Суть кредитних відносин полягає у тому, що власники тимчасово-вільних коштів погоджуються надати їх у позику за відповідну плату тим, хто має в них потребу. Ціною грошей є відсоткова ставка, яка, як і ціна будь-якого іншого товару, визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринку.
Банки є посередниками між позичальниками та кредиторами. Відповідно, для того, щоб мати кошти для надання кредитів, банк має спочатку їх залучити на депозит. А це можливо лише тоді, коли власнику коштів буде запропонована така процентна винагорода, яка не лише убезпечуватиме кошти від інфляційного знецінення, а й приноситиме додатковий дохід. Якщо ж відсоткова ставка буде нижчою за рівень інфляції, то власних коштів матиме збитки через зниження їх купівельної спроможності.
Тому, визначаючи ставку за кредитами, банк враховує ціну залучення коштів (депозитну ставку), свої витрати та певний рівень прибутку. Якщо ставки за кредитами будуть нижчими, ніж ставки за депозитами, то банк не зможе виконати свої зобов’язання перед вкладниками.
З огляду на це, коли йдеться про необхідність надання кредитів за пільговими ставками тим або іншим галузям або категоріям позичальників, перш за все необхідно визначити, хто погодиться покласти кошти на депозит за ставками нижче ринкових, або хто буде компенсувати банку різницю між ринковою та пільговою ставкою. Така компенсація може виплачуватися за рахунок бюджетних коштів, і це практикується в Україні останнім часом стосовно кредитів, наданих підприємствам АПК та деяким іншим галузям.
Завданням же центрального банку є регулювання вартості грошей в економіці в цілому (а не в окремих її секторах) з метою виконання покладеної на нього функції – забезпечення стабільності грошової одиниці. Комплекс заходів центрального банку з регулювання відсоткових ставок утворює такий монетарний механізм як процентна політика.
Головним елементом процентної політики є визначення центральним банком ставок за своїми операціями, завдяки чому учасникам ринку надається орієнтир вартості грошей та чиниться непрямий вплив на вартість ресурсів на ринку. У випадку збільшення центральним банком ставок за своїми операціями зростає вартість ресурсів на міжбанківському ринку, що, як правило, спонукає банки переглядати ставки за кредитними та депозитними операціями з клієнтами. Збільшення ставок за депозитами та кредитами, відповідно, стимулює учасників ринку менше споживати, та більше заощаджувати, що знижує інфляційний тиск. Однак це може дещо уповільнити процеси економічного зростання. У випадку зменшення ставок центрального банку все відбувається навпаки.
В умовах світової економічної та фінансової кризи, центральні банки багатьох країн світу для стимулювання процесів економічного розвитку вдалися до зниження ставок за своїми операціями. З огляду на це значна кількість вітчизняних експертів ставить питання щодо необхідності здійснення подібних кроків з боку Національного банку України. Проте, принцип аналогій – це далеко не той підхід, який має бути визначальним при визначенні параметрів процентної політики. Поради щодо необхідності проведення в Україні політики «дешевих грошей» не враховують сучасні економічні реалії.
Приміром, споживчі ціни за 2008 рік в США зросли на 0,1%, в Єврозоні – на 1,6%, при цьому очікується і подальше уповільнення інфляції. Отже, не дивлячись на зниження відсоткових ставок в цих країнах, вони все одно залишатимуться позитивними відносно інфляції. В Україні ж, споживчі ціни за 2008 рік зросли на 22,3%. Результатом зниження відсоткових ставок в таких умовах буде втрата гривнею її вартості – як внутрішньої (прискорення інфляції), так і зовнішньої (девальвація курсу гривні).
Іншими словами, політика "дешевих грошей" для України на сьогодні є розкішшю, яку вітчизняна економіка не може собі дозволити. За період з жовтня 2008 року по лютий 2009 року відтік депозитів з банківської системи становив: в національній валюті – 46,6 млрд. грн., в іноземній – 2,2 млрд. дол. США. Вилучені з депозитів кошти зберігаються в готівковій формі та не працюють на економіку країни. На даний час пріоритетним завданням є повернення цих коштів в банківську систему для відновлення кредитування нею процесів економічного розвитку. Проте в умовах очікувань значної інфляції, вкладникам необхідно запропонувати достатньо високу процентну винагороду за депозитами, яка б покривала витрати від можливого зростання цін.
Саме виходячи з таких міркувань в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2009 рік (в редакції, ухваленій рішенням Ради Національного банку України від 10.02.2009 №1) визначено, що "в умовах значного відпливу коштів клієнтів з банківської системи, а також наявності ризиків збереження тиску на обмінний курс гривні, у 2009 році більш пріоритетним завданням процентної політики є створення стимулів для повернення вкладів в банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку".
З огляду на це, а також з метою зниження девальваційного тиску на валютному ринку та покращення інфляційних очікувань, Національний банк України спрямовує свою процентну політику на підвищення внутрішньої вартості гривні. Зокрема, постановою Правління Національного банку України №72 від 13.02.2009 передбачено, що у якості базових ставок, які визначають спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України, використовуються ставки за кредитами рефінансування та операціями з мобілізації коштів на термін 14 днів, які визначаються за підсумками проведення щотижневих тендерів.
Розмір базових ставок Національного банку України на сьогодні є адекватним тій ситуації, яка складається на грошово-кредитному ринку. Зокрема, у лютому 2009 року (за станом на 16.02.2009) середньозважена процентна ставка на тендерах з підтримки ліквідності банків на термін 14 днів становила 22,1%, на тендерах з розміщення депозитних сертифікатів на цей же строк – 10,0%. Обидві базові ставки є позитивними по відношенню до офіційного інфляційного прогнозу Уряду на поточний рік, а базова ставка за операціями рефінансування до того ж перевищує інфляційні прогнози міжнародних фінансових організацій та більшості незалежних аналітичних інституцій.