Обмежень на рівні валютного регулювання немає. Це предмет домовленості банку та клієнта, найбільш поширеними є вільноконвертовані валюти (долар США, Євро).

Коливання курсу можуть як збільшити ваші доходи, так і зробити вашу діяльність збитковою. Підприємствам слід думати про доходи від основної діяльності, а не про спекулятивний прибуток від курсових коливань, гонитва за яким може завдати збитків.

Хеджуючи валютні ризики, ви одразу фіксуєте прийнятний рівень прибутковості для себе і не залежите від майбутніх курсових коливань. 

Використовуючи купівлю/продаж валюти на форварді, ви можете фіксувати грошові потоки в національній валюті в майбутньому і закладати їх в свої розрахунки (собівартості, наприклад). Тому маржа і прибуток вже зафіксовані і збитку від зміни курсу не може бути.

Ефект від укладеного форвардного контракту відображається на ринку в момент його укладання, адже обслуговуючий банк - не бере на себе курсові ризики. Він може закрити форвард зустрічним форвардом, якщо такий є на ринку або, якщо зустрічного попиту немає, банк продає або купує валюту на ринку і залишає отримані кошти на депозиті до моменту розрахунків по форварду.

Звичайно, якщо банк вирішить взяти весь ризик за угодою на себе і не закривати форвард одразу на ринку – тоді він може понести значні збитки в разі негативного сценарію зміни курсу. У такому випадку він нічим не відрізнятиметься від свого клієнта, який не зафіксував курс заздалегідь.

Поставочний форвард передбачає взаємні розрахунки обох сторін в дату закінчення форвардного контракту, тобто клієнт перераховує банку одну валюту, а банк в свою чергу перераховує клієнту іншу валюту. 
За умов безпоставочного форвардного контракту в дату закінчення контракту відбувається лише сплата різниці в національній валюті між контрактним курсом і курсом СПОТ. 

Наприклад, якщо клієнт купив іноземну валюту на умовах безпоставочного форвардного контракту по курсу 25 грн/дол а на дату закінчення контракту СПОТ курс становить 28 грн/дол, то банк сплачує клієнту різницю (3 грн). А якщо СПОТ курс буде нижчим – наприклад 23, то тоді клієнт сплачує банку різницю (2 грн). 

Якщо банк хоче і готовий брати на себе ризики (і валютний і відсотковий), він може не закривати форвардний контракт зустрічною угодою на ринку. Але тоді банк несе ризик відкритої валютної позиції, яка в свою чергу є обмеженою лімітом (по 10% для довгої та короткої валютних позицій від регулятивного капіталу банку). 

На практиці банки намагаються не брати на себе курсові ризики і закривають угоду на ринку в момент укладення форвардного контракту з клієнтом. Тоді спроможність укладати форварди обмежена лише ризиком невиконання зобов’язань клієнтом та ліквідністю на валютному ринку СПОТ, оскільки банк купує/продає валюту вже сьогодні за свої кошти, а отримає їх від клієнта лише в день закриття форвардного контракту. 

Обмежень як таких немає, однак сума контракту залежить від:

а) розміру ризику, який банк готовий нести (на свого клієнта і продукт), 

б) ліквідності (залучення активів), яку він може залучити на даний момент часу. Навіть за умов великих обсягів за контрактами, які потрібно захеджувати, клієнт завжди може розділити загальну суму на декілька частин, а також укласти форвардні контракти з різними банками. 

На сьогодні валютне законодавство дозволяє укладати форвардні контракти (з поставкою та без), угоди типу «СВОП», опціони, а також торгувати ф’ючерсами на біржах. На ринку наразі поширені переважно угоди типу форвард та своп.

Законодавчих обмежень немає. Максимальний строк залежить від готовності банку та клієнта укладати форвардний контракт на відповідних умовах.

На практиці банки намагаються не брати на себе курсові ризики і закривають угоду на ринку в момент укладення форвардного контракту з клієнтом. Тоді спроможність укладати форварди обмежена лише ризиком невиконання зобов’язань клієнтом та вільною ліквідністю на ринку, оскільки банк купує/продає валюту вже сьогодні за свої кошти, а отримає їх від клієнта лише в день закриття форвардного контракту. 

Форвардний контракт фіксує майбутній курс на певному рівні. Обидві сторони в цьому випадку мають виконати свої зобов’язання незалежно від діапазону курсових коливань.

Форвардний контракт фіксує майбутній курс і таким чином може захистити від потенційних збитків, спричинених зміною курсу в будь-якому напрямі. Залежить лише від типу операції – якщо це продаж валюти, то форвард захищає від ревальвації курсу, якщо купівля – від девальвації.

Форвардний контракт фіксує майбутній курс і таким чином може захистити від потенційних збитків, спричинених зміною курсу в будь-якому напрямі. Залежить лише від типу операції – якщо це продаж валюти, то форвард захищає від ревальвації курсу, якщо купівля – від девальвації.

Так, форвардні контракти можуть передбачати можливість для клієнта припинити дію контракту в будь-який момент часу.

Однак у такому разі діють механізми компенсації потенційних витрат банку виходячи з поточної ситуації на ринку в момент відмови (клієнт сплачує негативну курсову різницю) та результатів домовленостей між банком та клієнтом.

Ризики виконання контрагентом своїх зобов’язань  несуть обидві сторони і мають це враховувати при їх виборі. Однак банк є регульованою інституцією і ризик невиконання ним своїх зобов’язань нижчий за ризик з боку клієнта.

Оцінюючи ризики невиконання клієнтом своїх зобов’язань у майбутньому, банк розраховує розмір потенційного збитку і може вимагати його покриття (або страховий депозит) у випадку дефолту клієнта для відшкодування понесених банком витрат.

Інколи банки навіть пропонують кредитні програми для такого покриття, якщо клієнт відрізняється високою надійністю. 

Форвардне покриття (або страховий чи гарантійний депозит) є механізмом забезпечення виконання зобов’язань клієнта за форвардним контрактом, заставою яку вносить клієнт для відшкодування можливих втрат банку. Як правило, складається з початкової маржі (initial margin) та варіаційної маржі (variation margin).

Перша є мінімальним покриттям, необхідним для покриття потенційних втрат банку і є сталою величиною. Друга – є змінною величиною і залежить від зміни ціни/курсу базового активу, оскільки при її/його значній зміні потенційний ризик може перевищити початкову маржу. В такому випадку клієнт зобов’язаний сплатити або збільшити варіаційну маржу. Обсяг і розрахунки за обома цими покриттями є предметом домовленості між банком і клієнтом.

Приклад використання покриття: якщо клієнт (імпортер)  уклав форвардний договір на купівлю долара США по 25 грн і на дату розрахунків не виконав свого зобов’язання, то у банка виникає збиток як різниця між форвардним та спот курсом, наприклад якщо курс опустився до 24. Якщо не враховувати отримані відсотки за період зберігання коштів, можна сказати, що втрати банку становлять 1 грн на доларі США.

Отже, форвардне покриття має бути такого розміру, щоб покрити ці втрати банку.  

Форвардна ціна/курс – це розрахована за формулою майбутня ціна/курс, за якою/яким укладається форвардний контракт. Котирування форвардних курсів не є «очікуваним рівнем» або «прогнозним рівнем» ціни/курсу, як може здатися на перший погляд. 
Форвардна ціна/курс розраховується за формулою, де курс СПОТ множиться на співвідношення ставок по двох валютах. В загальному вигляді формула така:

Форвардний курс грн / дол = курс СПОТ х (1 + [% грн x (днів / 365)] / 1 + [% дол x (днів / 360)] )

В умовах, коли відсотки в гривні є значно більшими за відсотки у валюті (наприклад, євро або доларах), під час купівлі валюти різницю сплачує клієнт банку (у вигляді більш високого курсу), оскільки банк залучає дорожчу гривню і розміщує дешевшу іноземну валюту.

Під час продажу навпаки – банк сплачує клієнту (також у вигляді курсу, який є вищим за поточний), оскільки залучає більш дешеву іноземну валюту і розміщує дорожчу гривню. 

На сьогодні не дозволяється укладання форвардних угод із нерезидентами (окрім угод з ОВДП).

Дорожньою картою валютної лібералізації передбачається скасування цього обмеження при настанні відповідних макроекономічних умов.

На локальному ринку форварди з банками клієнти можуть укладати маючи підстави – експортно-імпортні контракти або валютні кредити.

Для укладання деривативних договорів в світі широко використовується стандартна форма генерального договору, затверджений Міжнародною асоціацією СВОПів та деривативів – ISDA (International Swap and Derivative Association). Її використання між резидентами України та нерезидентами залежить від імплементації в законодавство України (законопроект 2284) поняття ліквідаційного неттингу, що дає можливість першочергового виконання зобов’язань за угодами на фінансових ринках.    

Нормативні акти не містять заборон для клієнтів щодо укладання форвардів, а отже і юридичні (під зобов’язання), і фізичні особи можуть укладати форвардні контракти.
 

Валютний ризик – це ризик, який виникає у компанії при зміні курсу іноземної валюти у випадку неспівпадіння її активів та зобов’язань в різних валютах.

Наприклад, валютний ризик виникає, коли експортер продає свою продукцію за іноземну валюту, а собівартість продукції - у національній валюті. Так само, валютний ризик виникає, коли, наприклад, компанія залучає фінансування в іноземній валюті, а виручку при цьому отримує в національній валюті.

Банк для цієї транзакції потрібен із метою залучення вільної ліквідності, яку він може забезпечувати до моменту закриття форвардного контракту. Адже клієнт не сплачує нічого під час укладання форварду з банком (крім покриття) і не відволікає свої оборотні кошти. 

Хеджувати (від англ. ”to hedge” – обмежувати) означає обмежувати свої ризики. Хеджування валютних ризиків для всіх юридичних і фізичних осіб є зручним і важливим інструментом управління валютним ризиком для отримання запланованого розміру прибутку, адже ризикувати в режимі «пан або пропав» притаманно саме професійним ринковим спекулянтам. Реальному бізнесу доцільно зафіксувати свої ризики (маржу) і не залежати від коливань на ринках, що і роблять усі великі компанії в світі.

Також варто зазначити, що хеджувати валютний ризик можна не лише такими фінансовими інструментами як форвард, ф’ючерс чи опціон. Уникати валютного ризику можна через появу будь-якого зустрічного зобов’язання в іноземній валюті на аналогічний строк та суму.

Наприклад, компанія, що купила іноземну валюту і несе валютний ризик може паралельно отримати кредит в іноземній валюті і продати її на ту ж суму і строк і таким чином незалежно від зміни курсу її загальний валютний ризик буде нульовим.

Так, можуть, але сума операції за одним товарним зовнішньоекономічним договором (контрактом), має бути меншою в еквіваленті 400 тис. грн в один операційний день.

Обґрунтування

Пункт 109 розділу X Положення №5 забороняє юридичним особам здійснювати розрахунки за торговельним зовнішньоекономічним договором (контрактом) за допомогою електронного платіжного засобу, крім випадків розрахунків на незначні суми (до 400 тис. грн. в еквіваленті) за одним зовнішньоекономічним договором в один операційний день.

Так. Фізична особа може здійснити переказ в іноземній валюті на території України іншій фізичній особі, якщо ця особа є її родичем.

Обґрунтування

Пункти 118, 119 розділу X Положення №5 дозволяють за поточними рахунками фізичних осіб в іноземній валюті здійснювати переказ у межах України з власного поточного рахунку однієї фізичної особи (резидента або нерезидента) на рахунок іншої фізичної особи. Зазначені операції дозволені виключно за умови, що надходження/переказування коштів на рахунок/з рахунку здійснюється від родичів/родичам.

Родичами вважаються батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат, сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати і сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник, усиновлювач, усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, чоловік, дружина  (підпункт 10 пункту 2 Положення № 5).

Ні. У разі наявності на рахунку фізичної особи - підприємця резидента коштів в іноземній валюті, така особа може здійснити їх продаж за гривні та після сплати податків і зборів перерахувати ці кошти на власний поточний рахунок фізичної особи, відкритий для власних потреб.

Обґрунтування.

Відповідно до пункту 113 глави X Положення № 5 зарахування коштів на поточний рахунок в іноземній валюті резидента фізичної особи - підприємця, відкритого як суб’єкту господарювання, та переказ таких коштів з цього рахунку здійснюється згідно з режимом поточного рахунку в іноземній валюті юридичної особи - резидента, зазначеним у пунктах 109 та 110 Розділу X Положення №5.

Переказ коштів в іноземній валюті з поточного рахунку резидента фізичної особи - підприємця, відкритого як суб’єкту господарювання, на поточний рахунок цієї фізичної особи в іноземній валюті, відкритий для власних потреб, забороняється.

Так, банк зобов’язаний продати такі кошти.

Обґрунтування

З урахуванням пунктів 44 та 45 розділу IV Положення № 5 клієнт-резидент зобов’язаний використати іноземну валюту, яка купувалася та накопичувалася на його поточному рахунку для сплати чергового платежу певного призначення на користь нерезидента за договором кредиту/позики/поворотної фінансової допомоги, не пізніше ніж за десять робочих днів після дати такого чергового платежу. 

На виконання вимог пункту 47 розділу IV Положення № 5 банк зобов’язаний протягом п’яти робочих днів продати куплену іноземну валюту в разі порушення резидентами десятиденного строку використання цієї валюти за призначенням.

Так. Нормативно-правові акти Національного банку не містять заборони щодо купівлі іноземної валюти юридичними особами та фізичними особами − підприємцями для проведення авансових платежів (попередньої оплати) за імпорт товару за зовнішньоекономічним договором (контрактом).

Обґрунтування

Пункт 54 розділу V Положення № 5 визначає особливості здійснення лише окремих операцій з купівлі іноземної валюти з метою проведення юридичними особами та фізичними особами − підприємцями розрахунків з нерезидентом за імпорт товарів, які поставлені в Україну.

Так. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці купують іноземну валюту виключно через один банк для розрахунків з нерезидентом за кожним зовнішньоекономічним договором. Перераховувати власні кошти в іноземній валюті з поточного рахунку, що відкритий в іншому банку (який не здійснює купівлю іноземної валюти) для виконання зобов’язань за таким договором, не заборонено.

Обґрунтування

Вимога щодо купівлі клієнтом-резидентом іноземної валюти через один банк для розрахунків за поточними торговельними операціями з нерезидентом за кожним зовнішньоекономічним договором визначена у пункті 8 розділу І Положення № 5.

Наразі обмежень за сумою немає.

Фізична особа може здійснювати on-line купівлю як безготівкової іноземної валюти, так і банківських металів без фізичної поставки, шляхом подання заяви або дистанційного розпорядження клієнта. Подання клієнтом документів для проведення таких операцій не потребується.

Також фізична особа може купити готівкову іноземну валюту або банківські метали з фізичною поставкою.

Обґрунтування

Згідно з пунктом 58 розділу V Положення № 5 фізичні особи - клієнти банків здійснюють операції з купівлі безготівкової іноземної валюти без обмеження за сумою на підставі заяви або дистанційного розпорядження клієнта без подання клієнтом документів.

Пункт 35 розділу IV Положення № 5 не забороняє банкам здійснювати продаж банківських металів без фізичної поставки за безготівкові гривні фізичним особам без обмеження за сумою.

Нормативно-правові акти Національного банку України не містять обмежень за сумою купівлі іноземної валюти (як у готівковому вигляді, так і для безготівкової купівлі) та банківських металів (як без фізичної поставки, так і з фізичною поставкою) для фізичних осіб. Разом з тим, проведення вказаних операцій здійснюється з урахуванням вимог законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Фізичні особи-нерезиденти, які зареєстровані відповідно до законодавства України як підприємці, для здійснення операцій в іноземній валюті/гривнях під час підприємницької діяльності можуть використовувати поточні рахунки суб’єктів господарювання − резидентів (фізичних осіб − підприємців), а для власних потреб − поточні рахунки фізичних осіб − нерезидентів.

Обґрунтування

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 55 Господарського кодексу України громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, є суб’єктами господарювання.

Підпунктом «б» пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» визначено, що резидентами, зокрема, є фізичні особи − підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України.

Умови, порядок, особливості здійснення операцій за поточними рахунками клієнтів банків встановлено розділом X Положення № 5.

Так. Банк може зняти з валютного нагляду такі операції, якщо сума кожної з яких не перевищує незначної суми.

Обґрунтування

Згідно з пунктом 3 постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7 банки за незавершеними до 07 лютого 2019 року операціями з експорту та імпорту товарів здійснюють валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків, зазначених у пункті 21 розділу II Положення №5, відповідно до вимог Інструкції № 7.

Підпунктом 1 пункту 9 розділу ІІІ Інструкції № 7 передбачено, що банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків, якщо сума незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів не перевищує незначного розміру.

Банк-фактор може завершити валютний нагляд за експортною операцією резидента після надходження грошових коштів від нерезидента-боржника на рахунок банка-фактора за наявності всіх документів, які мають відношення до відповідної експортної операції.

Обґрунтування

Згідно з підпунктом 6 пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №7 банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі заміни кредитора в зобов'язанні за операцією з експорту товарів - після зарахування на поточний рахунок резидента - нового кредитора в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента-боржника за поставлений резидентом - первісним кредитором товар, та за наявності документів про заміну кредитора в зобов'язанні за операцією з експорту товарів.

Так, банк може у такому випадку завершити валютний нагляд.

Обґрунтування

Відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу ІІІ Інструкції № 7 банк має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов’язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

- вимоги випливають із взаємних зобов’язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

- вимоги однорідні;

- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги;

- між сторонами не було спору щодо характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання.

Так є. Під час переказу резидентом коштів на банківський рахунок посередника-іноземного брокера банк має проаналізувати документи на відповідність їх  вимогам  законодавства. Зокрема, необхідно перевірити джерела походження коштів інвестора і відсутність заборон на здійснення відповідної валютної операції, встановлених законодавством України. Банк самостійно приймає рішення про необхідність подання клієнтом документів, пов’язаних зі здійсненням такої валютної операції. Таким документом може бути посередницький договір, укладений між резидентом та іноземним брокером, вивченню умов якого Національний банк рекомендує приділити увагу.

