Доброго ранку,
Мені надзвичайно приємно відкрити Першу щорічну дослідницьку конференцію, яку ми проводимо спільно з Національним банком Польщі за сприяння уряду Канади та Київської школи економіки. Я сподіваюся, що цей захід стане важливою щорічною подією не тільки в нашій країні, але й у всьому світі.
Разом із провідними спікерами з різних країн ми зібралися сьогодні тут для обговорення широкого кола питань та ідей, які допоможуть усім нам відповісти на виклики, які постануть перед центральними банками в майбутньому.
Перш ніж надати слово нашим поважним доповідачам, дозвольте зробити декілька зауважень, які, я сподіваюся, закладуть підґрунтя для подальших дискусій.
Світ швидко змінюється, і центральні банки мають трансформуватися з вражаючою швидкістю, щоб йти в ногу з економічними процесами та фінансовими ринками, які бурхливо розвиваються і стають все складнішими.
Велика рецесія 2008-2009 років показала, що традиційний набір інструментів центрального банку може виявитися недостатньо ефективним для подолання кризи. Натомість, протягом останніх 10 років центральні банки розробили нову «амуніцію» та підходи – від нетрадиційних інструментів монетарної політики до макропруденційного нагляду. З огляду на те, що всі кроки, зроблені центральними банками як гарантами макроекономічної та фінансової стабільності, мають серйозні наслідки для реального сектора економіки та населення, нам необхідно провести широке обговорення ролі та інструментів центральних банків.
Розглянемо монетарну політику. У минулому теорія стверджувала, що центральний банк, який стикався з тривалою дефляцією, опинявся в пастці. Була поширена думка, що центральні банки не можуть встановлювати процентну ставку на рівні нижче нуля. Проте, як виявилося, вони насправді можуть це робити.
Більш того, центральні банки розвинених країн запровадили ще більше нестандартних інструментів для боротьби з дефляційним тиском. "Гроші з гелікоптера", які свого часу були запроваджені швидше як теоретична концепція, зараз вивчаються основними центральними банками як шлях підвищення попиту та рівня інфляції.
Крім того, центральні банки повернулися до практики застосування спеціальних методів управління валютним курсом – підходу, який вважався занадто жорстким у минулому. Наприклад, Національний банк Чехії активно використовує практику підтримання певного рівня обмінного курсу, тоді як Центральний банк Швеції обіцяє використовувати валютні інтервенції, щоб забезпечити низький рівень інфляції.
Усі ці нетрадиційні інструменти допомагають центральним банкам певною мірою досягти своїх цілей, але водночас вони створюють передумови для виникнення інших проблем. Назву лише деякі з них.
Через надзвичайну щедрість центральних банків, глобальна економіка стала більш залежною від стимулів, що надаються центральними банками. Сьогодні сучасний центральний банк є не тільки кредитором останньої інстанції, а й покупцем суверенних та корпоративних облігацій останньої інстанції. Наприклад, ЄЦБ наразі виступає в якості андерайтера боргових цінних паперів країн ЄС, що мають надмірну заборгованість. На сьогодні центральні банки стали навіть маркет-мейкерами останньої інстанції.
Кількісне пом'якшення, запроваджене в якості інструменту антикризового регулювання, стало інструментом, який використовується на постійній основі. У зв'язку з цим перед центральними банками постали питання про доцільність перетворення кількісного пом'якшення на стандартний інструмент економічного управління та як центральні банки мають реагувати на підвищення ризику формування "бульбашок" активів. Можливо, настав час подумати про новий режим монетарної політики – таргетування "бульбашок" активів?
Нульові або негативні процентні ставки також змусили по-іншому тлумачити всі фундаментальні підходи до принципів «справедливої вартості». Концепція дисконтування (NPV) не працює в умовах негативних процентних ставок (або працює в зворотному напрямку, коли мова йде про рецесію в зоні євро). У результаті, інвестори приймають неправильні рішення. Як наслідок, ми бачимо переоцінені та переповнені ринки. Заборгованість переходить від приватного до державного сектора.
Це не секрет, що в результаті кризи інвестори втратили довіру до висновків про фінансове здоров'я банків, які вони отримають від провідних кредитних агентств і аудиторських компаній.
Але найгірше те, що інвестори втратили довіру до банківського нагляду, який здійснюється центральними банками. Інвестори вважають, що центральні банки втратили контроль над ринком. Як ми бачимо, ринкові ціни провідних світових банків одразу ж відреагували на це – коефіцієнт співвідношення ринкової до балансової вартості банків ЄС наразі становить 0.4.
