Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України банк/фінансова установа (кредитодавець) за кредитним договором зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Об'єктом кредитного правовідношення є грошові кошти.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначається, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.

Згідно зі статтями 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та главою 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275, банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Разом з цим, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 , у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком України надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже, надання банками кредиту в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії і письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що видаються Національним банком України, є правомірним, така кредитна операція індивідуальної ліцензії не потребує.

Додатково повідомляємо, що на сьогодні судовими рішеннями підтверджена правомірність видачі банками кредитів в іноземній валюті, а також отримання відсотків за кредитами в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій).

Так, наприклад, рішеннями Вищого господарського суду України від 26 травня 2010 року у справі № 2/147 за позовом фізичної особи – підприємця до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та від 08.09.2010 року у справі № 9/70пд за позовом юридичної особи до ВАТ «ВТБ Банк», визнано, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 19 серпня 2010 року у справі № 22ц-14883 за позовом фізичної особи до АТ «Індустріально-експортний банк» про визнання кредитного договору в іноземній валюті, договору іпотеки недійсними, відмовив апелянту-позивачу, чим підтвердив правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті, погашення основної суми кредиту та сплати відсотків в іноземній валюті.

Щодо відсутності у банку, який надав кредит, обов'язку контролю за виконанням позичальником перед іншим резидентом України за іншим правочином грошового зобов'язання в іноземній валюті, що отримана як кредит.

Частина 2 статті 345 Господарського кодексу України зазначає, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Правова природа кредитних правовідносин свідчить, що кредитор не втручається у зобов'язання, які виникають між позичальником та іншим учасником цивільних відносин та які реалізуються через волевиявлення сторін. Частина 2 статті 524 ЦК України дозволяє визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У разі, якщо позичальник не лише визначатиме грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також використовуватиме на території України отримані кредитні кошти в іноземній валюті як засіб платежу при здійсненні розрахунків з іншим резидентом України (що не є уповноваженим банком), то одній із цих сторін необхідно отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, що передбачено статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93.

Фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами на території України згідно с пунктом 3 статті 13 Декрету, здійснюють органи державної податкової служби в Україні.

Таким чином, аналіз законодавства України свідчить, що на банк, який надав кредит, в межах правовідносин за кредитним договором, не покладається обов'язок здійснення контролю щодо виконання позичальником грошового зобов'язання в іноземній валюті, яке боржник виконуватиме перед іншим резидентом України за іншим правочином.