Обґрунтування

Відповідно до вимог Положення № 2 банк самостійно приймає рішення про необхідність подання клієнтом певних документів, пов’язаних зі здійсненням такої валютної операції. Банк має проаналізувати наявні в нього документи/інформацію на  предмет виявлення наявності/відсутності заборон на здійснення відповідної валютної операції, встановлених законодавством України, зокрема, щодо певних іноземних юрисдикцій, визначених пунктами 143 та 144 розділу І Положення № 5.

Якщо у посередницькому договорі (заяві на купівлю іноземної валюти, платіжному дорученні) наявна інформація про те, що об'єкт інвестиції та/або продавець-нерезидент цього об’єкта має реєстрацію/місцезнаходження/місце проживання в державах (територіях), визначених пунктами 143 та 144 розділу І Положення № 5, банк має відмовити в проведенні такої валютної операції.

За посередницькими договорами, на дату укладання яких як правило об’єкт інвестиції та/або продавець-нерезидент цього об’єкта не відомі, банку доцільно підходити з використанням ризик-орієнтованого підходу:

оцінити ризики щодо наявності/відсутності у іноземного брокера, з яким укладено посередницький договір, ліцензії/дозволу на ведення відповідної діяльності в країні його реєстрації/місцезнаходження;

впевнитися, що посередницький договір не містить очевидних ознак того, що валютна операція може бути пов'язана з уникненням та/або невиконанням вимог та обмежень, передбачених законодавством України. В протилежному випадку банк може витребувати у резидента додаткові документи відповідно до вимог Положення № 8 та прийняти за результатами аналізу інформації остаточне рішення щодо проведення цієї операції.

Чи поширюється е-ліміт на переказ фізичною особою-резидентом  коштів з України з метою придбання житла за кордоном?

Так. Такі перекази мають здійснюватися в межах е-ліміту, визначеного Положенням №5. Наразі ліміт складає 200 тис євро на рік.

Обґрунтування

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу І Положення № 5 інвестиція за кордон – це валютна операція, яка передбачає вкладення резидентами валютних цінностей в об'єкти інвестицій за кордоном з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Одним із видів здійснення резидентом інвестицій за кордон є придбання нерухомості, зокрема квартири. Така операція має здійснюватися з дотриманням е-ліміту, визначеного у пункті 88 розділу IX Положення № 5.

Так, крім випадків, коли така купівля прямо заборонена нормативно-правовими актами Національного банку.

Обґрунтування

Відповідно до пункту 87 розділу ІХ Положення № 5  резиденти здійснюють купівлю іноземної валюти / переказ коштів в іноземній валюті/гривні за кордон / на поточний рахунок нерезидента - юридичної особи, відкритий в Україні (крім інвестиційного рахунку), з дотриманням лімітів, визначених у пунктах 88, 89 розділу IX цього Положення.

Пунктом 89 розділу ІХ Положення № 5 передбачено, що резиденту (юридичній особі/фізичній особі - підприємцю) дозволяється здійснювати валютні операції з метою здійснення його господарської діяльності з переказу коштів з України, а також на поточні рахунки нерезидентів - юридичних осіб, відкриті в Україні (крім інвестиційних рахунків). Такі операції протягом календарного року дозволені на загальну суму не більше 2 млн євро (еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті/гривні за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення відповідної операції).

Тобто, юридичні особи/фізичні особи-підприємці можуть здійснювати купівлю іноземної валюти з метою проведення валютних операцій, на які поширюється ліміт, що визначений пунктом 89 розділу ІХ Положення № 5, з урахуванням обмежень, що встановлені Положенням № 5.

Зокрема, банкам забороняється здійснювати купівлю безготівкової іноземної валюти за дорученням/заявою клієнтів-резидентів з метою розміщення коштів на вкладному (депозитному) рахунку в банку та/або на рахунку за кордоном в іноземній фінансовій установі (пункт 141 глави І Положення № 5).

Вичерпний перелік випадків, на які не розповсюджується вказане обмеження, наведений в пункті 14² глави І Положення № 5. Зокрема, це обмеження не поширюється на операції юридичних осіб/фізичних осіб - підприємців з купівлі іноземної валюти з метою розміщення коштів на власних рахунках за кордоном, що обумовлено необхідністю утримання власних відокремлених підрозділів за кордоном та/або виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами (крім зобов'язань з переказу сум вкладів (депозитів) на рахунки в іноземних фінансових установах).

Так, ці розрахунки дозволяється здійснювати.

Обґрунтування

Перелік необхідних документів, що є підставою для повернення іноземної інвестиції та доходів, прибутків, інших коштів, отриманих за об’єктами інвестиційної діяльності в Україні, визначений пунктом 71  глави  VІ Положення № 5.

Зокрема, згідно з абзацом другим підпункту 6 пункту 71 глави  VІ Положення №5 до банку мають бути подані документи, що підтверджують здійснення іноземних інвестицій (договори про здійснення іноземних інвестицій, договори про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, документи, що підтверджують права іноземного інвестора на об'єкт інвестиції, довідки банків-резидентів про здійснення іноземними інвесторами іноземних інвестицій в іноземній валюті/гривні, митні декларації про ввезення в Україну товарів з метою інвестування та/або інші документи, що підтверджують здійснення іноземних інвестицій відповідно до вимог законодавства України).

Подання документів, що підтверджують права іноземного інвестора на об'єкт інвестиції, є достатнім для виконання вимог абзацу другого підпункту 6 пункту 71 розділу VI Положення № 5, якщо строк між датами набуття іноземним інвестором права власності на об'єкт інвестиції та датою здійснення валютної операції з повернення іноземному інвестору іноземної інвестиції та доходів, прибутків, інших коштів, отриманих за об'єктами інвестиційної діяльності в Україні, перевищує п'ять календарних років. Тобто,  за таких умов документи про здійснення іноземної інвестиції не подаються. В цій частині достатнім є лише підтвердження набуття іноземним інвестором права власності на об’єкт інвестиції.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 6 пункту 71 розділу VI Положення № 5 до банку має бути поданий договір про передавання об'єкта іноземної інвестиції між нерезидентами, що передбачає проведення розрахунків за межами України, з документальним підтвердженням його виконання (подається за умови набуття права власності на об’єкт інвестиції в зазначений спосіб). У такому разі документи, що подаються на виконання вимог абзацу другого підпункту 6 пункту 71 розділу VI Положення № 5, мають підтверджувати здійснену раніше іноземну інвестицію в Україну в цей об'єкт інвестиції його попереднім власником-нерезидентом. Банк має також враховувати згадані вище особливості (виключення) щодо подання документів, передбачених абзацом другим підпункту 6 пункту 71 розділу VI Положення № 5.

Крім того, проведення банками таких операцій вимагає також дотримання вимог Положення № 8.

Так. Такі операції мають здійснюватися в межах е-ліміту (200 тис євро на календарний рік) та з урахуванням обмежень на здійснення інвестицій в певні іноземні країни, що визначені Положенням № 5 (офшорні юрисдикції, державу-агресор/окупант, держави, що не виконують рекомендації FATF тощо).

Обґрунтування

Нормативно-правові акти Національного банку України не обмежують право резидента у виборі, яким саме чином він планує інвестувати за кордон. Наприклад, для цього він може переказати кошти або безпосередньо на рахунок продавця іноземного об’єкту інвестування, або скористатися послугами професійного посередника – іноземного брокера, що є звичайною світовою практикою. В останньому випадку кошти переказуватимуться на банківський рахунок іноземного брокера за кордоном.

Такі операції мають здійснюватися протягом календарного року на загальну суму, що не має перевищувати в сукупності 200 тис євро включно (пункт 88 розділу ІХ Положення № 5).

Слід також враховувати, що пунктом 144 розділу І Положення №5 заборонені валютні операції з інвестування за кордон у випадках, якщо об’єкт інвестиції та/або продавець-нерезидент цього об’єкта має реєстрацію (місцезнаходження, місце проживання) в державі (на території):

• яка віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
• що визнана Верховною Радою України державою-агресором/державою-окупантом (такою державою є Російська Федерація);
• яка не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, які проводять діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

Так. Дозволяється отримувати такі кредити/позики/поворотну фінансову допомогу як в іноземній валюті, так і в гривні. Проте слід враховувати, що:

1) банки мають надавати до НБУ електронні повідомлення про договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками (поворотною фінансовою допомогою). Такі повідомлення подаються з урахуванням отриманої від резидентів-позичальників інформації та за допомогою автоматизованої інформаційної системи НБУ "Кредитні договори з нерезидентами";

2) валютний нагляд за такими операціями передбачає здійснення банком перевірки на предмет відповідності вартості зовнішнього залучення за окремим договором кредитування ринковим умовам;

3) нерезиденти з рахунків в Україні мають право надавати резидентам лише поворотну фінансову допомогу, тобто, позики, які не передбачають сплати процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами (з урахуванням вимог статей 1,4,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 №5555 «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств»). Це обмеження не поширюється на валютні операції кредиторів-нерезидентів, які є МФО.

Обґрунтування

Порядок здійснення розрахунків за кредитними договорами з нерезидентами врегульований, зокрема, Положенням № 5, Положенням № 6 та Положенням № 8.

Положенням № 5 встановлено особливості здійснення валютних операцій резидентів за кредитними договорами з нерезидентами, зокрема, вимоги щодо документального підтвердження таких операцій (розділ VII), умови, порядок, особливості здійснення валютних операцій за поточними рахунками клієнтів банків (розділ Х) та порядок здійснення валютних операцій за кореспондентськими рахунками банків-нерезидентів у національній валюті України (розділ ХІ).

Відповідно до Положення №6 впроваджується повідомча процедура, за якою інформація про кредитні договори з нерезидентами надається банками до Національного банку, у тому числі, на підставі звернення резидента до фактичного проведення валютних операцій за такими договорами.

Положення №8 встановлює обов'язок банків здійснювати додатковий аналіз, зокрема, валютних операцій за кредитними договорами з нерезидентами, щодо яких у банка можуть виникати сумніви з приводу невідповідності вартості зовнішнього залучення за окремим договором кредитування ринковим умовам (індикатор за номером 24).

Ні. Національний банк не встановлює числових значень максимальних процентних ставок, що обмежують сукупну вартість кредиту/позики, одержаного резидентом від нерезидента.

Водночас резиденти під час визначення умов договорів кредиту/позики з нерезидентами та проведення валютних операцій за цими договорами мають враховувати, що  законодавство України зобов’язує банки виявляти сумнівні валютні операції, зокрема, у випадках установлення невідповідності вартості зовнішнього залучення за окремим договором кредиту/позики ринковим умовам.

Обґрунтування

Відповідно до пункту 8 Положення № 8 уповноважена установа в разі встановлення індикатора, зазначеного в додатку до Положення № 8, здійснює додатковий аналіз документів (інформації) про валютні операції з метою підтвердження або спростування належності валютної операції до сумнівної.

Перелік таких індикаторів уключає, зокрема, індикатор номер 24, який стосується валютних операцій за договором кредиту/позики, укладеним резидентом-позичальником з нерезидентом,  щодо яких у банка можуть виникати сумніви з приводу невідповідності вартості зовнішнього залучення за цим договором ринковим умовам.

Для більш детального розуміння питання щодо  проведення банками оцінки вартості зовнішнього залучення за договорами кредиту/позики на відповідність ринковим умовам пропонуємо ознайомитися із рекомендаціями Національного банку, наданими на адресу банків листом від 17.01.2019 №Р/25-0006/2831.

Так.

Обґрунтування

Під час здійснення операцій із надання резидентом позики/поворотної фінансової допомоги в іноземній валюті нерезиденту (ураховуючи купівлю іноземної валюти) такий резидент та його обслуговуючий банк мають керуватись нормами розділу ІХ (у частині дотримання встановлених лімітів на проведення відповідних операцій) та розділу Х (у частині умов, порядку та особливостей здійснення операцій за поточними рахунками клієнтів банків) Положення № 5.

Ні. Це питання знаходиться в площині договірних взаємовідносин між клієнтом та банком.

Обґрунтування

Нормативно-правові акти Національного банку, які є основою для нової системи валютного регулювання, не встановлюють обов’язку банку здійснювати  переклад на українську мову документів, що пов’язані зі здійсненням валютних операцій, а також вимог щодо засвідчення такого перекладу.

Відповідно до законодавства комісія на території України сплачується в гривні. Проте не всі «супутні» платежі відносяться до комісійних платежів. Під час прийняття рішення про віднесення перерахувань на території України до комісійних, потрібно виходити із сутності такого перерахування і договірних умов.

Обґрунтування

Частиною другою статті 5 Закону «Про валюту і валютні операції» встановлено, що усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за операціями, визначеними підпунктами 1−6 частини другої цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 5 зазначеного Закону сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1−6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.

Ні. Останнім періодом, за який необхідно було подавати таку декларацію, є IV квартал 2018 року.

Обґрунтування

Відповідно до статті 16 Закону України “Про валюту і валютні операції” визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”,  а також припинено дію Указу Президента України від 18 червня 1994 року № 319 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами”.

Законом України “Про валюту і валютні операції” декларування валютних цінностей та іншого майна, що належить резидентам України і знаходиться за межами України не передбачено.

Враховуючи зазначене, суб'єктами підприємницької діяльності України декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, за звітні періоди, починаючи з І кварталу 2019 року, не подається.

Останнім періодом, за який необхідно було подавати таку декларацію, є IV квартал 2018 року.

Нормативно-правові акти Національного банку не встановлюють вимоги щодо пред’явлення паспорта під час здійснення такої операції. Водночас, банк самостійно визначає систему моніторингу операцій своїх клієнтів і має право вимагати пред’явлення паспорта.

Обґрунтування

Порядок та умови проведення валютно-обмінних операцій визначені Положенням про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженим постановою Правління Національного банку України 02.01.2019 № 1, та Положенням про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженим постановою Правління Національного банку України 02.01.2019 № 2. Разом з тим, проведення вказаних операцій здійснюється з урахуванням вимог законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

• у валюті України (кошти у гривнях);
• у іноземних валютах (1 та 2 групи Класифікатора валют НБУ);
• у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, корпоративних прав, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав тощо.

• придбати частку у вже діючому підприємстві;
• створити підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, відкрити філію або придбати у власність діюче підприємство повністю;
• придбати нерухоме/рухоме майно - будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та ін., шляхом їх прямого одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• займатися господарською (підприємницькою) діяльністю на основі угод про розподіл продукції тощо.

1. Можна переказати кошти (іноземну валюту чи гривню) із-за кордону на відкритий в місцевому банку власний рахунок:

- поточний,

- інвестиційний,

- рахунок умовного зберігання (ескроу),

- кореспондентський.

Кошти в іноземній валюті на рахунках інвесторів можна за потреби та без будь-яких обмежень обміняти на гривню. Також за отриману гривню можна вільно придбати іноземну валюту і перерахувати її за кордон.

2. Кошти з-за кордону можна переказувати безпосередньо на рахунок резидента в Україні. Це може бути як продавець об’єкта інвестиції, так і посередник (наприклад, торговець цінними паперами).

3. Можна здійснювати розрахунки в гривнях/іноземній валюті на території України з власних рахунків з іншими іноземними інвесторами чи резидентами, уключаючи рахунки номінальних утримувачів в Україні.

4. Можна також здійснити розрахунки через кореспондентський рахунок іноземного банку-депозитарію, що має рахунок у цінних паперах у Національному банку (розрахунки мають здійснюватися виключно за операціями з купівлі-продажу облігацій внутрішніх державних позик України).

5. Можна використати власний рахунок умовного зберігання (ескроу) для придбання акцій українських емітентів за процедурою "squeeze-out".

6. Можна переказати кошти з одного власного рахунку на інший, відкриті іноземним інвестором у банках України тощо;

Іноземний інвестор може розміщувати вклади (депозити) у гривнях/іноземній валюті в банках України на договірних засадах без будь-яких обмежень.

1. Кошти від інвестицій (продаж, зменшення частки, доходи/дивіденди) можна отримати на рахунки (поточні/інвестиційні/кореспондентські рахунки інвестора), відкриті в місцевих банках. Далі ці кошти можна перерахувати на рахунки за кордоном.
2. Ці ж кошти можна отримати безпосередньо на рахунки інвестора за кордоном без використання рахунків, відкритих в місцевих банках.

Розрахунки за такими операціями, у тому числі транскордонними переказами, можуть здійснюватися за вибором іноземного інвестора в:

1) гривнях;

2) в іноземній валюті (1 та 2 групи Класифікатора валют НБУ).

Такі операції здійснюються без обмежень за сумою та за наявності у обслуговуючого банку документального підтвердження, що розкриває економічну суть та умови відповідної інвестиційної операції іноземного інвестора. Наприклад:

• за операцією з виплати дивідендів у обслуговуючого банку мають бути наявні документи, що підтверджують право власності іноземного інвестора на корпоративні права / інвестиційні сертифікати українського емітента, за якими здійснюється виплата дивідендів, та рішення емітента про виплату дивідендів іноземному інвестору;
• за операцією з продажу іноземним інвестором ОВДП достатнім є наявність договору про продаж іноземним інвестором ОВДП та виписки з рахунку в цінних паперах, виданої депозитарною установою, що підтверджує права іноземного інвестора на ОВДП на дату відповідної операції / виписки про операції з цінними паперами, виданої депозитарною установою, що містить інформацію про здійснення відповідної операції;

Довідково: до останнього часу в Україні в пакеті антикризових заходів тимчасово діяли ліміти на репатріацію дивідендів та коштів, отриманих нерезидентами від продажу цінних паперів, корпоративних прав та деяких інших операцій. Проте на даний час ці ліміти для іноземних інвесторів повністю скасовані. Вони мають право здійснювати такі операції без обмеження за сумою.

