Інструмент монетарної політики для управління грошово-кредитним ринком, який накладає на банки зобов’язання зберігати частину залучених коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України.

ОБОВ’ЯЗКОВІ РЕЗЕРВИ (reserve requirements) – один з найбільш давніх та традиційних інструментів центральних банків. На початковому етапі використання даного інструменту він виконував також і пруденційну (наглядову) функцію, оскільки, з-поміж іншого, наявність обов'язкових резервів слугувало запорукою достатньої ліквідності банків для виконання ними зобов'язань.

З часом монетарні та наглядові функції розділилися. Наразі для забезпечення достатньої ліквідності банків існують відповідні економічні нормативи. Водночас Національний банк України, як і низка інших центробанків-таргетерів інфляції, використовує обов’язкове резервування як додатковий інструмент монетарної політики, а також для макропруденційних цілей, зокрема дедоларизації економіки та впливу на строкову структуру зобов'язань банків.

Суть такого інструменту полягає у наступному: банк зобов'язаний зарезервувати на своєму кореспондентському рахунку кошти в обсязі, який визначається як певний відсоток від його зобов’язань (норматив резервування) та враховує частку ОР, яку банк покриває за рахунок бенчмарк-ОВДП. Така сума має бути сформована в середньому за період резервування. Тобто якщо банк недорезервував певну суму коштів у один день, він має зберегти більше у інший. Механізм усереднення дозволяє банку гнучко розпоряджатися власною ліквідністю. Це дозволяє згладжувати можливі кон'юнктурні (непередбачувані) коливання ліквідності, водночас забезпечуючи ефективне застосування самого інструменту за прямим призначенням – обмеження надлишкової ліквідності банківської системи.

Для усіх банків встановлюються єдині нормативи та порядок визначення, формування і зберігання обов’язкових резервів. Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування.