Що таке "цінова стабільність" як основна ціль центрального банку?

Цінова стабільність є основною ціллю більшості центральних банків, у тому числі й Національного банку України. Це ситуація, коли "домогосподарства та підприємства при прийнятті рішень можуть не брати до уваги очікувану зміну середнього рівня цін" . Інакше кажучи, коли ціни зростають настільки незначно, що пересічний громадянин навіть не замислюється над питанням майбутньої інфляції при прийнятті рішення про отримання кредиту, вкладання коштів у бізнес або здійснення заощаджень.

Яким же є цей незначний рівень інфляції?

У більшості розвинених країн під ціновою стабільністю вважать підтримку інфляції на рівні від 1 до 3 відсотків. Для країн з ринками, що розвиваються, середньострокова інфляційна ціль є вищою і коливається зазвичай в межах від 4 до 8 відсотків.

Середньострокова ціль щодо інфляції в Україні визначена на рівні 5 відсотків (для річного приросту індексу споживчих цін).

Чому не встановлюють нульову ціль щодо інфляції?

Жоден центральний банк не прагне досягти саме нульової інфляції. За підтримки інфляції на нульовому рівні економіка стає негнучкою і схильною до криз через причини, які подаються нижче.

Ризик дефляції

При утриманні інфляції на рівні близькому до нульового зростає ймовірність переходу до дефляції, яка є таким самим негативним економічним явищем, як і висока інфляція.

З точки зору споживачів від’ємні показники інфляції можуть здаватися бажаним досягненням. Проте переваги дефляції є оманливими.

За тривалої дефляції у населення та підприємців виникають стійкі очікування, що завтра ціни будуть нижчими, ніж сьогодні. Це призводить до:

• зниження мотивації у підприємців до інвестування у свій бізнес і взагалі до ведення виробничої діяльності, оскільки по її завершенню ціни вже будуть нижчими, що зменшить їхні прибутки;
• відкладення населенням рішень щодо купівлі товарів тривалого використання. Адже навіщо купувати сьогодні, якщо завтра буде дешевше?
• зростання боргового навантаження на позичальників (отримувачів кредитів) – зниження цін означає, що з кожним днем гроші стають дорожчими, а значить позичальнику прийдеться більше працювати для погашення свого боргу.

Всі ці фактори визначають скорочення внутрішнього попиту та відповідно темпів зростання економіки.

Чому при нульових показниках інфляції існує ризик потрапляння у "приховану" дефляцію?

Насамперед це пов’язано зі складнощами у точному вимірюванні інфляції. Численні дослідження свідчать, що показники інфляції, розраховані статистичними органами, як правило, завищують зміни у реальній вартості життя. Похибки можуть бути пов’язані, наприклад, з покращенням якості окремих товарів у споживчому кошику. Такі товари є дорожчими і продаються за вищою ціною, що є відображенням покращення якості життя, а не частиною процесу підвищення загального рівня цін.

У різних країнах величина такої похибки різна, наприклад, у Сполучених Штатах Америки вона становить від 1 до 2 відсотків на рік, у Канаді та Великобританії – 0.5 відсотка . Тому, якщо центральний банк матиме нуль як інфляційну ціль, то насправді він таргетуватиме з року в рік хоч і відносно невелике, але зниження реальної вартості життя.

Проблема полягає і в тому, що при встановленні нульової або наближеної до нуля цілі щодо інфляції можна "проґавити" дефляцію з її негативними наслідками.

Негнучкість цін в бік зниження та висока вразливість економіки

За відсутності інфляції економіці важко пристосовуватись до змін. Уявімо ситуацію, коли внаслідок якоїсь події попит на товари та послуги різко скорочується. Логічним виходом для підприємців є зниження цін на них для стимулювання споживання.

Але підприємець не може знизити ціни нижче собівартості власної продукції. Однак знизити витрати не так просто, особливо на оплату праці.

Насамперед це пов’язано з негнучкістю заробітної плати у бік зниження. ЇЇ скорочення закономірно викликає супротив робітників та профспілок. З метою запобігання соціальних збурень, у договорах між роботодавцем та робітниками закріплюються мінімальний рівень заробітної плати та компенсації у разі звільнення робітників і т.ін. В окремих країнах ці норми закріплюються в законодавстві.

Така негнучкість цін та заробітних плат обмежує здатність економіки пристосовуватися до погіршення економічних умов під впливом шоків.