Сьогодні є три фінансових регулятори - Національний банк, Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку та Нацкомфінпослуг. Після реалізації "спліту" залишиться два - Національний банк, Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку - які працюватимуть більш ефективно.

НБУ стане регулятором страхових, лізингових, факторингових компаній, кредитних спілок, ломбардів та інших фінансових компаній. До повноважень НКЦПФР передається регулювання та нагляд за діяльністю недержавних пенсійний фондів, адміністраторів пенсійних фондів, а також фондів фінансування будівництва.

«Спліт» забезпечить прозорість, надійність та ефективність небанківського фінансового ринку. Фінансові ринки — це сполучені посудини. Ми зробили одну частину фінринку, тобто банківський сектор, прозорою і стабільною. Але інша залишається у напівтіні. Тому зараз неможливо гарантувати ні фінансову стабільність, ні підвищення інвестиційної привабливості фінсектору загалом, ні захист прав споживачів.

«Спліт» забезпечить безпеку українців як споживачів фінансових послуг. Адже він дозволить встановити чіткі вимоги до небанківських фінансових установ, а також побудувати системний контроль за їх дотриманням. Урешті-решт, ми таким чином зможемо запобігти виникненню фінансових пірамід або шахрайських схем, таких як Банк «Михайлівський», тобто забезпечимо повністю прозорий та надійний фінансовий сектор.

Саме консолідована модель нагляду за небанківським фінринком, коли є лише два регулятори – НБУ та НКЦФБР,  дозволить завершити реформу фінансового сектору, яка була розпочата у 2014 році після Революції гідності.

Після “спліта” для ринку буде запропонований більш ефективний підхід до регулювання, який водночас дозволить уникнути надмірного контролю з боку регулятора. Вимоги до фінансових установ будуть залежати від ризику для споживачів та від впливу компанії на ринок. Наприклад, якщо компанія не залучає коштів від клієнтів, її діяльність є менш ризиковою, а тому до неї має бути менше вимог, а самі вимоги мають бути простішими.

Водночас до будь-якої компанії на ринку буде три базові вимоги – наявність і достатність власного капіталу, прозора структура власності та дотримання законодавства про фінансовий моніторинг. Це забезпечить рівні умови для роботи компаній. А також дозволить поступово оздоровити ринок, оскільки ці вимоги будуть запобігати використанню небанківських фінансових установ у різних схемах, наприклад, ухилення від сплати податків.

Ми не робитимемо бурі для небанківського фінансового ринку. Тобто ні завтра, ні післязавтра, і навіть за декілька місяців нічого радикально не зміниться. Законопроект про "спліт" передбачає перехідний період, який триватиме до 1 липня 2020 року. Упродовж цього періоду діятиме чинне регулювання та повноцінно працюватиме Нацкомфінпослуг. Тобто включно до 30 червня регулюванням ринку як і раніше займатиметься Нацкомфінпослуг, а вже з 1 липня 2020 року цю функцію виконуватиме Національний банк.

Наш фокус під час перехідного періоду – комплексний аналіз небанківського фінансового ринку. НБУ розроблятиме нове секторальне регулювання та вимоги з урахуванням результатів такого аналізу та у тісному діалозі з ринком.

Упродовж перехідного періоду Національний банк проведе інвентаризацію законодавства за секторами. Ця робота розпочнеться упродовж місяця. За результатами перегляду законодавства НБУ підготує Білі книги із детальними пропозиціями регулювання окремих сегментів небанківського фінансового ринку. Ці документи пройдуть широке публічне обговорення серед представників фінансових установ, експертів та інших зацікавлених осіб (споживачів, кредиторів  та інвесторів фінансових послуг).

Також упродовж перехідного періоду НБУ та Нацкомфінпослуг готуватимуться до передачі справ. Ми проведемо конкурси на нові посади у відповідних структурних підрозділах, які створюватимуться, або доповнюватимуться новими спеціалістами для роботи з небанківськими фінринками; отримаємо від Нацкомфінпослуг усю документацію, архіви, звітність; залучимо представників ринку до тестування подачі звітності до НБУ тощо.

Упродовж перехідного періоду ми створимо у Національному банку необхідні структурні підрозділи. Професіонали до таких підрозділів набиратимуться на основі відкритого конкурсу, а це значить, що й працівники Нацкомфінпослуг будуть запрошені до участі у відборі.

Більше того, вочевидь, досвід та знання ринку будуть для них певною конкурентною перевагою, яка прийматиметься до уваги у разі рівних оцінок із іншими учасниками відкритого конкурсу. Що, втім жодним чином не применшує наше прагнення забезпечити для усіх пошукувачів рівні умови для працевлаштування в центробанку.

Нові повноваження НБУ логічно доповнять вже наявні наші функції. Це, насамперед, полягає у створенні єдиного центру відповідальності за стабільність фінансової системи.

Ми вже володіємо дієвими та перевіреними механізмами та процедурами, які використовуємо при нагляді за банками. Подібні механізми та процедури застосовуються Національним банком при регулюванні діяльності з переказу коштів та валютних операцій, які здійснюються небанківськими фінансовими установами.

Завдяки нашій інституційній незалежності, забезпеченій законом про НБУ, ми не маємо погоджувати свої акти з Державною регуляторною службою чи реєструвати їх в Міністерстві юстиції України. На нас також не поширюється мораторій на проведення перевірок, який вже майже два роки діє на небанківському фінансовому ринку. Це дозволить нам більш гнучко наглядати за ринком та адекватно і вчасно реагувати на негативні сигнали.

Розподіл існуючих підрозділів та функцій відбуватиметься між блоками першого заступника Голови НБУ Катерини Рожкової та заступника Голови НБУ Дмитра Сологуба.

Ми не ставимо за ціль жодних “чисток” ринку. Ми відкрито говоримо підходи, які ми будемо застосовувати, та про вимоги, яким повинні відповідати всі установи. Це наявність і достатність власного капіталу, прозора структура власності та дотримання законодавства про фінансовий моніторинг.  Тому усе в руках самих компаній, просто потрібно буде дотримуватися нових вимог та нормативів.

НБУ завжди виступає за партнерський підхід до учасників ринку, норми та нормативи будуть обговорюватися з ринком.  Власне саме так ми зробили наприкінці минулого року з рамковим документом - нашим проектом Білої книги з регулювання небанківського фінринку.

Водночас у нас є зобов’язання, прописані в Угоди про асоціацію з ЄС. Наше завдання – привести наше регулювання у цій сфері у відповідність до європейського. Для наших громадян це передусім дасть більшу захищеність та впевненість, що їх права не будуть порушені, а послуги, за які вони сплатили гроші, - будуть надані компаніями.

Жодного чорного списку не існує, як і якоїсь «цільової» кількості компаній. Ми будемо щасливі, якщо всі компанії, що працюють сьогодні на ринку, виконуватимуть нові вимоги. Адже вони, насправді, досить прості.

У НБУ є три базові вимоги до будь-якої компанії на фінансовому ринку. Це – наявність і достатність власного капіталу, прозора структура власності та дотримання законодавства про фінансовий моніторинг. Це ключові вимоги і на банківському ринку. Їх недотримання стало основною причиною масового виведення з ринку банків в 2014-2017 рр.

Що стосується структури власності, то і зараз фінансові установи зобов'язані погоджувати з Нацкомфінпослуг власника істотної участі, тобто того, хто купує частку 10% і більше. Але у НБУ є й інші вимоги до структури власності. Наприклад, відсутність у структурі трастів, які не дають можливості встановити реальних власників, або номінальних власників, за якими ховаються реальні бенефіціари.

Ми хочемо зробити такі норми універсальними для всього фінансового ринку. Адже вони забезпечують прозорість та надійність установ, а тому гарантують безпеку та впевненість споживачам.

НБУ пропонує перегрупувати працюючі на небанківському фінансовому ринку компанії. Це дозволить впорядкувати ринок і дасть учасникам чітке розуміння, яким вимогам вони мають відповідати та які можливості для розвитку у них є.

Національний банк бачить потребу в трьох групах:

Перша - кредитні установи, які мають право видавати позики, у тому числі за рахунок залучених від населення грошей.

Друга - страхові компанії, які теж працюють із грошима українців, а також страхові посередники.

Третя - компанії, що надають фінансові послуги, але не за рахунок залучених грошей.

Контроль за роботою компаній перших двох груп буде жорсткішим, адже їхня діяльність більш ризикова - вони залучають гроші від населення та підприємців. Над ними буде встановлений повноцінний пруденційний нагляд. Але контроль різнитиметься залежно від частки компаній на ринку, їхньої бізнес-моделі та відповідності ряду інших критеріїв. Чим більша частка компанії на ринку, тим більший вплив вона має на ринок. А тому до неї має бути більше вимог.

Такий підхід зменшить навантаження на середні та малі компанії.

Основа нашого нагляду за ринком – як банківським, так тепер і небанківським, – це ризик-орієнтований підхід до регулювання та нагляду.

У НБУ працює система ризик-орієнтованого банківського нагляду. Вона нам дозволяє більш ефективно використовувати людські та фінансові ресурси. Національний банк постійно покращує підходи до безвиїзного та інспекційного банківського нагляду та вдосконалює механізми "раннього втручання" для збереження платоспроможності банків. Ми використаємо цей досвід і для небанківських фінансових установ.

Запровадження ризик-орієнтованого пруденційного нагляду, насамперед, у страховому секторі та секторі небанківських кредитних установ, що залучають кошти від широкого загалу, є вимогою часу. Такий нагляд має забезпечити стійкість окремих учасників ринку та убезпечити фінансову систему від потрясінь.

Ще однією вимогою часу є перехід до ризик-орієнтованої моделі корпоративного управління в небанківському фінансовому секторі, яка була б спрямована на виявлення, моніторинг, контроль та управління ризиками.

Така модель корпоративного управління буде покликана забезпечити підвищення рівня довіри клієнтів фінансових установ, у тому числі фізичних осіб-споживачів фінансових послуг, як до окремих учасників ринку, так і до фінансової системи загалом. Для запровадження такої моделі у небанківському фінансовому секторі Національний банк може використати свій досвід комплексного реформування системи корпоративного управління у банках за останні роки.

НБУ сповідує принцип прозорості. Бачення підходів до регулювання небанківського сегменту викладене у Білій книзі, яка опублікована майже рік тому, з якою усі зацікавлені можуть ознайомитися на сайті Національного банку. У документі представлене бачення нового регулювання небанківського фінансового ринку. Він окреслює підходи центробанку до сегментації ринку, ліцензування, пруденційного нагляду, звітування, перевірок, корпоративного управління та захисту прав споживачів.

Національний банк упевнений, що нова модель регулювання має бути спрямована на досягнення ефективності та прозорості небанківського фінансового ринку.

Упродовж місяця ми розпочнемо інвентаризацію законодавства за секторами. Ця робота розпочнеться упродовж місяця. За результатами перегляду законодавства НБУ підготує Білі книги із детальними пропозиціями регулювання окремих сегментів небанківського фінансового ринку. Кожна з цих Білих книг пройде широке публічне обговорення серед представників фінансових установ, експертів та інших зацікавлених осіб (споживачів, кредиторів  та інвесторів фінансових послуг).

По-перше, директива Solvency II передбачає можливість упровадження принципу пропорційного регулювання. Це дасть змогу середнім та регіональним СК працювати у спрощеному режимі. Ми будемо поетапно впроваджувати принцип пропорційності з урахуванням особливостей діяльності страхових і перестрахувальних організацій. 

Основні критерії, які враховуватимемо:

• обсяги прийнятих на страхування ризиків;
• види діяльності;
• масштаби та складність бізнесу (включно з кількістю страхувальників). 

По-друге, Національний банк планує розробити графіки приведення діяльності страхових компаній у відповідність до нових вимог лише після детального ознайомлення зі станом страхового ринку і з урахуванням об’єктивних строків та можливостей страховиків виконати такі вимоги. Ці графіки, звісно, будуть публічними, ми їх оприлюднимо та прокомунікуємо з учасниками ринку.

Переліцензування не буде — це міф, який дуже часто використовується опонентами "спліта". Усі ліцензії, які були видані Нацкомфінпослуг, зокрема і ті, що діють безстроково, залишаються дійсними. Жодного автоматичного відкликання ліцензій не буде.

Розроблена НБУ концепція ліцензування небанківських фінансових установ передбачає низку нововведень, серед яких процедура оцінки бізнес-плану фінансової установи на стадії ліцензування.

Керівники та акціонери фінансової установи повинні бути відповідальними та розуміти можливі ризики. Необхідною умовою для цього є складання якісного та продуманого бізнес-плану.

Оцінюючи бізнес-план, Національний банк зможе проаналізувати модель бізнесу компанії та оцінити наявність ресурсів для її втілення. Такий аналіз є необхідним для оцінки життєздатності та стійкості установи.

Оскільки реформа небанківського фінансового сектору і реалізація бачення Національного банку щодо регулювання вимагатимуть суттєвих змін до нормативної бази, Біла книга також описує модель нового законодавчого регулювання ринків фінансових послуг.

Дійсно, Біла книга не охоплює весь діапазон питань нового регулювання та нагляду за небанківським фінансовим сектором. У найближчому майбутньому маємо намір видати додаткові Білі книги, присвячені окремим сегментам небанківського фінансового ринку. Вони будуть детальніше зосереджені на цілях та викликах регулювання та нагляду в окремих сегментах ринку.

У проекті нової моделі регулювання передбачені різні підходи до регулювання та нагляду за небанківськими фінансовими установами залежно від джерел та форми залучення коштів. В одному сегменті будуть об’єднані кредитні установи, яким буде дозволено залучати кошти від широкого загалу для кредитування та надання інших фінансових послуг.

До них застосуватимуться вимоги до капіталу та інші фінансові нормативи на рівні європейських вимог/нормативів, встановлених Директивою 2013/36/ЄС щодо діяльності кредитних установ та Регламентом № 575/2013 про пруденційні вимоги до кредитних установ та інвестиційних компаній. Відповідно до цих документів мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен становити 5 млн євро.

Серед кредитних установ особливим статусом володітимуть кредитні спілки, яким буде дозволено надавати фінансові послуги за рахунок поворотних коштів без дотримання вимог до капіталу та пруденційних нормативів, встановлених у законодавстві ЄС. Незастосування до кредитних спілок подібних вимог до капіталу в цілому відповідає положенням Директиви 2013/36/ЄС щодо діяльності кредитних установ.  

Віднесення регулювання з інших питань, що мають більш технічний та процедурний характер, на рівень нормативно-правових актів НБУ жодним чином не суперечить статті 19 Конституції України, оскільки вона не забороняє на рівні закону віднести прийняття рішень з відповідних питань до компетенції державних органів.

Слід відзначити, що за загальним принципом на рівні закону підлягають врегулюванню лише найбільш важливі суспільні відносини або засади створення та функціонування тих чи інших ринків. Відтак, врегулювання на рівні закону лише найбільш важливих питань, зокрема щодо ліцензування, та визначення менш важливих питань на підзаконному рівні (в даному випадку – на рівні нормативно-правових актів НБУ) з урахуванням вимог зазначених вище законів та Конституції повністю відповідає зазначеному принципу.

Також важливо розуміти, що законопроект вносився суб’єктом права законодавчої ініціативи як технічний і не запроваджує нових правил регулювання. Ті механізми, які використовує НКФП відповідно до чинних законодавчих приписів, перейдуть до НБУ та НКЦПФР згідно з розподілом повноважень по регулюванню ринків фінанасових послуг і будуть застосовуватись у перехідний період, до розробки нового регулювання, що передбачено пунктом 14 Прикінцевих положень законопроекту – КМУ спільно з НБУ та НКЦПФР доручається протягом року з дня набрання чинності цим Законом розробити і подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів України щодо удосконалення державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг, у тому числі з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

На сьогодні таких планів немає.

Побудова ефективного та стабільного фінансового ринку неможлива без високого рівня довіри до нього з боку споживачів. Чесна ринкова поведінка та ефективний і системний захист прав споживачів фінансових послуг є одними з ключових елементів моделі регулювання для всіх сегментів небанківського ринку.

Зусилля Національного банку будуть зосереджуватися на запобіганні недобросовісним практикам, що порушують права споживачів. Це буде досягнуто шляхом проведення перевірок фінансових установ на предмет дотримання ними правил надання фінансових послуг, контролю додержання законодавства про рекламу, розгляду звернень споживачів.

Порушення правил надання страхових послуг, виявлені при перевірках страховиків або за результатами розгляду скарг споживачів, будуть підставою для застосування значних "стримуючих" штрафів. Це буде стимулювати порушників переглянути наявні практики та утриматися надалі від повторних порушень.

Іншими важливими питаннями, які будуть у фокусі Національного банку, є запровадження ефективної системи компенсацій для споживача та підвищення відповідальності страховика  за недобросовісну ринкову поведінку та/або розповсюдження неправдивої реклами.

Водночас для ефективного захисту прав споживачів необхідно, аби Верховна Рада ухвалила у другому читанні та в цілому законопроект 1085-1. Цей законопроект пропонує надати НБУ мандат на захист прав споживачів, зобов’язати фінансові установи розкривати інформацію про реальну вартість фінансових продуктів та послуг, заборонити нав’язування клієнтам непотрібних послуг, зміну договорів без попередження тощо.

“Спліт” забезпечить прозорий та надійний фінансовий сектор, якому українці зможуть довіряти. Це підвищить фінансову включеність громадян.

Полегшення ліцензування

Концепція ліцензування передбачає низку ключових нововведень. По-перше, зменшення кількісті  процедур для доступу на ринок.  Зокрема – єдина процедура первинного ліцензування (одночасна реєстрація в якості страхової компанії та отримання ліцензії на один чи декілька видів фінансових послуг). І, всупереч чуткам, отримувати нову ліцензію після переходу регулювання до НБУ – не доведеться.

Полегшення доступу компаній на нові ринки  

НБУ планує запровадити гнучкий  підхід  для входу компаній на ринок. Так, компанії, що ведуть певний нефінансовий бізнес та хочуть розпочати надання фінансових послуг, зможуть звернутися за додатковою ліцензією. Але до таких компаній встановлюватимуться особливі вимоги для зміни структури активів і пасивів. Значною перевагою при ліцензуванні таких компаній буде наявність позитивного досвіду роботи, прозора фінансова та нефінансова звітність, а також ефективна система корпоративного управління.

Отримання додаткових ліцензій або розширення дії ліцензії (наприклад, поширення діяльності на додаткові класи страхуваня (або додаткові ризики з класу страхування),  за якими можуть звертатися фінансові установи, вимагатиме подання лише тих документів, які не надавались Національному банку при первинному ліцензуванні, та оновлення, за необхідності, раніше поданої інформації. Наприклад, бізнес-план потребуватиме оновлення тільки в частині, в якій він стосуватиметься нових видів діяльності.

Створення фонду гарантування страхових виплат

Ми вважаюємо доцільним створити фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя. Участь у такому фонді має бути обов’язковою для всіх страховиків, що мають ліцензію Лайф та накопичувального страхування життя.

Національний банк планує у подальшому, спільно з учасниками ринку, визначити параметри побудови і функціонування такого фонду та порядок накопичення коштів для здійснення гарантійних виплат.

Полегшення звітності

Національний банк розглядає можливість перегляду обсягів звітності, скасування застарілих форм, зміни періодичності подання певних форм звітності та запровадження вимог щодо подання виключно електронної звітності.

Для страховиків форми фінансової звітності мають відповідати вимогам Директиви 91/674/EEC про річні та консолідовані звіти страхових компаній. Також передбачається встановлення загальних вимог до розкриття надавачами фінансових послуг інформації про свою діяльність та умови надання послуг (наприклад, вимоги до звітності, що подається до регуляторів, та змісту інформації, що розкривається разом із фінансовою звітністю.

З урахуванням того, що згідно з абзацом вісімнадцятим пункту 25 частини першої статті 1 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” національними публічними діячами є керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів встановлених юридичних осіб (директор/генеральний директор, Голова правління, Голова наглядової ради), члени виконавчих органів, члени наглядових органів (які не є керівниками таких органів) державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків, на думку Національного банку України, не належать до категорії національних публічних діячів.

Правова основа застосування та припинення санкцій визначена Законом України "Про санкції".

Механізм реалізації фінансовими установами окремих персональних санкцій, зокрема санкції "блокування активів", що застосовані до фізичних та/або юридичних осіб рішенням РНБО визначений постановою Правління Національного банку № 654 від 01 жовтня 2015 року.

Рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (згідно з нормами частини п’ятої статті 5 Закону України "Про санкції").

Механізм реалізації окремих персональних санкцій (зокрема «блокування активів»), що застосовані до фізичних та юридичних осіб, зазначених в додатках до рішень РНБО визначений постановою Правління Національного банку № 654 від 01 жовтня 2015 року. Дії банків, що визначені вищевказаною постановою, мають застосовуватись до осіб, зазначених в санкційних списках, упродовж усього періоду застосування відповідних санкцій до них.

Обов'язки та дії небанківських фінансових установ під час проведення фінансових операцій за участю/на користь осіб, зазначених в санкційних списках, визначені пунктами 2 та 3 постанови Правління Національного банку від 01 жовтня 2015 року № 654.

Слід розмежовувати поняття "зупинення фінансових операцій", визначених Законом про запобігання, та санкції "блокування активів", "зупинення фінансових операцій" тощо, що визначені Законом про санкції, зважаючи на їх різну правову природу та застосування (лист Національного банку від 18.06.2018 № 25-0007/33410).

Механізм зупинення здійснення фінансових операцій відповідно до Закону про запобігання визначено статтею 17 цього Закону. Механізм реалізації санкцій, передбачених Законом про санкції, визначено постановою Правління Національного банку № 654 від 01 жовтня 2015 року.

Для банків існують обмеження щодо можливості поповнення власного кореспондентського рахунку в підсанкційному банку (відповідно до абзацу дванадцятого підпункту 7 пункту 1 постанови Правління Національного банку № 654 від 01 жовтня 2015 року).

Водночас чинним законодавством не передбачені заборони щодо підтримання кореспондентських відносин із таким банком та здійснення перерахування залишку зі свого рахунку, відкритому в підсанкційному банку, на кореспондентський рахунок, відкритому в іншому не підсанкційному банку, за умови дотримання вимог вищезазначеної постанови, зокрема пункту 3.

Питання застосування, скасування та внесення змін до санкцій висвітлені в статті 5 Закону України "Про санкції". Частиною сьомою цієї статті визначено, ким ухвалюється рішення про скасування санкцій.

Банк з урахуванням ризик-орієнтованих підходів повинен самостійно здійснити аналіз та визначитись, чи він готовий брати на себе ризики, пов’язані з проведенням операцій клієнтом, до якого застосована санкція "обмеження торговельних операцій".

Так, щодо кожного з членів наглядової ради небанківської установи необхідно подавати анкету керівника, оскільки члени ради небанківської установи (наглядової, спостережної) відносяться до керівників небанківської установи (відповідно до підпункту 9 пункту 2 Положення № 297).

Перелік послуг та користувачів, яким небанківська установа має право надавати послуги, визначені правилами платіжної системи, учасником якої вона є.

Зокрема, небанківська установа має право надавати послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків юридичним особам, у тому числі зі здійснення переказу коштів на користь інших юридичних осіб, якщо це передбачено правилами платіжної системи, у якій здійснюється такий переказ.

Чинними нормативно-правовими актами Національного банку України безпосередньо не встановлено обмежень на суміщення діяльності з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків з наданням інших фінансових послуг.

Перелік фінансових послуг, щодо яких встановленіобмеження на суміщення з іншими послугами, визначений Положенням про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 08.07.2004 № 1515.

Звертаємо увагу, що послуги з переказу коштів не можуть суміщатись з професійною діяльністю на фондовому ринку.

Визначення послуг поштового зв’язку наведено в статті 1 Закону України "Про поштовий зв’язок”. Перелік послуг поштового зв’язку передбачено Правилами надання послуг поштового зв’язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Послуги транспортного експедирування, перевезення не віднесені вищевказаними нормативно-правовими актами до послуг поштового зв’язку та регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Фінансова установа не може отримати ліцензію на надання банкам послуг з інкасації, оскільки даний вид діяльності згідно з Законом про фінпослуги не належить до фінансових послуг. За отриманням ліцензії на надання банкам послуг з інкасації до Національного банку України може звернутися будь-яка юридична особа (яка не є фінансовою установою).

Водночас, для забезпечення виключно власних потреб з перевезень фінансова установа може створити власний підрозділ інкасації з необхідним рівнем технічної оснащеності.

Юридична особа спершу повинна отримати ліцензію на надання банкам послуг з інкасації, а потім звернутися до Національного банку за отриманням погодження на здійснення операцій з оброблення та зберігання готівки (відповідно до Положення № 926).

Юридична особа, яка отримала ліцензію на надання банкам послуг з інкасації, може надавати послуги з інкасації торгівельним мережам як клієнтам банку (відповідно до Інструкції №29).

За отриманням ліцензії на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків та ліцензії на здійснення валютних операцій до Національного банку України може звернутися юридична особа, за умови попереднього набуття нею статусу небанківської фінансової установи. З цією метою юридичній особі необхідно попередньо звернутися до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з метою включення до Державного реєстру фінансових установ. Також, за отриманням відповідних ліцензій до Національного банку України може звернутися оператор поштового зв’язку.

За отриманням ліцензії на надання банкам послуг з інкасації до Національного банку України може звернутися будь-яка юридична особа (яка не є фінансовою установою).

Небанківська установа може одночасно звернутися за отриманням ліцензії на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків та ліцензії на торгівлю валютними цінностями в готівковій формі. Водночас, для отримання ліцензії на здійснення валютних операцій (переказ коштів) небанківська установа має здійснювати діяльність з переказу коштів у національній валюті не менше одного року (підпункт 1 пункту 15 Положення № 297).

Так, але не раніше ніж через 90 днів після отримання копії рішення про відмову у видачі ліцензії та усунення підстав, за яких було прийнято рішення про відмову.

Так, щодо кожного з членів наглядової ради небанківської установи необхідно подавати анкету керівника, оскільки члени ради небанківської установи (наглядової, спостережної) відносяться до керівників небанківської установи (відповідно до підпункту 9 пункту 2 Положення № 297).

Ні. Якщо фінансова звітність вже міститься у аудиторському звіті, окремим документом її подавати непотрібно.

До усіх документів, які подаються до Національного банку, мають бути подані їхні електронні копії

На даний час - ні, оскільки згідно з Законом про платіжні системи переказ коштів в Україні здійснюється за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем.

Водночас, Національний банк розробив концепцію удосконалення регулювання платіжного ринку, що передбачає в майбутньому можливість здійснення переказу коштів поза межами платіжної системи.

Так, можна.

Для здійснення переказу коштів за участю двох платіжних систем (за участю платіжної системи-резидента та іншої платіжної системи-резидента/нерезидента) необхідно подати до Національного банку повідомлення та відповідні зміни до правил платіжних систем (згідно з пунктом 13 розділу ІІ Положення № 43).

Учасники платіжних систем мають право надавати послуги з переказу коштів, які визначені внутрішніми правилами про переказ коштів та правилами платіжної системи, у якій здійснюється переказ.

Перелік послуг та користувачів, яким надаються послуги з переказу, визначаються правилами платіжної системи.

Зокрема, учасники платіжної системи мають право надавати послуги з переказу коштів юридичним особам, у тому числі послуги зі здійснення переказу коштів на користь інших юридичних осіб, якщо це передбачено правилами платіжної системи, у якій здійснюється такий переказ.

До Національного банку може звернутись платіжна організація міжнародної платіжної системи-нерезидент або її представництво, або розрахунковий банк міжнародної платіжної системи в Україні, або уповноважена установа-нерезидент.

Це міжнародна платіжна система, що забезпечує проведення платежів та розрахунків у мережі Інтернет з використанням платіжних інструментів міжнародних платіжних систем, відомості щодо яких внесено до Реєстру платіжних систем, та з використанням електронних грошей цієї міжнародної системи інтернет-розрахунків за умови, що введення/виведення коштів до/з такої системи здійснюється виключно з рахунків/на рахунки в банках.

Для узгодження умов та порядку діяльності в Україні міжнародної системи інтернет-розрахунків до Національного банку подається:

1) заява про узгодження умов та порядку діяльності в Україні міжнародної системи інтернет-розрахунків;

2) копія одного з таких документів органу влади іноземної держави:

• витягу з банківського, торговельного, судового реєстру або іншого офіційного документа, що підтверджує реєстрацію міжнародної системи інтернет-розрахунків;
• дозволу, ліцензії або іншого документа, яким надано право міжнародній системі інтернет-розрахунків здійснювати діяльність у сфері міжнародних переказів коштів;

3) інформаційна довідка, яка має містити опис:

• видів послуг з переказу коштів, які надаватимуться у міжнародній системі інтернет-розрахунків, із зазначенням ініціаторів та отримувачів переказу коштів (юридичні та/або фізичні особи), видів валют переказу тощо;
• загальної схеми здійснення переказу, уключаючи рух інформаційних повідомлень та рух коштів із часу ініціювання переказу користувачем до завершення взаєморозрахунків за цим переказом у міжнародній системі інтернет-розрахунків (уключаючи схематичне зображення), із зазначенням повних найменувань і місцезнаходження задіяних юридичних осіб (розрахункових банків, процесингових центрів, сервісних організацій тощо).

З метою узгодження умов та порядку діяльності в Україні міжнародної системи інтернет-розрахунків до Національного банку може звернутись платіжна організація міжнародної системи інтернет-розрахунків-нерезидент або її представництво, або розрахунковий банк міжнародної системи інтернет-розрахунків в Україні, або уповноважена установа-нерезидент.

Ні, послуга безкоштовна.

Так, законодавство не містить обмежень щодо кількості платіжних систем, учасником яких може бути небанківська установа.

У разі зміни найменування юридичної особи у зв’язку зі зміною типу акціонерного товариства (наприклад з “ПАТ” на “АТ”), учасник міжнародної платіжної системи не зобов’язаний отримувати нове реєстраційне свідоцтво про участь в міжнародній платіжній системі.

У разі необхідності, учасник міжнародної платіжної системи може з власної ініціативи звернутися до Національного банку щодо повернення реєстраційного свідоцтва про участь в міжнародній платіжній системі для отримання нового.

За загальними правилами для надання послуг платіжної інфраструктури необхідно узгодити умови та поряду діяльності операторів послуг платіжної інфраструктури.

Разом з тим, платіжна організація платіжної системи має право надавати послуги платіжної інфраструктури в рамках власної платіжної системи без набуття статусу оператора послуг платіжної інфраструктури.

Сертифікат PCI DSS подається до Національного банку у разі наявності намірів у оператора послуг платіжної інфраструктури здійснювати оброблення інформації за операціями в міжнародних карткових платіжних системах.

У інших випадках сертифікат PCI DSS не подається.

Станом на сьогодні – ні, оскільки відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” емісія електронних платіжних засобів (у тому числі платіжних карток) у межах України проводиться виключно банками.

Так, потрібно, оскільки із зміною платіжної організації платіжної системи суттєво змінюються умови та порядок діяльності відповідної платіжної системи.

Для реєстрації внутрішньобанківської платіжної системи до Національного банку України необхідно подати повідомлення, яке міститиме:  

• найменування та код банку;
• найменування внутрішньобанківської платіжної системи;
• перелік видів послуг з переказу коштів, які надаватимуться у внутрішньобанківській платіжній системі.

Внутрішньобанківська платіжна система діє відповідно до внутрішніх документів банку.

Для участі в українській платіжній системі юридична особа-нерезидент повинна мати дозвільний документ (ліцензію, сертифікат, дозвіл тощо), виданий відповідно до законодавства країни, в якій зареєстрована юридична особа-нерезидент, на підставі якого юридична особа-нерезидент має право здійснювати діяльність у сфері міжнародних переказів коштів.

Оператором послуг платіжної інфраструктури може стати будь-яка юридична особа, зареєстрована в Україні.

Ні, документи що підтверджують відповідність керівників додатковим вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності подаються тільки небанківськими установами, які мають намір здійснювати торгівлю валютними цінностями в готівковій формі.

Ні, страхові компанії не повинні подавати до Національного банку копії правил та/або програм проведення внутрішнього фінансового моніторингу, змін та/або доповнень до них, ані для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності, ані після її отримання.

Порядок отримання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) встановлено Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 913.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-ІХ. (далі – Закон) для операції на суму до 30 000 грн  без ознак пов’язаності з іншими достатньо зазначення номерів картки відправника і картки отримувача переказу.

Ми розуміємо, що неможливо миттєво з набуттям чинності Закону ідентифікувати всіх власників вже активованих prepaid карток. Згодні, що ідентифікація триватиме певний час протягом перехідного періоду. Водночас зауважуємо, що ідентифікація власників таких карток може бути проведена за одним із варіантів, які будуть запропоновані в новій редакції Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі – Положення) (зокрема в частині спрощення процедури для лімітованих гаманців). Ми очікуємо  прийняття та оприлюднення постанови Національного банку, якою буде затверджене зазначене положення, найближчими днями.

Ознаки пов’язаності операцій банк визначає самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ.

Прикладами таких ознак можуть бути: здійснення переказів одним або кількома різними клієнтами в один день/протягом певного періоду зі схожими сумами, іменами відправника/отримувача, тестовими запитаннями, текстами безкоштовних повідомлень та країнами (територіями) отримувачів.

Слово "в цьому банку" надає підстави вважати, що ПТКС належить банку-емітенту картки. Для верифікації достатньо зчитування номера картки (через NFC чи з магнітної смуги). Якщо картка фізично не контактує з ПТКС, банк  може використати для верифікації клієнта (а також для аутентифікації перед початком сеансу обслуговування) введення пін-коду, використання ОТР, зчитування QR-коду мобільним додатком банку тощо.

Реквізитів, які передаються через СЕП (відповідно до Інструкції № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004), достатньо для виконання вимог Закону без використання додаткової інформації. Також у Законі немає терміну "ідентифікатор". Є "унікальний обліковий номер фінансової операції", але його застосування має сенс лише для операцій, коли рахунок відсутній.

Не бачимо потреби в доопрацюваннях СЕП, кількості й довжини наявних полів достатньо

У тих випадках, коли законом передбачена ідентифікація та верифікація платника (зокрема, готівкові перекази від 5 тис. грн тощо), СПФМ має забезпечити документування результатів процедури верифікації. В проєкті нового Положення передбачено різні варіанти такого документування, зокрема: ксерокопіювання, зчитування ідентифікаційного документа, виготовлення електронної копії ідентифікаційного документа тощо. Водночас зазначаємо, що повторна ідентифікація та верифікація особи законом не вимагається у разі забезпечення СПФМ належного зберігання результатів верифікації.

Відповідні суми зазначено безпосередньо в самих виключеннях. Якщо виключення не містить суми, це значить, що виключення розповсюджується на такі операції без обмежень за сумою.

Наразі переказ коштів через СЕП дозволяє передати необхідну інформацію про платника та отримувача.

Якщо банк зможе чітко відокремити операції з погашення саме кредитів від внесків на інші рахунки, можна застосовувати виключення згідно з  підпунктом 5 частини 18 статті 14. В інших випадках верифікація платника має бути здійсненою.

У разі виявлення банком КБВ, який не вказаний у ЄДР, СПФМ має повідомити про такий факт Держфінмоніторинг України.

Не зважаючи на набрання чинності нового закону про фінмоніторинг, процедура верифікації КБВ істотно не відрізнятиметься від раніше чинних вимог.

Як і раніше, банки зможуть  користуватися різними джерелами для того, щоб виявити, хто є кінцевим бенефіціарним власником, зокрема отримувати:

• нформацію з відкритих джерел та баз даних;
• документи від клієнтів.

Якщо йдеться про ускладнену ситуацію (наприклад, не прослідковується інформація у відкритих джерелах та документах або є якісь протиріччя),тоді банк  може зустрітися з клієнтом особисто. Ця зустріч може документуватися, щоб інформація, надана під час зустрічі, могла використовуватися для коректного визначення КБВ.

Стандарти FATF вимагають, щоб банки чітко розуміли, хто справжній кінцевий бенефіціарний власник. І ця ціль має бути досягнутою. Банк повинен визначити реальну особу, яка насправді має вплив на бізнес і є кінцевим бенефіціарним власником.

Для цього банк може використувати різні шляхи: збирати різні документи,  отримувати їх від клієнта, фіксувати реальних власників тощо.

Тобто позиція НБУ у цьому питанні є незмінною. Головна мета – коректне визначення КБВ, а не отримання низки додаткових документів.

Підхід до визначення КБВ в принципі не змінився у зв’язку з набранням чинності нового закону про фінмоніторинг. Банки можуть збирати та отримувати від клієнтів різні документи. Головне, щоб був зафіксований коректний кінцевий бенефіціарний власник. Тобто банки матимуть певну гнучкість з точки зору як переліку необхідних документів, так і шляхів досягнення цієї мети.

Основна відмінність нового закону про фінмоніторинг полягає в тому, що покладатися у своїх судженнях і висновках лише на одне джерело інформації є поганою практикою. Бажано, щоб банк міг перевірити  достовірність інформації про КБВ із декількох джерел.

Новий закон про фінмоніторинг дає можливість здійснювати ідентифікацію, користуючись різними документами та джерелами.

Водночас банк не повинен вимагати від клієнта надання усіх його ідентифікаційних документів (паспорта, закордонного паспорта, водійських прав тощо).

Головна мета – ідентифікація клієнта. Якщо клієнт надав достатньо інформації, що його ідентифікує, немає потреби вимагати більшого переліку документів.

Варто підходити до питання ідентифікації через призму ризиків. Робота з  низько ризиковими продуктами і пересічними громадянами вимагає зовсім іншого підходу, якщо порівнювати з операціями, що мають підвищений ризик відмивання коштів.

Зі свого боку Національний банк гарантує максимально адекватне ставлення до банків та розуміння у разі виникнення технічних помилок під час ідентифікації низько ризикових клієнтів та здійсненні їхніх операцій (наприклад, за зарплатними проєктами, звичайними операціями громадян на невеликі суми тощо).

Наше спільне завдання – зробити так, щоб банки розуміли принципи ризик-орієнтованого підходу, могли адекватно їх оцінити та розподілити свої ресурси так, щоб максимальна увага приділялася саме високоризиковим операціям та клієнтам.

Уточнювати додаткову інформацію непотрібно, якщо платіж відбувається з поточного рахунка клієнта за допомогою дистанційних каналів онлайн-банкінгу.

У цьому випадку платіж проводитиметься через міжбанківську систему електронних платежів (СЕП НБУ), і він містить у реквізитах інформацію про платника та отримувача:

• для юридичної особи – найменування, номер рахунка, ідентифікаційний код з ЄДРПОУ,
• для фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності) і номер рахунку.

Тобто додаткових реквізитів, окрім тих, які вже є в платіжному документі, непотрібно.

Відповідно до нового Закону про фінмоніторинг ставлення до електронних грошей та електронних гаманців буде максимально схожим на ставлення до звичайних грошей і рахунків.

Переказ коштів у сумі до 30 тис. грн у межах України має супроводжуватися:

• з електронного гаманця – номером рахунку або номером електронного гаманця;
• за допомогою електронних грошей – номером наперед оплаченої картки платника податків. 

Якщо платіж здійснюється з поточного рахунка клієнта через СЕП НБУ, такий платіж уже містить у реквізитах достатньо інформації.

Інша категорія платежів – це платежі, сума яких перевищує 30 тис. грн.

Такі платежі мають супроводжуватися більшим переліком інформації.

Водночас стаття 14 Закону про фінмоніторинг має багато винятків, які потрібно враховувати,  зокрема вона не поширюється на:

• сплату житлово-комунальних послуг, оплату податків, штрафів, інших обов’язкових зборів та платежів (незалежно від суми);
• сплату кредиту в сумі до 30 тис. грн (за умови, що фінансова установа може визначити особу платника, якій уклав договір з отримувачем);
• перекази для оплати товарів і послуг, що здійснені платником за допомогою платіжної картки (або іншого електронного платіжного засобу), якщо її номер супроводжує переказ (незалежно від суми);
• всі готівкові перекази в межах України у сумі до 5 тис. грн;
• зняття коштів із власного рахунка.

Найгірше, що може статися, це зупинка всіх платежів громадян. Цього в жодному разі не можна допустити. Спільна задача для НБУ та банків – зробити так, щоб системи були правильно налаштовані.

Зі свого боку Національний банк гарантує максимально адекватне ставлення до банків та розуміння у разі виникнення технічних помилок.

Додаткових параметрів непотрібно. Оплата торговцю за товари та послуги є одним з винятків до статті 14 Закону, якщо йдеться про погашення електронних грошей на платіжну картку. По-перше, ми знаємо все про емітента електронних грошей – це банк. По-друге, погашення йде на картку, тобто є номер картки, і її власник банком ідентифікований. Тому жодних додаткових параметрів для супроводження цієї операції не потрібно.

У межах чинних лімітів на операції з електронними грошима, затверджених у Положенні про електронні гроші № 481, зазначення номеру платіжної картки буде досить.

Водночас зараз триває робота над змінами до Положення №481. Тобто ті ліміти на операції з електронними грошима, які діють зараз, після оновлення нормативної бази будуть змінені, і банки змушені будуть це враховувати.

Національний банк постійно веде з банками діалог стосовно змін до Положення про електронні гроші № 481, які готуються в межах реалізації вимог нового закону про фінмоніторинг, детально обговорюємо питання щодо технічної та практичної реалізації вимог Закону. Ми аналізуємо питання використання банками інструменту електронних грошей в операціях електронної комерції і знаходимо з ними взаєморозуміння щодо майбутніх змін лімітів на операції з електронними грошима.

Так.

По-перше, ми передбачаємо в нормативних документах можливість збереження документів у різному вигляді, зокрема в електронному. Тож документи від клієнтів можна отримувати також у електронному вигляді.

Програма Paperless є однією з цілей як для НБУ, так і для банківської системи загалом. Тому не обов’язково знімати та зберігати паперові ксерокопії. Наша мета в майбутньому – перейти на безпаперове обслуговування клієнтів та зберігання абсолютно всіх даних в електронному вигляді.

Тобто інформацію банк може збирати у будь-який спосіб. Якщо банк ще не готовий до безпаперових технологій, тоді він може робити ксерокопії документів. Але варто зразу переглянути всі інші можливості щодо відмови від паперових документів.

Адже згідно з вимогами закону про фінмоніторинг, крім збору документів та інформації про платіж, вона має ще й бути потім передана належним чином разом із платежем.

Нові способи ідентифікації та верифікації передбачають не лише ксерокопіювання, але й виготовлення в електронному вигляді документів разом із фотофіксацією клієнта з паспортом і інші види документування особистої присутності клієнта. Це може бути зчитування документа безпосередньо через зчитувач і збереження відповідного протоколу.

Ми фактично переходимо в площину діджиталізації. Відповідно банкам, які зможуть перелаштуватися, непотрібно буде робити будь-які паперові копії документів

Також ми плануємо передбачити в наших нормативних документах додаткові можливості для ідентифікації під час платежів до 30 тис. грн. Зокрема, йдеться  про можливість використання в якості ідентифікаційних документів не лише закордонного паспорта, біометрики, ID-картки чи паспорта у форматі книжечки, але й, наприклад, водійського посвідчення.

Як уже зазначалося раніше, новий закон про фінмоніторинг встановлює різні вимоги для супроводження переказів від 5 до 30 тис. і більше 30 тис. грн. У проєкті нормативного акта, який ми готуємо на виконання вимог цього закону і який надсилали для обговорення банкам, є окремий додаток стосовно супроводження переказів із детальними описами вимог до кожної операції.

Вимоги статті 14 Закону про фінмоніторинг  щодо супроводження платежу інформацією передбачають певну  комбінацію інформації та заходів. Пропонуємо це питання вивчити детальніше з точки зору технічних можливостей банків.

На сьогодні кожна транзакція, незалежно від того чи це транзакція у операційному дні банку, чи транзакція в платіжній картковій системі, має цей унікальний обліковий номер. Тож технічних проблем із цим не повинно бути.

Якщо справді виникають питання, тоді вивчаймо це питання детальніше.

Питання вузькоспеціалізоване та потребує посилання на звітність, пропоную взяти паузу і вивчити його детальніше.

Сплата кредиту в сумі до 30 тис. грн (за умови, що фінансова установа може визначити особу платника, який уклав договір з отримувачем) підпадає під винятки Закону. Тобто такі перекази непотрібно ні супроводжувати інформацією, ні робити верифікацію платника. Якщо сума більше 30 тис. грн, то відповідно застосовуються вимоги щодо супроводження інформацією переказу і здійснення верифікації платника.

Законом про фінансовий моніторинг  (далі – Закон) передбачено супроводження інформації певним набором даних залежно від суми:

1. 7000 грн
2. 35000 грн
3. 401000 грн.

Ідентифікація та верифікація здійснюється на підставі документа, що посвідчує особу та може бути використаний на території України для укладення правочинів. Деталізація буде в Положенні про здійснення банками фінансового моніторингу (далі – Положення).

Не встановлюються терміни реєстрації порогових операцій у відповідному Реєстрі. Банк повинен відправити до ДСФМУ інформацію про такі операції в строки, встановлені Законом відповідно до ознаки таких операцій.

Проєкт Положення ще не затверджено Правлінням Національного банку. Просимо очікувати затвердження.

Проєкт положення ще не затверджений. Просимо очікувати затвердження.

Банк зобов'язаний здійснювати верифікацію на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних джерел чи інших надійних джерел, якщо ця особа раніше не була ідентифікована та верифікована банком. Банк має задокументувати процедуру верифікації, зокрема через ксерокопіювання документа, на підставі якого була здійснена верифікація.

Якщо банк платника має намір використати виключення, визначене пунктом 5 частини 18 ст. 14 Закону №361, то він повинен переконатися, що виконуються умови, передбачені зазначеним виключенням, а саме – є можливість здійснити відстеження через отримувача за допомогою унікального облікового номера фінансової операції переказу коштів та визначити особу, яка уклала договір з отримувачем про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг, надання кредиту.

У цьому випадку необхідно супроводжувати переказ інформацією про юридичну особу відповідними даними, зазначеними в частині 1 статті 14 Закону, щодо особи, що діє як представник клієнта (тобто щодо фізичної особи, що здійснює платіж) – відповідно до частини 19 статті 11 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу має перевірити на підставі офіційних документів наявність у цієї особи відповідних повноважень, а також здійснити ідентифікацію та верифікацію такої особи.

Такий платіж необхідно супроводжувати відповідними даними, зазначеними в частині 1 статті 14 Закону.

СПФМ самостійно визначає у своїх внутрішніх документах порядок зберігання копій документів упродовж строків, визначених Законом.

Підхід аналогічний, як і раніше до переказів від 15 000 до 150 000.

Під «супроводженням» переказу коштів мається на увазі інформація, яка має безпосередньо супроводжувати рух коштів від СПФМ платника до СПФМ отримувача, зокрема інформація, що надається на запит відповідно до частини 3 статті 14 Закону. Інформація може передаватися не тільки через СЕП.

Повне найменування передбачає визначення повної назви юридичної особи з можливістю заз начити скорочено організаційно правову форму такої юридичної особи в полі "Платник"/"Отримувач" платіжного документа (наприклад, ТОВ "Ромашка").

У цьому випадку, на нашу думку, доцільно визначити ФОП як політично значущу особу. Операції підлягають звітуванню.

У цьому випадку, на нашу думку, доцільно визначити ФОП як політично значущу особу. Операції підлягають звітуванню.

Проєкт положення ще не затверджений. Просимо очікувати затвердження.

Проєкт положення ще не затверджений. Просимо очікувати затвердження.

Модель віддаленої ідентифікації та верифікації була розроблена спеціальною проєктною командою НБУ та уносилася на розгляд Правління НБУ перед включенням відповідних змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу. Проєктна команда вже розглядала зазначену вище пропозицію. Наразі ми повторно передали її на розгляд проєктної команди. Питання буде опрацьоване протягом травня цього року.

Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України 361-IX "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [(зі змінами) (далі – Закон 361-IX)] суб’єкт первинного фінансового моніторингу (СПФМ) не потребує верифікації, зокрема документального підтвердження місця проживання або місця перебування фізичної особи, якщо така інформація є відкритою та немає підозр щодо достовірності (чинності) таких документів та/або інформації:

Аналогічна норма була і в попередній редакції закону (пункт 7 статті 8 Закону 1702-VII). НБУ не може змінити пряму норму Закону. Це і є причиною обмежень, зазначених у пункті 27, щодо відсутності підозри. Тобто підхід не змінився, якщо підозри немає – працюємо як раніше.

Наведемо норми законів:

• пункт 7 статті 11 Закону 361-IX - "Реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунка, місце проживання або місце перебування фізичної особи - резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган (органи управління), а також інша інформація, необхідна для з’ясування мети та характеру майбутніх ділових відносин, проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, встановлених суб’єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших офіційних та/або надійних джерел, якщо така інформація є відкритою, не потребують верифікації в разі відсутності в суб’єкта первинного фінансового моніторингу підозр щодо достовірності (чинності) таких документів та/або інформації.";

• пункт 7 статті 8 Закону 1702-VII - "Реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунку, місце проживання або місце перебування фізичної особи - резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган (органи управління, що встановлені суб’єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта), а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою), не потребують верифікації у разі відсутності у суб’єкта первинного фінансового моніторингу підозр щодо достовірності (чинності) таких документів та/або інформації."

Це питання опрацьовується Департаментом платіжних систем та інноваційного розвитку та Департаментом фінансового моніторингу Національного банку (Постанова 481 Положення про електронні гроші). Проблема щодо поширення дії виключення, зазначеного в підпункті 5 частини 18  статті 14  Закону, не тільки на вимоги ст. 14 щодо "переказів коштів", а й на "операції з електронними грошима" є, і вона зрозуміла. Реалізація внесення змін планується в строк до 28.07.2020.

Наразі проєктна команда НБУ опрацьовує це питання разом із Міністерством цифрової трансформації України з метою запровадження відповідного регулювання одночасно із започаткуванням функціоналу Дії.

• Щодо сплати вартості товарів, робіт, послуг - якщо виконуються вимоги, передбачені виключенням пункту 5 частини 18 статті 14, то проводити ідентифікацію та верифікацію такої фізичної особи-клієнта непотрібно. У іншому випадку – потрібно;
• щодо платежів, що передбачені пунктом 2 частини 18 статті 14 Закону, проводити ідентифікацію та верифікацію такої фізичної особи-клієнта непотрібно;
• щодо переказу на користь клієнта, що має відкритий рахунок в банку, якщо переказ здійснюється третьою особою - так, потрібно. Такими документами можуть бути: паспорт (у тому числі закордонний), водійське посвідчення тощо.

Водночас підкреслюємо, що повторна ідентифікація та верифікація особи, яка вже є клієнтом банку, не вимагається.

Так, відповідно до пунктів 17,18 частини 2 статті 8 Закону СПФМ має здійснити документування заходів належної перевірки (відповідні способи документування будуть визначені в оновленому положенні про здійснення банками фінмоніторингу, які передбачають не тільки виготовлення копій, а й інші способи) та зберігати відповідні документи/інформацію. Водночас відповідна процедура визначається у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ. Відповідно до частини 7 статті 11 банк зобов'язаний здійснювати верифікацію на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних джерел або інших надійних джерел.

Під час здійснення верифікації банк має перевірити (підтвердити) належність відповідній особі ідентифікаційних даних (відповідно до визначення терміну "верифікація").

Необхідно ідентифікувати та верифікувати платника - особу, яка звернулася до банку для ініціювання переказу. В реквізиті "Платник" зазначаються дані платника. Водночас дані особи, від імені якої ініціюється платіж, можуть бути зазначені в інших реквізитах (призначенні платежу або  інших (додаткових) реквізитах).

Відповідно до вимог підпункту г) пункту 8 частини 2 статті 8 Закону СПФМ має повідомити спеціально уповноважений орган (далі – СУО) про розбіжності КБВ не пізніше десятого робочого дня місяця, наступного за місяцем, в якому були виявлені розбіжності.

Так, якщо фізична особа є політично значущою особою, ФОП також буде політично значущою особою.

Так. Це вимога частини 13 статті 11 Закону.

Так.

Банк виявляє розбіжності КБВ під час здійснення заходів належної перевірки клієнті (далі – НПК) (зокрема під час актуалізації даних про клієнта, моніторингу ділових відносин)  у порядку, визначеному внутрішніми документами банку (наприклад, у разі зміни власників, виникнення підозр щодо справжності КБВ тощо).

Проєкт постанови, що затверджує нове Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, передбачає відповідний порядок приведення банками наявних клієнтів у відповідність до вимог нового законодавства у сфері протидії відмиванню коштів і фінансування тероризму (далі - ПВК/ФТ). На даний момент проєкт перебуває на етапі погодження в державних органах.

Відповідно до Закону № 361-ІХ юридична особа, керівником якої є ПЕП, не вважається особою, пов’язаною з ПЕП. Вимоги частини 13 статті 11 цього закону не розповсюджуються на юридичних осіб, КБВ яких не є політично значущою особою, членом її сім’ї або особою, пов’язаною з  політично значущою особою. Водночас банк має право встановити самостійно критерії ризику щодо таких юридичних осіб.

