Доброго дня,
Я радий вітати вас на другій Щорічній дослідницький конференції, яку ми, вже можна впевнено сказати, - традиційно проводимо спільно з Національним банком Польщі за сприяння уряду Канади та Київської школи економіки.
Разом із провідними економістами, науковцями та дослідниками з різних країн ми зібралися разом на ці два дні для обговорення теми, яка напевно завжди викликатиме жвавий інтерес, - роль центрального банку у забезпеченні економічного розвитку. І особливо багато уваги їй приділяється сьогодні, коли питання посткризового відновлення економіки є актуальним як для України, так і переважної більшості інших країн у світі.
Ще минулого року наша країна і Національний банк зокрема фокусувалися на приборканні інфляції. А зростання економіки, хоча і було найшвидшим за останні п’ять років, але залишалося скромним. Цього ж року інфляція продовжує йти протореним шляхом зниження.
Відтак, на перший план вийшло питання прискорення економічного зростання. А разом з цим – і питання, хто за це має відповідати?
Роль центральних банків змінювалась упродовж останніх трьох сторіч їх існування. Змінювалась переважно під впливом криз, які невід’ємно супроводжують процес економічного розвитку. У цілях діяльності більшості центральних банків присутнє поняття "стабільність". Це і не дивно, адже центральні банки створювались саме як органи, які мають опікуватися стабільністю грошей, а гроші – це власне зобов’язання центрального банку перед кожним мешканцем країни. Нестабільність, яка притаманна грошовій системі, показала необхідність незалежності центральних банків від Урядів, оскільки останні схильні переслідувати більш короткострокові цілі.
Необхідність виконання центральним банком стабілізуючої ролі рідко ставиться під сумнів. Це логічно. Мало кому подобаються кризи та їх наслідки.
Водночас, стабільність як ціль завжди накладає обмеження, в тому числі обмеження для розвитку. Саме це є і точкою розбіжностей у поглядах щодо політики центрального банку.
Знаходження раціонального балансу, компромісу між цілями стабілізації та розвитку і є каменем спотикання у дискусіях щодо ролі центрального банку
Національний банк України нещодавно пройшов відносно короткий, але насичений подіями шлях до стабілізації економіки. Українське суспільство втомилося жити в стані криз, які руйнували економіку з різною інтенсивністю, проте із незавидною постійністю.
Тому в середні нашого центрального банку достатньо швидко виробився консенсус щодо того, якою ми хочемо бачити політику Національного банку в різних площинах.
Ми прийшли до нашого розуміння політики, яку ми зможемо послідовно застосовувати у довгостроковій перспективі
Для цього вона насамперед має бути проактивною і діяти на випередження. Більше того, досягнення всіх цілей центрального банку, а саме щодо цінової та фінансової стабільності та підтримки економічного зростання, мають досягатися одночасно та в найбільш ефективний спосіб.
Як саме?
Почну з пріоритетної для більшості центральних банків цілі — забезпечення стабільності грошей
В економічній літературі під час оцінки діяльності центрального банку прийнято вживати термін "заякорення очікувань". Простими словами це означає, що населення вірить у спроможність центрального банку забезпечити стабільність грошей, і гроші користуються довірою. Якщо центральний банк досяг такого заякорення – значить він успішно виконує свою функцію.
Для України довгий час якорем стабільності мав виступати обмінний курс. Втім, надії на нього не справдилися. Після періодів відносної і досить ілюзорної стабільності наша національна валюта, гривня, суттєво знецінювалась під тиском криз. Причому періоди стабільності ставали дедалі коротшими. Звісно, що за такої ситуації національна валюта не могла користуватися довірою, що проявлялося у високих відсоткових ставках та доларизації.
Необхідно було шукати новій якір для очікувань. При цьому він мав забезпечити довіру до національної валюти. Якорем, який відповідав цій умові, могла стати лише низька та стабільна інфляція.
Відтак, ми в Національному банку усвідомили, що для нас немає альтернативи інфляційному таргетуванню
Цей режим дуже добре зарекомендував себе в іншій кранах. Насамперед тим, що інфляція переставала бути проблемою. Це створювало можливість для довгострокового планування, а отже і для здійснення довготермінових заощаджень та інвестицій.
Опоненти цього монетарного режиму дорікають, що його застосування не уберегло окремі економіки від глобальної кризи. Втім, поза їх увагою залишається простий факт – в більшості економік, які довго підтримували цінову стабільність, попри кризу очкування залишаються заякореними. Тобто до центрального банку та його грошей зберігається довіра. А це полегшує центральному банку роботу над “лікуванням” посткризової економіки.