Водночас помірна інфляція надає змогу підприємцям скоротити частку витрат на оплату праці, навіть не звільняючи працівників. Це станеться, якщо в умовах загального зростання цін вони просто "заморозять" заробітну плату.

Таким чином у середньостроковій перспективі невелика інфляція дає змогу підприємцям пристосуватися до погіршення економічних умов, зберігаючи робочі місця.

 

Коливання відносних цін

Зміна відносних цін в ринковій економіці відбувається внаслідок коливань попиту та пропозиції на окремі товари під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Зростання цін на окремий товар/послугу є свідченням необхідності нарощування їх пропозиції. А отже і свідчить про перспективність інвестування коштів у їх виробництво.

У такому випадку зміна цін не є свідченням перегріву економіки та невиваженої монетарної політики.

Незважаючи на те, що зміна відносних цін не є монетарним явищем, їх зростання/зниження впливає на динаміку інших цінових індексів, зокрема індексу споживчих цін.

Якщо центральний банк має за ціль нульову інфляцію, за зростання відносних цін він буде змушений проводити більш жорстку політику (шляхом підвищення відсоткових ставок), що негативно відобразиться на економічному зростанні.

Можливість досягнення центральним банком нульової межі процентних ставок

За низької, або наближеної до нуля, інфляції процентні ставки центрального банку та комерційних банків також є дуже низькими. Тому, якщо у разі настання якоїсь події (наприклад, зниження світових цін на сировину) виникає тривала дефляція, то для її подолання центральний банк має знизити власні процентні ставки. Але вони вже перебувають на близькому до нуля рівні, тобто "простору для маневру" центральний банк не має.

В умовах дефляції встановлення нульових процентних ставок центральними банками не вирішує проблеми скорочення сукупного попиту, падіння обсягів виробництва, інвестицій, кредитування та зростання безробіття.

Фактично, це та ситуація, в якій перебувають центральні банки розвинутих країн з 2007 – 2008 років, початку глобальної фінансово-економічної кризи. Стандартні монетарні інструменти стали неефективними і центральні банки змушені вдаватися до нетрадиційних рішень – встановлення від’ємних процентних ставок, запровадження програм кількісного пом’якшення, проведення комунікацій щодо майбутніх змін процентної ставки тощо. Однак, такі нетрадиційні заходи зумовлюють появу інших макроекономічних проблем, що загалом знижує загальну ефективність їхнього впровадження.

Результати досліджень свідчать про наявність зв’язку між довгостроковою інфляційною ціллю центрального банку та імовірністю досягнення нульової межі процентних ставок. У разі збільшення інфляційної цілі з 0 до 4 відсотків, імовірність досягнення нульової межі стрімко зменшується .

Чому середньострокова інфляційна ціль в Україні вища, ніж у розвинутих країнах?

• Висока і мінлива інфляція у попередні періоди

В Україні у попередні періоди інфляція була досить високою і мінливою. Результати досліджень свідчать, що, у разі запровадження режиму інфляційного таргетування у період високої або надто волатильної інфляції, пересічні громадяни з недовірою ставляться до нового режиму і відповідно їхні інфляційні очікування поліпшуються поступово .

"Заякоренню" інфляційних очікувань упродовж дезінфляційного періоду сприяє результативна політика центрального банку. Установлення більш високих інфляційних цілей з широким коридором коливань дає змогу центральному банку досягати оголошених цілей і таким чином посилювати довіру до монетарної політики та підвищувати керованість інфляційних очікувань.

• Наближення внутрішніх цін в Україні до цін у розвинутих країнах

Економіка України відстає від розвинених економік за низкою показників економічного розвитку, зокрема продуктивністю, ВВП на душу населення і т. ін. Це означає, що її значний економічний потенціал реалізовуватиметься при успішному проведенні реформ.

Оскільки Україна має наздоганяти більш розвинені економіки, то темп її економічного зростання також має бути вищим. Як правило, вищі темпи економічного зростання призводять вирівнювання цін в країнах з ринками, що розвиваються, до рівня цін у розвинених країнах. Це може відбуватися або за рахунок вищої інфляції, або за рахунок укріплення номінального обмінного курсу національної валюти. Зазвичай, перший спосіб є більш привабливим з точки зору забезпечення конкурентних переваг у зовнішній торгівлі і загалом стійкості позиції відкритої економіки (тобто для уникнення криз платіжного балансу, або валютних криз ).