Так. Водночас, якщо політично значуща особа перестала виконувати визначні публічні функції, СПФМ зобов’язаний продовжувати не менше ніж протягом 12 місяців враховувати ризики та вживати заходи, визначені в пунктах 2-4 частини 13 статті 11 Закону, поки не переконається в тому, що таких ризиків немає. Водночас СПФМ застосовує ризик-орієнтований підхід.

Якщо фізична особа є політично значущою особою, ФОП також буде політично значущою особою.

Проєкт постанови, що затверджує нове Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, передбачає відповідні вимоги та порядок здійснення заходів щодо клієнтів, які належать до категорії ПЕП. Наразі проєкт перебуває на етапі погодження в державних органах.

Проєкт постанови, що затверджує нове Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, передбачає відповідний порядок приведення банками наявних клієнтів у відповідність до вимог нового законодавства у сфері ПВК/ФТ. Наразі проєкт перебуває на етапі погодження в державних органах.

Якщо банк не може скористатися жодним виключенням, передбаченим частиною 18 статті 14 Закону, банк повинен відповідно до пунктів 17,18 частини 2 статті 8 здійснити документування заходів належної перевірки (відповідні способи документування визначатимуться в оновленому Положенні про здійснення банками фінмоніторингу та передбачатимуть не тільки виготовлення копій, а й інші способи документування) та зберігати відповідні документи/інформацію.

Для супроводження такого переказу необхідно вказати інформацію про платника, визначену в підпункті а пункту  1 частини 1 статті 14 Закону (різна комбінація ідентифікаційних даних, наприклад, достатньо ПІБ платника та дата й місце його народження). Відповідно до частини 2 статті 14 Закону верифікація платника здійснюється в частині даних, вказаних у супроводженні переказу.

Банк документує процедуру верифікації, наприклад шляхом копіювання сторінок паспорта громадянина України, які містять необхідні ідентифікаційні дані.

Водночас в оновленому Положенні про здійснення банками фінмоніторингу будуть зазначені відповідні можливі способи документування, які передбачають не тільки виготовлення копій, а й інші способи, зокрема, зчитування даних із ID-картки).

Повторна ідентифікація та верифікація не вимагається (виняток визначено в частині 9 статті 14 Закону). Водночас банк має забезпечити зберігання документів, на підставі яких була здійснена ідентифікація та верифікація протягом строків, визначених цим законом. Процедура повністю аналогічна попередній (перекази від 15 тис. грн).

Такої вимоги не було і не існує. Для встановлення та верифікації особи КБВ банк має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до ЄДР. Банк також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, вживаючи необхідні заходи з перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел.

Рекомендуємо використовувати рекомендації Держфінмоніторингу щодо встановлення наявності ділових зв’язків, розміщені на офіційному вебсайті Держфінмоніторингу за посиланням: https://fiu.gov.ua/content/file/Site_docs/2016/20160127/recomendacii.pdf

Відповідно до вимог частин 1, 5 статті 14 Закону та з урахуванням виключень, встановлених частиною 18 цієї статті Закону, обов’язок щодо супроводження переказу коштів інформацією про платника та отримувача покладається на СПФМ, що обслуговує платника (ініціатора переказу). 

У разі здійснення переказу коштів на загальну суму всіх переказів готівкою, прийнятих на користь одного отримувача (зведений переказ), з надсиланням отримувачу реєстру прийнятих платежів інформація про  такий реєстр (номер, дата документа, назва файлу тощо) має бути зазначена в полі "Призначення платежу" платіжного доручення, в якому зазначена загальна сума прийнятих переказів.

Реєстр прийнятих платежів має містити всю передбачену статтею 14 Закону інформацію про ініціатора переказу (платника) та отримувача. 
Будь-який СПФМ, який забезпечує проведення зведеного переказу на загальну суму, може надіслати запит щодо отримання реєстру прийнятих платежів до СПФМ, який обслуговує платника (ініціатора платежу) та формує такий реєстр (на виконання частин 11 та 12 статті 14 Закону). Також відповідно до частини 6 статті 11 Закону банк отримувача може надіслати запит на отримання реєстру безпосередньо своєму клієнту-отримувачу.

Банк платника з урахуванням вимог частин 6, 10, 11, 14, 16 статті 14 Закону має забезпечити супроводження переказу коштів інформацією про первинного платника,  зазначеною в реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення ФК (відповідно до вимог частин 1 та 18 статті 14 Закону).

Зі свого боку банк, який обслуговує рахунки отримувачів коштів за переказами (банк-отримувач), зобов’язаний дотримуватися вимог, встановлених частинами 6, 10, 12, 14 статті 14 Закону, зокрема щодо моніторингу наявності обов’язкових реквізитів про платника та отримувача коштів.

Національний банк України сприяє створенню максимально сприятливих умов для виконання військовослужбовцями зобов’язань перед банками.

Національний банк надавав банкам рекомендації стосовно перегляду умов сплати (реструктуризації) зобов’язань за кредитними договорами укладеними з позичальниками-військовозобов’язаними, яких призвано на військову службу. Зокрема, щодо звільнення від штрафних санкцій, надання відстрочок у погашенні основного боргу та сплаті відсотків. За результатами розгляду рекомендацій банки повідомили про застосування індивідуального підходу до реструктуризації кредитної заборгованості кожного позичальника-військовозобов’язаного.

Разом з тим Законом Верховної Ради України передбачається, що резервістам та військовозобов’язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пропонуємо позичальникам-військовозобов’язаним, яких призвано на військову службу до Збройних Сил України, звернутися із письмовою заявою до банків щодо проведення реструктуризації за кредитом на сприятливих умовах.

Банк вправі укладати з третіми особами договори, предметом, яких є отримання послуг з повернення існуючої заборгованості від його боржників.

При вчинення колекторською компанією дій по стягненню кредитної заборгованості, такі дії, як правило, вчиняються від імені та за рахунок банку, а також у обсязі визначеному договором, укладеним між банком та компанією.
При цьому вчинення таких дій не повинно суперечити умовам кредитного договору, невиконання якого обумовило настання відповідних правових наслідків для боржника банку.
Колекторська компанія не є банківською установою, здійснення контролю за її  діяльністю не відноситься до компетенції Національного банку України.

Ви маєте право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Інформація, викладена у зверненнях (заявах, скаргах) громадян приймається до уваги Національним банком України при здійсненні банківського нагляду за банками.

Звернення (заяви, скарги) фізичних осіб не відноситься до підстав, за наявності яких Національний банк України може призначити позапланову інспекційну перевірку банку.

Перевірки банку здійснюються з метою дотримання рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

Якщо Ви вважаєте, що у діях працівників Банку є ознаки злочину, Ви вправі звернутися до суду, прокурора, слідчого і органу дізнання для порушення кримінальної справи, вжиття всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Виявлення шахрайських дій громадян не входить до функцій Національного банку.
 

Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на Державну виконавчу службу.

Нагляд за виконанням судових рішень банками України виходить за межі повноважень Національного банку. У Національного банку відсутні правові підстави для надання банку вказівок щодо виконання рішення суду.
 

Здійснення нагляду за банками з питань дотримання ними законодавства про захист персональних даних та проведення відповідних перевірок виходить за межі повноважень Національного банку, а здійснюється Державною службою України з питань захисту персональних даних.

ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечує облік клієнтів банків України, які мають прострочену заборгованість перед банками, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.
Банки самостійно надають потрібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників» і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.
Тому, для вирішення даного питання Вам необхідно звернутися безпосередньо до банку.
 

Так, правильно. Але якщо гроші приймає фінансова компанія, то вона має звітувати, тобто моніторинг здійснює СПФМ який приймає готівкові кошти.

Так правильно, оскільки в цьому випадку не здійснюється належна перевірка клієнта, а вимоги щодо встановлення приналежності клієнта публічно значущих осіб є додатковими заходами до заходів з належної перевірки.

З 28.04.2020 по 29.07.2020 належна перевірка таких клієнтів мала здійснюватися у відповідності до вимог Закону № 361-IX, розпорядження Нацкомфінпослуг № 25 діяло у частині, що не суперечить вимогам Закону № 361-IX.

Перехідні положення передбачають налаштування та автоматизацію необхідних процесів установи, зокрема:

• приведення у відповідність внутрішніх документів - до 30.10.2020
• запровадження обов’язкової для установ, які здійснюють переказ коштів, СА та вирішення інших питань, зокрема щодо відповідального працівника – до 31.12.2020

Для установ, які здійснюють переказ коштів, має бути запроваджена належна СА, яка забезпечуватиме супроводження переказів,   виявлення наявності клієнтів у переліках терористів, виявлення порогових та підозрілих фінансових операцій (діяльності)

Можливе запровадження обов’язкової для установ, які здійснюють переказ коштів, СА до 31.12.2020

Приклади надійних джерел містяться в різних додатках Положення № 107 в залежності від різних вимог (наприклад, КБВ, РЕР)

Створення єдиної державної бази PEP не відповідає міжнародним стандартам. Згідно вимог міжнародних стандартів СПФМ не має використовувати єдине джерело інформації для встановлення належності клієнта до категорії РЕР

Йдеться про документи, які оформляються та передаються не на паперових носіях, а в електронному вигляді.

Залежно від контексту Положення № 107 це можуть бути електронні копії з оригіналу (скан, фото), електронні файли в різних форматах тощо

Достатньо одноразового накладання КЕП уповноваженого працівника СПФМ та кваліфікованої електронної позначки часу

Так, справді, СПФМ самостійно визначає кількість, формат та структуру внутрішніх документів

СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає обсяг заходів щодо перевірки наявності бездоганної ділової репутації у працівників, залучених до проведення первинного фінансового моніторингу, залежно від їх функціональних обов’язків, повноважень та відповідальності

СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає обсяг заходів щодо перевірки наявності бездоганної ділової репутації у працівників, залучених до проведення первинного фінансового моніторингу, залежно від їх функціональних обов’язків, повноважень та відповідальності

СПФМ зобов’язаний забезпечити належну організацію внутрішньої системи ПВК/ФТ. З цією метою СПФМ самостійно визначає необхідних працівників (підрозділи) із делегуванням їм відповідних функціональних обов’язків та прав. 

Обов’язки працівників, в тому числі у сфері ПВК/ФТ (залежно від їхніх посадових обов’язків) мають визначаються трудовим договором (посадовою інструкцією). У разі, якщо посадовою інструкцією працівника передбачені обов’язки, що визначені вимогами законодавства з питань ПВК/ФТ, то такий працівник є залученим до проведення первинного фінансового моніторингу та відповідно повинен мати бездоганну ділову репутацію.

СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає обсяг заходів щодо перевірки наявності бездоганної ділової репутації у працівників, залучених до проведення первинного фінансового моніторингу, залежно від їх функціональних обов’язків, повноважень та відповідальності

СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає обсяг заходів щодо перевірки наявності бездоганної ділової репутації у працівників, залучених до проведення первинного фінансового моніторингу, залежно від їх функціональних обов’язків, повноважень та відповідальності

Це можуть бути інші питання, які впливають на ефективність внутрішньої системи ПВК/ФТ. Наприклад, збільшення чисельності працівників з питань фінмоніторингу, автоматизація процесів.

Відповідальний працівник установи не рідше одного разу на місяць інформує керівника установи щодо питань у сфері ПВК/ФТ. СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає строки такого інформування.

Так, правильно, із застосуванням ризик-орієнтованого підходу.

Якщо законодавством не встановлено вимоги створювати службу внутрішнього аудиту, законодавством з питань ПВК/ФТ не вимагається створювати службу внутрішнього аудиту.

Мова йде про встановлення кореспондентських відносин. Визначення кореспондентських відносин наведено в Розділі І стаття 1 частина 1 пп.32)

Одночасно при укладенні угод з іноземними кореспондентами необхідно зрозуміти, які заходи здійснює іноземна установа у сфері ПВК/ФТ шляхом проведення опитування та отримання інформації з інших відкритих джерел.

Під звітування підпадають всі, без виключень, фінансові операції із переказу коштів за кордон, у тому числі операції перестрахування на суму, що дорівнює чи перевищує 400 тисяч гривень (еквівалент в іноземній валюті).

Щодо порогового звітування не потрібно.

Звітування здійснюється щодо фінансових операцій фізичних осіб: ПЕП, членів їх сім’ї та/або осіб, пов’язаних з ПЕП.

Водночас, незалежно від суми, звітуванню підлягають операції щодо яких є підозри (стаття 21 Закону № 361-IX)

Обсяг необхідний для проведення якісної перевірки. Як правило внутрішній аудит має право доступу до всього. Порядок доступу може бути описаний у внутрішніх документах установи. Щодо зовнішнього аудиту рекомендуємо передбачити в договорі, включаючи зобов’язання про збереження конфіденційності

СПФМ в своїх внутрішніх документах самостійно визначає порядок проведення внутрішніх перевірок, зокрема встановлює підрозділи або працівників, на яких покладається ця функція.

Періодичність проведення внутрішніх перевірок не встановлена, вони мають організовуватися та проводитися на підставі ризик-орієнтованого підходу (в залежності від ризиків, які притаманні СПФМ та його клієнтам).

Внутрішні перевірки передбачають, зокрема перевірку відповідності відповідального працівника установи вимогам, установленим Законом № 361-IX та Положенням № 107.

Відповідальний працівник може проводити внутрішні перевірки інших підрозділів (працівників), які залучені до проведення фінансового моніторингу.

СПФМ направляє в НБУ тільки ті звіти, що складені за результатами внутрішньої перевірки відповідно до вимог Закону № 361-IX та Положення № 107 (не пізніше двадцятого робочого дня з дня підписання звіту)

Перевірка на наявність клієнта у переліках терористів здійснюється  СПФМ до видачі кредиту.

СПФМ зобов’язаний здійснити замороження активів клієнта, інформація про якого наявна у переліках терористів, під час погашення таким клієнтом кредиту через касу СПФМ.

З питань постановки на облік відокремлених підрозділів СПФМ НБУ ініціює окрему робочу зустріч з представниками НБУ, Держфінмоніторингу та асоціацій

30.10.2020

Внутрішні документи установи з питань ПВК/ФТ мають містити порядок ознайомлення працівників установи з внутрішніми документами з питань ПВК/ФТ. Установа самостійно визначає порядок підтвердження факту ознайомлення працівника з внутрішніми документами з питань ПВК/ФТ у разі якщо ознайомлення здійснюється за допомогою електронних засобів.

Враховуючи, що СПФМ мають привести у відповідність свої внутрішні документи до 30.10.2020, Національний банк рекомендує здійснити оцінку ризик-профілю СПФМ  не пізніше кінця 1 кварталу 2021 року

Так, за відсутності підстав для високого/середнього ризику СПФМ – лізингодавець має право встановити клієнту низький ризик за умови відсутності підстав, що призводять до підвищеного ризику клієнту та відсутні підозри.

Відповідальний працівник установи призначається в порядку, визначеному установчими документами установи та Положенням № 107. Посада відповідального працівника установи має рівень керівництва установи.

Установа може призначити (покласти функції) відповідального працівника на особу, рівень посади якої відповідно до установчих документів відноситься до керівництва. При цьому, установа зобов’язана враховувати вимоги статті 9 Закону № 361-IX та розділу V Положення № 107.

Відповідальний працівник може входити до складу колегіального виконавчого органу (якщо це передбачено внутрішніми документами установи), який може затверджувати внутрішні документи з питань ПВК/ФТ в складі колегіального органу.

Не буде порушенням якщо відповідальний працівник, як член колегіального виконавчого органу з іншими членами та головою (керівником, який очолює такий колегіальний виконавчий орган) буде розглядати результати оцінки згідно п.48 розділу IV Положення.

Установа самостійно визначає можливість суміщення функцій відповідальним працівником.

Положення 107 не містить обмежень щодо суміщення та сумісництва

Установа самостійно визначає можливість суміщення функцій відповідальним працівником. Положення 107 не містить обмежень щодо суміщення та сумісництва

В Положенні № 107 відсутня вимога призначення відповідального працівника відокремленого підрозділу СПФМ

В Положенні № 107 відсутня вимога призначення відповідального працівника відокремленого підрозділу СПФМ

В Положенні № 107 відсутня вимога призначення відповідального працівника відокремленого підрозділу СПФМ

Так, враховується стаж роботи за напрямом діяльності у сфері ПВК/ФТ за наявності підтвердних документів

В Положенні № 107 відсутня вимога призначення відповідального працівника відокремленого підрозділу СПФМ.

З питань постановки на облік/зняття з обліку відокремлених підрозділів СПФМ НБУ ініціює окрему робочу зустріч з представниками НБУ, Держфінмоніторингу та асоціацій

Частиною 4 статті 8 Закону № 361-ІХ передбачено, що особа, яка тимчасово виконує повноваження відповідального працівника у разі його відсутності, повинна мати бездоганну ділову репутацію.

Особа, яка тимчасово виконуватиме повноваження відповідального працівника, має призначатися СПФМ з працівників, які залучені до проведення первинного фінансового моніторингу, та які перевірені на предмет наявності у них бездоганної ділової репутації. Підтвердження відсутності у такої особи судимості здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми документами СПФМ 

З питань інформаційного обміну з СУО в частині інформування про відповідального працівника НБУ ініціює окрему робочу зустріч з представниками НБУ, Держфінмоніторингу та асоціацій

Відповідно до перехідних положень – не пізніше 31.12.2020

Масштаб діяльності суб’єкта господарювання може визначається розміром, який оцінюється за різними показниками (наприклад, кількість працівників, кількість відділень, клієнтів, обіг коштів, частка на ринку тощо). Для порівняння:  клієнт володіє невеличким кафе або розгалуженою мережею ресторанів

Під час верифікації клієнта установа отримує е-паспорт,  завірений кваліфікованою електронною печаткою Державного підприємства “ДІЯ” з відповідною кваліфікованою електронною позначкою часу (п.30 Додатку 2 до Положення № 107).