Також на адресу інфляційного таргетування лунають звинувачення в ігноруванні цілями економічного зростання. Насправді це не так
По-перше, процес досягнення цінової стабільності пов'язаний з втратами у економічному зростанні переважно у короткостроковій перспективі. Адже центральний банк на початковому етапі має переконати громадськість у рішучості своїх намірів досягти визначених цілей з інфляції. А для цього потрібна достатньо жорстка монетарна політика. Проте це короткочасна ціна за довгострокову стабільність. І їй, фактично, немає альтернативи. Якщо не заплатити цю ціну, то за відсутності довіри до грошей економіка постійно наражатиметься на кризи.
Більш того, центральний банк в змозі зробити цей процес якомога менш болісним. Наприклад, Національний банк України скористався можливістю мінімізувати такі втрати у економічному зростанні ще на етапі проголошення кількісний цілей з інфляції влітку 2015 року. Для цього траєкторія досягнення середньострокової цілі з інфляції розрахована на три роки і передбачає не стрімке, а поступове зниження інфляції.
І вже маємо перші позитивні результати: Національний банк успішно досяг свою першу кількісну ціль щодо інфляції у 2016 році, при цьому економічне зростання почало відновлюватися.
По-друге, застосування інфляційного таргетування дозоляє зробити економічне зростання більш стабільним. Заякорені очікування і довіра сприяють більш гнучкій адаптації економіки до шоків, зменшується волатильність обмінного курсу та відсоткових ставок. Про це свідчить досвід багатьох країн і їх численні дослідження.
Дійсно, стабільне економічне зростання – не означає швидке економічне зростання. Немає чітких свідчень, що країни з інфляційним таргетуванням зростають швидше. Але будь-який монетарний режим сам по собі не може бути “чарівною пігулкою”, однієї якої достатньо для економічного буму. Потенціал для економічного розвитку реалізується насамперед завдяки сприятливому клімату для інвестицій та інновацій. Проте центральний банк сам не може і не має бути драйвером таких змін.
Втім, досягати своїх цілей щодо цінової стабільності центральний банк може лише за здорової фінансової системи. І тут ми переходимо до другої ключової цілі центральних банків – забезпечення фінансової стабільності
Проблема забезпечення фінансової стабільності є актуальною для більшості центральних банків. Адже якщо до кризи 2008 року дві третини центральних банків мали мандат щодо сприяння фінансовій стабільності, то після кризи його мають вже чотири з кожних п’яти банків.
Знаходження балансу між стабільністю та розвитком також є наочним і в цьому аспекті діяльності центрального банку.
З одного боку, регулювання діяльності банків має зменшити ризики розгортання фінансової кризи і таким чином запобігти втратам в економічному зростанні. З іншого боку, регулювання обмежує зростання фінансової системи та, відповідно, потенціал для економічного розвитку. Знаходження правильного балансу в цьому випадку потребує скрупульозної аналітичної роботи.
Успішним результатом цієї роботи може стати стійке і безпечне, але водночас і достатньо потужне економічне зростання. Так, за оцінками Базельського комітету з банківського нагляду зниження на один процентний пункт річної імовірності виникнення фінансової кризи призводить до зростання ВВП на 0,6%. Одночасно втрати від регулювання за оцінками цього Комітету є відносно помірними. Наприклад, підвищення вимог до адекватності капіталу на кожен відсотковий пункт на горизонті чотирьох років веде до зниження ВВП максимум на 0,19%.
Україна на жаль має достатньо масштабний досвід фінансової нестабільності та втрат від банківських криз
Після чергового епізоду кризи стало наочно зрозуміло, що банківська система у тому вигляді, в якому вона існувала в Україні, лише паралізує економічне зростання. Причинами слабкості системи були як занадто ризикова діяльність банків за недостатнього регулювання, так і те, що класична банківська діяльність межувала зі схемним банкінгом.
За таких умов про ефективний перерозподіл ресурсів в економіці не могло бути й мови. Навпаки, фінансова система генерувала постійні втрати для суспільства. Адже банки перекладали власні збитки на державу. Тому оздоровлення банківської системи стало однією з головних складових пакету реформ, які були підтримані міжнародними фінансовими організаціями.
З часу початку реформи половина українських банків залишила ринок. Проте внаслідок цього банківська система стала лише стабільнішою та здоровішою. Тепер вона може користуватися довірою і належним чином виконувати свої функції.
Звичайно, що виведенням неплатоспроможних банків з ринку Національний банк не обмежувався. Також впроваджувалися нові підходи до нагляду та регулювання діяльності банків на основі оцінки ризиків їх діяльності. Активно розробляються макропруденційні інструменти. Ми не зупиняємося на досягнутому і плануємо власну політику щодо забезпечення фінансової стабільності вже на віддалену перспективу.
Національний банк має вирішити ще багато проблем з метою якнайкращого сприяння економічному розвитку. Як відомо, досягти консенсусу у складних питання можна лише шляхом широкої професійної дискусії
До неї ми і запрошуємо Вас, шановні учасники та гості Конференції!