Світова криза 2008-2009 років, а також боргова криза в ЄС, змінили й уявлення про основні завдання економічної політики центральних банків. До кризи вважалося, що центральний банк має зосереджуватися на ціновій стабільності та забезпеченні стійкого економічного зростання. Такий підхід змусив регуляторів прогледіти той факт, що фінансовий сектор накопичив системні дисбаланси та пов'язані з ними ризики, оскільки ані цінова стабільність, ані традиційний банківський нагляд не дозволяють уникнути системних ризиків, які загрожують стабільності фінансового сектору. Зокрема, успішне виконання базових нормативів щодо капіталу та ліквідності не гарантує відсутності системних ризиків у фінансовому секторі.
Тому після двох криз сформувався консенсус про необхідність приділяти більше уваги макропруденційному нагляду, основаному на аналізі системних ризиків та спрямованому на запобігання фінансовим кризам. Макропруденційний нагляд є другою за пріоритетністю ціллю сучасного центрального банку, але інколи ця ціль за своєю важливістю навіть прирівнюється до цілі цінової стабільності. Отже, наразі сучасний центральний банк має не подвійний, а потрійний мандат: цінова стабільність, фінансова стабільність та економічна стабільність. Проте досі немає чіткої відповіді на те, як усі ці три компоненти мають співіснувати в рамках мандата сучасного центрального банку.
Інструменти регулювання потоків капіталу також зазнали суттєвих змін порівняно з докризовими практиками. Останнім часом велика кількість центральних банків розширила набір інструментів, додавши до нього адміністративне регулювання потоків капіталу. Загалом, у літературі з питань діяльності центральних банків, наразі поширеною є думка про доцільність використання цих методів, хоча до початку світової фінансової кризи ставлення до них було протилежне.
Технологія також змінює сутність банківської системи. Разом із високими капітальними витратами та широкоохопним регулюванням, вона зміщує банківський бізнес у бік так званого “тіньового банкінгу”, який для нас, центральних банкірів, є terra incognita . Віртуальні валюти, блокчейн-додатки, краудфандінг та P2P кредитування... Але тут виникає головне питання: чи тіньовий банкінг є новим мейнстрімом у діяльності банків, що зможе відкрити шлях до підвищення ефективності та створення інноваційних бізнес-моделей, або всі ці FinTech є лише новим модним трендом?
Усе згадане підводить нас до ще одного важливого питання – доходи центральних банків випаровуються з кожним днем: за умов низької дохідності, надлишкової ліквідності та зниження попиту на готівкові гроші, центральні банки виступають у якості покупців останньої інстанції для проблемних активів. Відповідно, у першу чергу ми маємо захистити баланси центральних банків від поганих активів, а потім – працювати над підвищенням ефективності управління нашими витрати, враховуючи дуже обмежені можливості для отримання доходів у майбутньому. Настав час для застосування проактивного підходу до автоматизації функцій центральних банків, і ми обговоримо це питання також.
Безумовно, Національний банк України не може ігнорувати глобальні тенденції.
За останні роки ми докорінно змінили монетарну політику, банківський нагляду, а також внутрішню структуру і процеси. Мені б хотілося стисло поділитися цим досвідом з вами.
Що у нас було два роки тому в Україні? Величезні макроекономічні дисбаланси, обмінний курс гривні, прив'язаний до долара США, суттєве фіскальне домінування, дуже слабкий банківський нагляд, високий рівень кредитування пов’язаних осіб, системний збій у системі управління, непрозора структура власності, неефективні процедури боротьби з відмиванням грошей... Все це залишилось нам у спадок від 20-річного минулого.
Отже, що ж ми зробили?
У першу чергу, ми зміцнили інституційну та фінансову незалежність Національного банку України. І я вважаю, що завдяки зміцненню незалежності Національного банку, ми досягли точки неповернення. Ми чітко дали зрозуміти, що наша мета полягає в тому, щоб побудувати сучасний, відкритий та незалежний європейський центральний банк.
Крім того, минулого року наш мандат був оновлений. Наразі політика Національного банку України офіційно спрямована на забезпечення цінової та фінансової стабільності з метою сприяння сталому економічному розвитку України.
У 2014 році ми перейшли на гнучкий обмінний курс. З того часу курс гривні визначається лише фундаментальними та ситуативними факторами. Вплив НБУ на нього обмежується проведенням валютних інтервенцій, спрямованих на згладжування надмірної волатильності обмінного курсу.
Перехід на гнучкий обмінний курс очікувався менш болісним, ніж він виявився через загострення конфлікту на сході України. Україна перебувала в дуже важкій економічній ситуації. Це була потрійний криза, що нагадувала так званий «ідеальний шторм». По-перше, ми зіткнулися з макроекономічною кризою: суттєвий спад виробництва, стрімке зростання інфляції, різке падіння експорту, розширення дефіциту бюджету. По-друге, її супроводжувала валютна криза: значний дефіцит платіжного балансу, глибока криза довіри, множинність обмінних курсів на тлі процвітання тіньового валютного ринку. По-третє, слідом за нею розгорнулася банківська криза: відтік депозитів з банків, різке зростання процентних ставок, скорочення кредитування, збільшення частки проблемних кредитів, нестача капіталу, погане корпоративне управління.
Отже, ми мали реагувати швидко і нестандартно. У лютому-березні 2015 року ми вдвічі підвищили ключову процентну ставку з 14,5% до 30%, щоб стримати зростання інфляції та абсорбувати надлишкову гривневу ліквідність, яка переповняла валютний ринок і, відповідно, спричиняла тиск на обмінний курс.
Ми запровадили валютні обмеження, які були нетрадиційними кроками для Національного банку України. Перші з них були запроваджені в 2014 році та передбачали, зокрема, встановлення вимоги обов'язкового продажу валютних надходжень у розмірі 100%, а потім – 75%, заборону на репатріацію дивідендів за кордон, здійснення ретельної перевірки експортних та імпортних контрактів. У лютому-березні 2015 року, як відповідь на паніку на валютному ринку, що посилилася на фоні загострення конфлікту на сході Україні, були запроваджені додаткові валютні обмеження . Ми зробили це з метою унеможливлення гри на девальвації гривні через коротку позицію та запобігання відтоку капіталу через більшість каналів.
Звичайно, обмеження не були популярні серед бізнесу та населення. Проте, вони нам допомогли зупинити паніку на валютному ринку, знизити волатильність пропозиції іноземної валюти, обмежити попит на іноземну валюту та запобігти непродуктивному відтоку капіталу з України.
Стабілізація валютного ринку дозволила Національному банку України розпочати поступове зняття адміністративних обмежень. У квітні 2015 року Національний банк розробив та погодив з Міжнародним валютним фондом дорожню карту для поступового зняття тимчасових валютних обмежень, яка відштовхується не від часових строків, а від виконання певних умов. Крім того, зараз ми працюємо над операційним планом лібералізації всієї системи валютного регулювання в Україні. Створена робоча група вже здійснила аналіз нормативно-правової бази і досвіду країн з перехідною економікою з цього питання та розробила цільову модель валютного регулювання для України.
Ми хочемо, щоб процес лібералізації розпочався з рахунку поточних операцій та притоку прямих іноземних інвестицій. Впровадженню кожного етапу лібералізації передуватиме виконання певних умов, у тому числі забезпечення макроекономічної стабільності, фіскальна консолідація, покращення та динамічний розвиток банківської системи, нагромадження достатніх золотовалютних резервів і, звичайно ж, реформи, у тому числі судова реформа та посилення захисту інвесторів. План зняття адміністративних обмежень, запроваджених у 2014-2015 роках, розроблений раніше з МВФ, буде інтегрований у більш широкомасштабну дорожню карту.
До речі, одна з панельних дискусій конференції з питань управління потоками капіталу, що відбудеться сьогодні, може зробити великий внесок у нашу роботу з лібералізації валютного регулювання.
Стабілізація валютного ринку разом з усуненням фіскального домінування створили передумови для переходу Національного банку до режиму інфляційного таргетування.
У серпні 2015 року Правління НБУ схвалило проект Стратегії монетарної політики на найближчі чотири роки. Цей документ окреслює шлях до досягнення такого рівня інфляції, який ми вважаємо оптимальним для України, а саме –5%. Інфляційна ціль на кінець цього року становить 12%, 8% – у наступному році, 6% – у 2018 році, і, нарешті, 5% – до кінця 2019 року.
Під час підготовки до нового режиму монетарної політики ми поклали край домінуванню фіскальної політики над монетарною та запровадили всі необхідні внутрішні процедури.
А саме: ми створили Комітет з монетарної політики, запровадили процес прийняття рішень Правлінням НБУ відповідно до попередньо оголошеного графіка, почали публікувати квартальний Інфляційний звіт та налагодили системні комунікації щодо рішень з питань монетарної політики.
Минулого місяця ми нарешті вдосконалили операційний дизайн монетарної політики з метою підвищення ефективності монетарних інструментів. З того часу ми маємо систему процентних ставок, типову для центральних банків, які здійснюють інфляційне таргетування. Ми посилили роль ключової ставки монетарної політики (наразі процентна ставка за депозитними сертифікатами на двотижневий строк) та встановили симетричний коридор навколо ключової ставки монетарної політики, верхньою та нижньою межами якого є ставки за інструменти постійного доступу. Крім того, НБУ вдосконалив процедури та інструменти регулювання ліквідності банків.
Хоча інфляційне таргетування лише запроваджується, монетарна політика НБУ вже довела свою ефективність. У квітні інфляція, яка досягла свого піку на рівні понад 60% рік тому, знизилась до однозначних показників.
Те, що ми робили у сфері банківського нагляду протягом останніх двох років, навряд чи можна назвати звичайною практикою для центрального банку.
По-перше, ми здійснили повномасштабне очищення банківського сектору за вражаюче короткий період часу. З початку 2014 року Національний банк України вивів з ринку 73 банки. Звичайно, швидкі та безкомпромісні дії регулятора були шоком для всього банківського сектору України. Проте, жоден із цих банків не був виведений з ринку несправедливо. Багато з них скоріше нагадували ”пральні машини» для відмивання грошей, ніж європейські фінансові інститути.
З метою визначення потреби банків у додатковому капіталі Національний банк України розпочав їх діагностичне обстеження. Ми плануємо проводити такі заходи регулярно задля зниження впливу ризиків банківської системи на економіку України та населення. Діагностику перших 20 банків мизавершили в минулому році, і наразі банки почали виконувати безпрецедентний план капіталізації, розрахований на три роки. Ми узгодили з МВФ план, який жодна з країн не реалізовувала раніше. Українським банкам було дозволено мати норматив адекватності регулятивного капіталу на рівні 0% наприкінці 2015 року. Проте, цей норматив повинен поступово зростати. Очікується, що до осені 2016 року норматив адекватності регулятивного капіталу досягне рівня 5%, а протягом наступних трьох років зросте до 10% мінімального рівня, встановленого Національним банком.
Рівень прозорості банківської системи наразі становить 98%. Всього лише кілька невеликих банків ще не затвердили своїх власників. Два роки тому ситуація була зовсім іншою. На той час 27% банківської системи були непрозорими. Ми мали інформацію про фактичних власників деяких банків, які прикривались так званими ”футбольними командами” з 11 номінальних власників та ”національною олімпійською збірною”, до складу якої входить 51 номінальний власник. Тим не менш, у багатьох випадках ми навіть не знаємо, хто насправді був головним акціонером банку. Тому ми почали з того, що внесли зміни до закону щодо запровадження необмеженої відповідальності власників та основних акціонерів, щоб змусити їх діяти більш відповідально, а не ”просто віддавати ключі” у разі банкрутства банку. У тих країнах, де структура власності є непрозорою, важливо чітко визначити кінцевих власників, структуру управління та контролю.
Ми також зробили багато для трансформації Національного банку України. Коли наша команда прийшла працювати в Національний банк, це була величезна організація з багатьма тисячами співробітників, з автопарком, що налічував 500 транспортних засобів, а також загальною площею приміщень 150 тисяч квадратних метрів. Протягом багатьох десятиліть НБУ розрісся до величезних розмірів, виконував функції, невластиві центральному банку, та мав зайві неключові активи. Центральний банк колись мав власний університет та академії, телеканал, готелі в курортних районах, лікарні, а також спортивні комплекси. Він виконував будь-які функції, окрім якісного виконання функцій центрального банку.
Ми почали проект трансформації в 2014 році, і на сьогодні цей процес майже завершено. Зосередивши увагу на ключових функціях центрального банку, ми позбулися більшості непрофільних функцій та активів. Національний банк розвивається в напрямку центрального банку, що не має регіональних відділень, шляхом закриття територіальних управлінь та централізації всіх ключових функцій в центральному офісі НБУ в Києві. Ми вже закрили 25 територіальних управлінь. Ми також значно оптимізували чисельність персоналу. У 2014 році у нас було близько 12 000 працівників, а станом на кінець 2015 року кількість персоналу було скорочено на 55% – до 5 300 працівників.
Сьогодні Національний банк України прагне впроваджувати найкращі світові практики центральних банків, хоча вони постійно змінюються та розвиваються. Наші цілі засновані не на образі ідеального центрального банку минулих років, а на образі майбутнього – тієї точки, куди рухаються провідні світові центральні банки і де вони бачать себе через 5-10 років.
Яким має стати центральний банк майбутнього?
Остаточної відповіді на це питання поки що немає. І відсутність відповіді – причина того, чому ми вирішили організувати нашу першу дослідницьку конференцію та присвятити її цій темі.
Наша конференція є тим місцем, де блискучі розуми обох центральних банків та представників наукових кіл можуть працювати разом, обговорюючи останні тенденції в діяльності центральних банків, сперечаючись один з одним і, врешті-решт, вирішити, які нетрадиційні інструменти та рішення з питань монетарної політики мають бути включені до переліку традиційних інструментів, що є в арсеналі центральних банків, а використання яких інструментів є дуже небезпечними.
Таким чином, ми маємо дуже напружений порядок денний. Насамкінець дозвольте і побажати вам дуже продуктивних дискусій упродовж наступних двох днів. Я впевнена, що вони допоможуть нам відповісти на питання, яким має стати центральний банк майбутнього.