Паспорт для виїзду за кордон у вигляді паперової книжечки також є документом, що посвідчує особу та може бути використаний для отримання ідентифікаційних даних клієнта.

п.30 Додатку 2 до Положення № 107 містить додаткові способи верифікацію клієнта, що надаються можливість проводити верифікацію клієнта через дистанційні канали зв’язку.  Такими способами є:

1) за допомогою Системи BankID НБУ;

2) шляхом отримання електронної копії ідентифікаційного документа, в установленому порядку.

З питань віддаленої ідентифікації та верифікації НБУ ініціює окрему робочу зустріч з представниками експертної групи НБУ та асоціацій

Мова йде про спрощені моделі верифікації клієнта, які здійснюються з одночасним дотриманням кількох умов. Обмежений розмір операції за місяць або за рік – одна із лімітованих умов використання спрощеної моделі верифікації.

Перелік інформації, якою повинен супроводжуватися переказ коштів на суму до 30000 грн. з використанням електронних платіжних засобів (ЕПЗ) визначений ч.3 ст.14 Закону № 361-IX. У зв’язку з тим, що здійснення переказу коштів з використанням ЕПЗ можливе лише за наявності рахунку у платника/отримувача, у такому разі верифікація платника та отримувача не вимагається, оскільки вони уже були ідентифіковані та верифіковані раніше як клієнти банку.

П.33 додатку 2 до Положення 107 стосується, зокрема переказів коштів без відкриття рахунку і надає можливість установі установити необхідні дані на підставі інших документів, якщо, наприклад, у клієнта відсутній паспорт.

Так.

Єдиного джерела для встановлення належності до ПЕП не існує. У п.6 Додатку 8 до Положення № 107 наведені джерела інформації щодо виявлення ПЕПів. Такими джерелами, наприклад, можуть бути:

1)         бази даних сервіс-провайдерів, що надають безоплатно або платно інформаційні послуги;

2)         публічні джерела даних у мережі Інтернет, уключаючи офіційні інтернет-представництва органів державної влади;

3)         офіційні інтернет-представництва систем декларування доходів публічними особами, уключаючи Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Проте установа повинна враховувати: якщо інформації про відповідну особу немає в окремій базі даних, це не є підтвердженням того, що особа не належить до категорії PEP.

Приділяти увагу не кількості навчальних заходів, а якості рівня знань, практичне застосування яких демонструє належне розуміння працівниками заходів стосовно ПЕПів, зокрема, щодо їх виявлення, розуміння впливу, джерел походження коштів тощо.

НПК – це перелік заходів, а не тільки ідентифікація та верифікація. Щодо інструмента покладання СПФМ має право отримати від третьої сторони інформацію щодо:

• ідентифікації, верифікації клієнтів;
• встановлення КБВ клієнтів та вжиття заходів щодо верифікації їх особи;
• мети та характеру майбутніх ділових відносин з клієнтом

Все інше має забезпечити СПФМ

Згідно з додатком 17 до Положення № 107 навчання працівників може бути як внутрішнім, так і зовнішнім згідно з затвердженим планом.   Щорічна зовнішня сертифікація працівників установи не вимагається.

СПФМ має приділяти увагу не кількості навчальних заходів, а якості рівня знань, практичне застосування яких демонструє належне розуміння працівниками здійснення ними всіх необхідних заходів у сфері ПВК/ФТ

Згідно з частиною сьомою статті 32 Закону № 361-IX при визначенні заходу впливу суб'єкти державного фінансового моніторингу враховують обставини вчиненого порушення, у тому числі:

1) характер і тривалість порушення;

2) фінансовий стан суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

3) вигоду, одержану суб'єктом первинного фінансового моніторингу внаслідок вчинення порушення, якщо сума такої вигоди може бути визначена;

4) збитки третіх осіб, спричинені внаслідок вчинення порушення, якщо сума таких збитків може бути визначена;

5) повторне вчинення однорідного правопорушення, за яке до суб'єкта первинного фінансового моніторингу протягом останніх трьох років застосовувалися заходи впливу;

6) ступінь відповідальності;

7) співпрацю суб'єкта первинного фінансового моніторингу з державними органами, включеними до системи запобігання та протидії.

Отже, під час визначення заходу впливу Національний банк враховуватиме вищезазначені обставини.

Зони відповідальності керівників та відповідальних працівників НФУ визначені Законом № 361-IX та Положенням № 107.

Таким чином, такий захід впливу як «покладення на суб'єкта перинного фінансового моніторингу обов'язку відсторонення від роботи посадової особи такого суб'єкта первинного фінансового моніторингу» може бути застосований за порушення, що віднесені до компетенції відповідної особи.

Стосовно питання про можливість відсторонення від роботи одночасно декількох посадових осіб зазначаємо, що Закон № 361-IX не встановлює обмежень стосовно кількості посадових осіб, до яких такий захід впливу може бути застосований.

Так, до внесення відповідних змін до постанови Правління НБУ від 01.10.2015 № 654 (далі – Постанова № 654) файл з показниками статистичної звітності 2KX мають подавати лише ті з небанківських установ, які зазначені в пункті 2¹ Постанови № 654, а саме:

які отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій/ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій,

та/або

які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем.

Ті небанківські установи (в тому числі страхові компанії чи інші небанківські установи, за якими з 01.07.2020 Національний банк здійснює держрегулювання та нагляд), які не зазначені в пункті  2¹  Постанови 654/не мають відповідних ліцензій, файл 2KX з 01 вересня 2020 року не подають.

Цей файл вони повинні будуть подавати тільки після внесення відповідних змін до нормативно-правових актів Національного банку (654 + за потреби НПА по статистиці).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону про ПВК/ФТ належна перевірка клієнта (НПК) здійснюється, зокрема у разі проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції НПК здійснюється також у разі проведення клієнтом кількох фінансових операцій, що можуть бути пов’язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону.
Згідно з пунктом 20 Положення № 107 установа має розробити та затвердити внутрішні документи, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньої системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ. При цьому, відповідно до пункту 66 Положення № 107, у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ установа повинна визначити суть усіх заходів із застосування ризик-орієнтованого підходу.
Також, згідно з пунктом 23 Положення № 107, внутрішні документи установи з питань ПВК/ФТ мають містити, зокрема порядок дій, який забезпечує здійснення всіх заходів з НПК.
Отже, процедури, визначені у внутрішніх документах установи з питань ПВК/ФТ, повинні передбачати заходи, які здійснює установа з метою проведення НПК, зокрема під час проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, в тому числі, у разі проведення клієнтом кількох фінансових операцій, що можуть бути пов’язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону, залежно від рівня ризику проведення фінансової операції.
Стосовно формування та ведення анкет клієнтів зазначаємо, що відповідно до абзацу десятого пункту 20 додатка 1 до Положення № 107 анкета клієнта має містити інформацію, отриману установою за результатами проведення НПК (уключаючи посилені заходи належної перевірки), а також висновки установи щодо оцінки ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) з клієнтом із зазначенням дат здійснення таких оцінок та переоцінок (у разі зміни рівня ризику). Установа зобов’язана формувати та вести анкети клієнтів у випадках, наведених у підпунктах 1-5 пункту 20 додатка 1 до Положення № 107. Зокрема установа має формувати та вести анкету клієнта у разі проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону або проведення клієнтом кількох фінансових операцій, що можуть бути пов’язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону.
Ураховуючи наведені норми законодавства України у сфері ПВК/ФТ, повідомляємо, що установа у своїх внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ визначає порядок проведення НПК під час встановлення ділових відносин з клієнтом (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) із застосуванням ризик-орієнтованого підходу та з урахуванням вимог Закону та Положення № 107, а також порядок формування та ведення анкети клієнта з урахуванням вимог Положення № 107.

Відповідно до пункту 16 розділу ІІ Положення № 107, платіжна установа зобов’язана запровадити систему автоматизації процесів фінансового моніторингу (СА), яка може складатися з одного або кількох окремих автоматизованих програмних модулів, які забезпечують функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ установи. Така СА має забезпечувати наявність системи захисту інформації, яка в ній обробляється, що відповідає вимогам законодавства України у сфері захисту інформації.
Вимоги щодо захисту інформації в інформаційних (автоматизованих) системах встановлені Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (далі – Закон про захист інформації в ІТС).
Статтею 8 Закону про захист інформації в ІТС визначено, що інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Також нормами цієї ж статті Закону визначені умови, у разі виконання яких інформація з обмеженим доступом може оброблятися в системі автоматизації без застосування комплексної системи захисту інформації.
Водночас звертаємо увагу, що згідно з частиною першою статті 8 Закону про ПВК/ФТ суб’єкт первинного фінансового моніторингу розробляє, впроваджує та оновлює правила фінансового моніторингу, програми проведення первинного фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, які повинні містити процедури, достатні для забезпечення ефективного управління ризиками, а також для запобігання використанню послуг та продуктів суб’єкта первинного фінансового моніторингу для ВК/ФТ. 
Ураховуючи зазначене та відповідно до вимог пункту 23 розділу ІІІ Положення № 107 платіжна установа має визначити у власних внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ порядок використання системи автоматизації, яка відповідатиме вимогам, передбаченим у пункті 16 розділу ІІ Положення № 107.
Додатково повідомляємо, що вимоги Правил з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.07.2007 № 243, та Положення  про організацію заходів із забезпечення інформаційної безпеки в банківській системі України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.2017 № 95, поширюються на приміщення банків та банки.
Небанківські фінансові установи, які надають послуги з переказу коштів, під час впровадження СА повинні враховувати вимоги:
Статті 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;
Положення про нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.11.2014 № 755;
Положення про порядок розроблення, виробництва та експлуатації засобів криптографічного захисту інформації, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 20.07.2007 № 141
 

Відповідно до пункту 16 розділу ІІ Положення № 107, платіжна установа зобов’язана запровадити систему автоматизації процесів фінансового моніторингу (СА), яка може складатися з одного або кількох окремих автоматизованих програмних модулів, які забезпечують функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ установи. Така СА має забезпечувати наявність системи захисту інформації, яка в ній обробляється, що відповідає вимогам законодавства України у сфері захисту інформації.
Вимоги щодо захисту інформації в інформаційних (автоматизованих) системах встановлені Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (далі – Закон про захист інформації в ІТС).
Статтею 8 Закону про захист інформації в ІТС визначено, що інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Також нормами цієї ж статті Закону визначені умови, у разі виконання яких інформація з обмеженим доступом може оброблятися в системі автоматизації без застосування комплексної системи захисту інформації.
Водночас звертаємо увагу, що згідно з частиною першою статті 8 Закону про ПВК/ФТ суб’єкт первинного фінансового моніторингу розробляє, впроваджує та оновлює правила фінансового моніторингу, програми проведення первинного фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, які повинні містити процедури, достатні для забезпечення ефективного управління ризиками, а також для запобігання використанню послуг та продуктів суб’єкта первинного фінансового моніторингу для ВК/ФТ. 
Ураховуючи зазначене та відповідно до вимог пункту 23 розділу ІІІ Положення № 107 платіжна установа має визначити у власних внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ порядок використання системи автоматизації, яка відповідатиме вимогам, передбаченим у пункті 16 розділу ІІ Положення № 107.
Додатково повідомляємо, що вимоги Правил з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.07.2007 № 243, та Положення  про організацію заходів із забезпечення інформаційної безпеки в банківській системі України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.2017 № 95, поширюються на приміщення банків та банки.
Небанківські фінансові установи, які надають послуги з переказу коштів, під час впровадження СА повинні враховувати вимоги:
Статті 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;
Положення про нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.11.2014 № 755;
Положення про порядок розроблення, виробництва та експлуатації засобів криптографічного захисту інформації, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 20.07.2007 № 141
 

Відповідно до вимог, передбачених у пункті 4 частини другої статті 8 Закону, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.

Згідно з терміном, значення якого викладене в пункті 31 частини першої статті 1 Закону, клієнтом є будь-яка особа, яка, зокрема:

• звертається за наданням послуг до суб’єкта первинного фінансового моніторингу;
• користується послугами суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Частиною третьою статті 11 Закону визначено, що належна перевірка здійснюється в разі:

• встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування за видами страхування, що не передбачають здійснення страхової виплати в разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та/або досягнення застрахованою особою певного віку, визначеного в такому договорі, за якими клієнтом є фізична особа та загальний страховий платіж не перевищує 27 тисяч гривень або його сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті; а також крім встановлення ділових відносин, які виникають на підставі договорів про участь в лотереї, за умови, що розмір ставки гравця не перевищує 5 тисяч гривень);
• наявності підозри;
• здійснення переказів (у тому числі міжнародних) без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою за суму, передбачену частиною першою статті 20 Закону;
• проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень;
• виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта;
• проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону.

Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов’язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону.

Ураховуючи наведені норми Закону повідомляємо, що вимоги щодо здійснення належної перевірки розповсюджуються на клієнтів, з якими встановлюються ділові відносини (які проводять фінансові операції без встановлення ділових відносин). 
 

У частині першій статті 8 Закону про ПВК/ФТ від 06.12.2019 № 361-IX (далі – Закон) визначено, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу розробляє, впроваджує та оновлює правила фінансового моніторингу, програми проведення первинного фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі – внутрішні документи з питань ПВК/ФТ).

Вимоги щодо до внутрішніх документів установи з питань ПВК/ФТ визначені розділом IIІ Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2020 № 107 (далі – Положення № 107).

Відповідно до вимог підпункту 2 пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу» установи уживають до клієнтів, з якими ділові відносини встановлені до набрання чинності Законом, відповідних заходів у строки, встановлені установою в наявних внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ відповідно до вимог Положення № 107 під час здійснення процедур планової актуалізації/уточнення установою даних про таких клієнтів у строки, встановлені установою в наявних внутрішніх документах, до набрання чинності Законом.

Ураховуючи наведені норми законодавства України з питань ПВК/ФТ, установа здійснює щодо клієнтів, які (кінцеві бенефіціарні власники яких) є політично значущими особами, членами їх сімей та особами, пов’язаними з політично значущими особами (далі – PEPs) необхідні заходи з належної перевірки, виявлення фактів належності клієнтів до PEPs, переоцінки ризику ділових відносин з клієнтами до клієнтів, які мали статус PEPs до набрання чинності Законом в порядку, передбаченому внутрішніми документами установи з питань ПВК/ФТ, розробленими відповідно до вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ.

Додатково зазначаємо таке. Визначення осіб, які належать до політично значущих осіб, передбачене пунктами 20, 28, 37 частини першої статті 1 Закону. При цьому, фізичні особи, які належали до зазначеної категорії до набрання чинності Законом, але їх посади не увійшли до пунктів 20, 28, 37  частини першої статті 1 Закону, не є політично значущими особами, та суб’єкти первинного фінансового моніторингу не вживають відповідних заходів, передбачених законодавством України з питань ПВК/ФТ до таких осіб.
 

Ураховуючи норми статті 11 Закону зазначаємо, що за умови відсутності підозр страховик має право не проводити належну перевірку клієнта - фізичної особи в разі встановлення ділових відносин на підставі договорів страхування загальний страховий платіж за якими не перевищує 27 тисяч гривень або його сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, та такі договори не передбачають здійснення страхової виплати в разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та/або досягнення застрахованою особою певного віку, визначеного в такому договорі.

У всіх інших випадках, крім зазначених у попередньому абзаці, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати належну перевірку клієнтів, з якими встановлюються ділові відносини на підставі договорів страхування, з урахуванням вимог Закону та Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107.

Водночас звертаємо увагу, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 8 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків.
 

Відповідно до вимог, передбачених у пункті 4 частини другої статті 8 Закону, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.

Згідно з терміном, значення якого викладене в пункті 31 частини першої статті 1 Закону, клієнтом є будь-яка особа, яка, зокрема:

• звертається за наданням послуг до суб’єкта первинного фінансового моніторингу;
• користується послугами суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

У частині третій статті 11 Закону визначено, у яких випадках здійснюється належна перевірка.

Ураховуючи наведені норми Закону повідомляємо, що страхова компанія, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, не зобов’язана здійснювати належну перевірку суб’єктів господарювання, на рахунки яких здійснюються виплати страхового відшкодування (за дорученням та в інтересах клієнта) за умови, що такі суб’єкти господарювання не є клієнтами страхової компанії та не користуються її послугами. 

Водночас звертаємо увагу, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 8 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків.

Отже, у разі виникнення підозр щодо суб’єкта господарювання, на рахунок якого здійснюється виплата страхового відшкодування, з метою мінімізації ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, рекомендуємо вжити заходів щодо цього суб’єкта господарювання, достатніх для розуміння характеру його діяльності.
 

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон) платіжні організації, учасники чи члени платіжних систем є суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

Завдання, обов’язки та права суб’єкта первинного фінансового моніторингу визначені статтею 8 Закону. Так, згідно з вимогами частини другої статті 8 Закону, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний, зокрема стати на облік у спеціально уповноваженому органі як суб’єкт первинного фінансового моніторингу. 

Порядок подання інформації для взяття на облік (зняття з обліку) суб’єктів первинного фінансового моніторингу, виявлення та реєстрації, а також подання суб’єктами первинного фінансового моніторингу Державній службі фінансового моніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, іншої інформації, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, затверджений постановою КМУ від 05.08.2015 № 552.
 

Порядок призначення та звільнення відповідального працівника установи визначено розділом V Положення № 107. При цьому Положенням № 107 не передбачено можливості призначення установою відповідального працівника відокремленого підрозділу установи. Ураховуючи вищезазначене, відповідальним працівником установи має бути одна особа, яка буде відповідальною за проведення фінансового моніторингу в установі в цілому.

Під час здійснення належної перевірки платника – фізичної особи при ініціюванні переказу коштів за межі України без відкриття рахунку (у готівковій формі) СПФМ повинен перевірити (підтвердити) належність особі платника відповідних ідентифікаційних даних, що вказуються у супроводженні переказу, а саме для переказів на суму до 30 тисяч гривень – інформацію відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 14 Закону [прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові]; для переказів на суму від 30 тисяч до 400 тисяч гривень – інформацію відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону [прізвище, ім'я, (за наявності) по батькові та місце проживання або номер (та за наявності - серію) паспорта громадянина України або реєстраційний номер облікової картки платника податків або дата і місце народження]. Для виконання вимог Закону та Положення при ініціюванні/отриманні міжнародного переказу без відкриття рахунку на суму до 400 тисяч гривень СПФМ може виготовити копію відповідних сторінок ідентифікаційного документа, на яких міститься інформація про платника/отримувача, що вказується у супроводженні переказу. В той же час, норми Закону та Положення у вищевказаній ситуації не вимагають від платника/отримувача пред’явлення СПФМ усіх його ідентифікаційних документів та/або додаткових документів/інформації, крім випадків наявності підозри.

Відповідно до пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 30.07.2020 № 113 небанківська установа - СПФМ, за яким Національний банк здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії … /суб’єкт, визначений у нормативно-правовому акті Національного банку, який установлює порядок забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (далі – небанківська установа), банк подають до Національного банку звітність з питань запобігання та протидії …, а також реалізації і моніторингу ефективності … санкцій (далі – звітність з питань фінансового моніторингу), визначену в додатку 1 до цієї постанови. З урахуванням додатка 1 до Постанови № 113 небанківські установи подають файли 2JX, 2НХ, 2КХ та 2LX, при цьому:

• усі небанківські установи, у тому числі ломбарди, з 01.10.2020 повинні подавати файли 2JX і 2НХ;
• файл 2KX наразі подається тільки тими небанківськими установами, які зазначені в пункті 21 постанови правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654;
• файл 2LX надається небанківськими установами, які отримали ліцензію Національного банку на переказ коштів.

Разом з цим, згідно з підпунктом 1 пункту 2 Постанови № 113 небанківські установи під час складання, підписання та подання звітності з питань фінансового моніторингу до Національного банку повинні керуватися вимогами Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 13 листопада 2018 року № 120. Проте правила Постанови № 120 не визначають переліку суб’єктів, які подають звітність з питань фінансового моніторингу.

Враховуючи вищевикладене, на ломбарди поширюються вимоги Постанови № 113, зокрема щодо подання файлів 2JX, 2НХ.
 

Частинами одинадцятою, дванадцятою статті 14 Закону про запобігання визначено, що посередник з переказу коштів/СПФМ отримувача у разі виявлення факту відсутності даних про платника/отримувача або некоректного заповнення таких даних (символами, що не допускаються правилами платіжної системи) повинен прийняти рішення на основі ризик-орієнтованого підходу щодо відхилення такого переказу або подання запиту на отримання необхідної інформації до чи після здійснення переказу коштів/ зарахування коштів на рахунок отримувача або їх видачі отримувачу в готівковій формі. Відповідно у разі надходження запиту щодо уточнення інформації про платника/отримувача СПФМ платника повинен надати додаткову інформацію щодо платника та/або отримувача. Таким чином, стаття 14 Закону наділяє СПФМ отримувача та посередника правом надсилати уточнюючі запити до СПФМ платника (до банку-емітента, у разі здійснення переказу коштів з використанням ЕПЗ). Інформуємо, що порядок направлення відповідних запитів визначений у додатку 15 до Положення № 107. У разі ініціювання банком-еквайром здійснення переказів коштів між поточними рахунками з використанням платіжних карток (далі - р2р-перекази) виконання вимог частини третьої статті 14 щодо супроводження переказу коштів необхідною інформацією [номерами ЕПЗ платника та отримувача] забезпечує банк-еквайр як СПФМ платника, що ініціює здійснення переказу з використанням ЕПЗ та відповідно володіє інформацією про ініціатора та отримувача переказу (а саме - номерами їх платіжних карток). Окрім цього, як було вказано у листі Національного банку від 13.04.2020 № 25-0006/18603, запит щодо уточнення додаткової інформації про платника/отримувача рекомендуємо надсилати відповідному банку-емітенту ЕПЗ платника/отримувача. Тобто додаткову інформацію щодо платника p2p переказу може надати банк, що є емітентом ЕПЗ платника, інформацію щодо отримувача – банк-емітент ЕПЗ отримувача. Окрім цього, звертаємо увагу, що в частині приймання ФК платежів на користь інших осіб за товари/послуги застосовується виняток, зазначений пунктом 4 частини вісімнадцятої статті 14 Закону (незалежно від суми такого переказу). З огляду на викладене, на думку Національного банку, у ФК немає потреби отримувати у банка-еквайра та зберігати інформацію про повний номер ЕПЗ платника/отримувача переказу, адже виконання вимог статті 14 Закону повинен забезпечити банк-еквайр.

Варто зауважити, що вказаний виняток застосовується до переказів коштів на суму до 400 тисяч гривень, незалежно від способу їх ініціювання (каса/платіжний термінал/програмно-технічний комплекс самообслуговування/інтернет-сервіс тощо). 

Відповідно за умови дотримання вказаних вимог, в ФК не виникає обов’язку проводити належну перевірку платника (ініціатора переказу). Разом з цим, звертаємо увагу на заходи, яких має вживати суб’єкт первинного фінансового моніторингу щодо переказу коштів, що визначені у додатку 15 до Положення № 107, зокрема пункту 8 додатку 15 - якщо переказ коштів з використанням ЕПЗ або prepaid-карток може здійснюватися як для оплати товарів чи послуг, так і для переказу коштів з іншою метою (зокрема переказу між фізичними особами), то установа може застосувати виключення, передбачене пунктом 4 частини вісімнадцятої статті 14 Закону, якщо вона має можливість однозначно визначити, що переказ коштів здійснюється для оплати товарів чи послуг. Відповідний порядок установа самостійно визначає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу. Стосовно інформації для підтвердження того, що переказ коштів здійснюється для оплати товарів чи послуг, вважаємо, що достатньою інформацією може бути визначення у договорі про надання ФК послуг переказу коштів – приймання платежів на користь клієнта переліку товарів/послуг, за якими здійснюватиметься оплата споживачами, у тому числі з використанням ЕПЗ.
 

Варто зазначити, що вказаний виняток передбачає, зокрема, що СПФМ отримувача повинен мати можливість здійснити відстеження через отримувача за допомогою унікального облікового номера фінансової операції переказу коштів та визначити особу, яка уклала договір з отримувачем. Тобто перекази коштів з метою оплати вартості товарів, робіт, послуг, погашення заборгованості за кредитом повинні супроводжуватись унікальним обліковим номером фінансової операції, проте інших вимог щодо супроводження таких переказів коштів інформацією пункт 5 частини вісімнадцятої статті 14 Закону прямо не встановлює.

З урахуванням статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Окрім цього, відповідно до частини шостої статті 11 Закону СПФМ має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким СПФМ інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії. У зв’язку з цим, перелік та спосіб передачі даних про особу, що уклала договір з отримувачем, рекомендуємо передбачати у договорах між установою та отримувачем (суб’єктом господарювання), з урахуванням способів/технології передачі інформації, що застосовується між сторонами.

На думку Національного банку, прізвище, ім’я та (за наявності) по-батькові фізичної особи можуть бути даними, які Установа як СПФМ отримувача змогла використовувати для визначення особи, яка уклала договір з таким отримувачем про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг тощо. Окрім цього, для забезпечення можливості отримувачу коштів визначити особу, що уклала відповідний договір, за яким здійснюється оплата, рекомендуємо також супроводжувати перекази для оплати товарів, робіт, послуг тощо певною додатковою інформацією, окрім унікального облікового номера фінансової операції (наприклад, номер замовлення/номер договору/персональний ідентифікатор клієнта тощо).
Окрім цього, оскільки у запитанні 1 листа зазначено, що Установа здійснює приймання також безготівкових платежів з використанням картки, зауважимо, що у такому разі можна скористатись винятком, передбаченим пунктом 4 частини вісімнадцятої статті 14 Закону. 
 

На думку Національного банку, зазначений у листі спосіб супроводження переказу коштів (перші чотири та останні чотири цифри, або лише останні чотири цифри номеру платіжної картки) не узгоджується з вимогами частин третьої та вісімнадцятої статті 14 Закону. Вважаємо, що у разі надання послуг з переказу коштів платнику з використанням ЕПЗ на суму, вказану у частині третій статті 14 Закону, а також для застосування ФК винятку, передбаченого підпунктом 4 частини 18 статті 14 Закону, ФК має забезпечити супроводження переказу коштів повним номером відповідного ЕПЗ. З приводу одночасного виконання вимог Стандарту безпеки даних індустрії платіжних карток (далі - PCI DSS) та Закону також зазначимо, що передавання повного номеру ЕПЗ (платіжної картки) відповідає вимогам нормативних актів Європейського Союзу, зокрема, Регламенту Європейського Парламенту та Ради від 20.05.2015 2015/847 про інформацію, що супроводжує переказ коштів, положення якого було імплементовано в Закон. Крім того, PCI DSS не містить заборони на передавання PAN (повного номеру ЕПЗ). У зв’язку з цим також звертаємо увагу, що виконання вимог Закону щодо супроводження кожного переказу для оплати товарів/послуг торговців номером платіжної картки може бути забезпечено шляхом передачі зазначених даних інформаційними каналами платіжної системи та/або іншим способом - на засадах і за технологією, передбаченими за домовленістю сторін. Тобто СПФМ самостійно визначає порядок передачі інформації, якою має супроводжуватись переказ, з урахуванням технологій, що використовуються під час переказу коштів. Разом з цим, якщо переказ коштів з використанням ЕПЗ може здійснюватися як для оплати товарів чи послуг, так і для переказу коштів з іншою метою (зокрема переказу між фізичними особами), для застосування виключення, передбаченого пунктом 4 частини вісімнадцятої статті 14 Закону, рекомендуємо СПФМ встановити процедури, що дають можливість однозначно визначити, що переказ коштів здійснюється саме для оплати товарів чи послуг.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону ділові відносини ‒ відносини між клієнтом та суб’єктом первинного фінансового моніторингу, пов’язані з діловою, професійною чи комерційною діяльністю СПФМ, що виникли на підставі договору, у тому числі публічного, про надання (використання) фінансових або інших послуг, здійснення СПФМ іншої діяльності (далі ‒ послуги) та передбачають тривалість існування після їх встановлення. Звертаємо увагу, що зазначене визначення терміна “ділові відносиниˮ відповідає визначенню терміна “business relationshipˮ, наведеному в пункті 13 статті 3 Директиви (ЄС) 2015/849.

З точки зору здійснення фінансового моніторингу під тривалістю ділових відносин слід розуміти певний період, протягом якого СПФМ у межах договору, у тому числі публічного, надаються клієнту послуги. Водночас простежується періодичність/регулярність таких дій. Крім того, ділові відносини можуть встановлюватися дистанційно (віддалено), у тому числі на підставі публічного договору (оферти), розміщеного на офіційному сайті СПФМ (наприклад, у разі отримання особою коштів у позику онлайн за допомогою інтернет-сервісу (незалежно від строку погашення такої позики).

Водночас звертаємо увагу, що проведення разової фінансової операції на підставі публічного договору (оферти), у тому числі розміщеного на офіційному сайті СПФМ, не передбачає тривалості існування і тому не є діловими відносинами відповідно до Закону. Водночас відповідно до міжнародного стандарту FATF 16 перекази коштів становлять окрему категорію фінансових операцій, щодо якої встановлені певні вимоги стосовно здійснення заходів належної перевірки платника та отримувача, а також супроводження переказу обов’язковими даними про їх учасників. Відповідні вимоги щодо переказів коштів визначені в статтях 11, 14 Закону. Отже, у разі звернення фізичної особи з метою проведення за допомогою інтернет-сервісу фінансової установи переказу коштів з однієї платіжної картки на іншу платіжну картку (далі – p2p-переказ) або поповнення платіжної картки через програмно-технічний комплекс самообслуговування такі операції необхідно розглядати не в контексті встановлення/невстановлення ділових відносин, а в контексті здійснення переказу коштів із проведенням відповідних заходів, передбачених Законом. Також відповідно до Закону здійснення заходів належної перевірки в разі здійснення переказів без відкриття рахунку на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою за суму, передбачену в частині першій статті 20 Закону (400 тисяч гривень).

Слід зауважити, що частину пʼяту статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849, про яку йдеться у зверненні (фінансові операції до 1000 євро), необхідно розглядати в контексті частини третьої статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849.
Так, у частині третій статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849 встановлено право держави визначити категорії осіб, які здійснюють фінансову діяльність нерегулярно або в дуже обмеженому обсязі та за наявності незначного ризику відмивання коштів або фінансування тероризму, на яких не поширюються вимоги Директиви (ЄС) 2015/849 за умови одночасного дотримання шести критеріїв.

Наведений у зверненні пороговий рівень у сумі 1000 євро стосується лише одного із шести встановлених у статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849 критеріїв виключення осіб із числа СПФМ. У частині пʼятій статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849 викладені підходи до визначення критерію b “фінансова діяльність з обмеженнями щодо проведення трансакційˮ. Цей критерій передбачає встановлення державою нормативного обмеження для проведення разової операції, що має бути досить низьким (не вище 1000 євро), щоб забезпечувати непрактичність і неефективність відповідних операцій для відмивання коштів.

Звертаємо увагу, що в частині третій статті 2 Директиви (ЄС) 2015/849 також установлено, що зазначене виключення не застосовується до установ, які здійснюють переказ коштів.

Слід зазначити, що в статті 12 Директиви (ЄС) 2015/849 визначено право держави запровадити на законодавчому рівні виняток щодо застосування СПФМ певних заходів належної перевірки стосовно власників електронних гаманців за умови встановлення державою низького ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (далі – ВК), та фінансування тероризму (далі – ФТ) (далі – ризики ВК/ФТ) щодо операцій з використанням електронних грошей та застосування СПФМ додаткових заходів для мінімізації ризиків ВК/ФТ. Водночас відповідно до Директиви (ЄС) 2015/849 встановлення рівня ризику певних операцій/секторів має бути задокументовано державою у звіті про проведення національної оцінки ризику [стаття 7 Директиви (ЄС) 2015/849]. Проведення національної оцінки ризиків передбачено в статті 27 Закону. В Україні Звіт про проведення чергової (другої) Національної оцінки ризиків у сфері ВК/ФТ (далі – НОР) представлений у грудні 2019 року та охоплює період 2017‒2019 років (доступ за посиланням: https://finmonitoring.in.ua/NRA2019.pdf). Звертаємо увагу, що за результатами НОР електронні гроші належать до категорії високоризикових фінансових продуктів для цілей ФТ та середнього ризику для цілей ВК. Ураховуючи практику проведення платежів із використанням електронних грошей, слід зазначити, що з метою обліку, зберігання та проведення операцій з електронними грошима СПФМ відкривають клієнтам електронні гаманці, які за своєю економічною суттю аналогічні до банківських рахунків і передбачають тривалість відносин. Відповідно вважаємо, що вимоги статті 11 Закону щодо здійснення належної перевірки клієнта, зокрема щодо проведення ідентифікації та верифікації, повинні застосовуватися в разі встановлення ділових відносин шляхом відкриття електронних гаманців за ініціативою клієнта (користувача). Разом з цим повідомляємо, що Національний банк опрацьовує проєкт унесення змін до Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.11.2010 № 481, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.12.2010 за № 1336/18631, якими, зокрема пропонується встановити випадки, за яких емітент електронних грошей може не здійснювати належної перевірки користувача ‒ фізичної особи в разі застосування достатніх заходів щодо виявлення незвичних або підозрілих операцій та, якщо немає ознак пов’язаності такої фінансової операції з іншими операціями, у тому числі щодо здійснення операцій з використанням електронного технічного/транзитного гаманця.

У статтях 7, 8 Регламенту (ЄС) 2015/847 також визначено порядок здійснення фінансовими установами моніторингу переказів коштів та вжиття заходів на основі ризик-орієнтованого підходу в разі виявлення переказів, що не містять необхідної інформації. Таким чином, відповідно до Рекомендації 16 та Регламенту (ЄС) 2015/847 фінансові установи в інших державах (financial institutions/obliged entities) виконують функції СПФМ та зобов’язані супроводжувати транскордонні перекази інформацією про платника та отримувача, аналогічною до тієї, що визначена в статті 14 Закону.

Тобто, вимоги статті 14 Закону жодним чином не суперечать положенням Регламенту (ЄС) 2015/847. Також щодо одночасного виконання вимог Стандарту безпеки даних індустрії платіжних карток (далі ‒ PCI DSS) та Закону зазначаємо, що передавання повного номера електронного платіжного засобі (далі – ЕПЗ) (платіжної картки) відповідає вимогам нормативних актів ЄС, зокрема Регламенту (ЄС) 2015/847. Крім того, PCI DSS не містить заборони на передавання номера електронного платіжного засобу (PAN).

Слід зазначити, що відповідно до Рекомендації 35 “Санкціїˮ FATF держави повинні передбачити ефективні, пропорційні та переконливі (стримуючі) санкції/заходи впливу за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії.
Аналогічне положення містить також частина перша статті 58 Директиви (ЄС) 2015/849. У частині першій статті 3 Закону визначено невідворотність покарання та переконливість і пропорційність заходів впливу за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії одним із принципів запобігання та протидії. У частині сьомій статті 32 Закону визначено перелік обставин вчиненого порушення, що враховуються СДФМ під час визначення заходу впливу та/або розміру штрафу, серед яких характер і тривалість порушення, повторність вчинення, фінансовий стан СПФМ.

Зазначений принцип закріплено також у пункті 7 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до установ за порушення законодавства з питань фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 106 (далі – Положення № 106), відповідно до якого заходи впливу, що застосовуються Національним банком до установ1, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені

Градація видів порушень та максимального розміру штрафів передбачена в частині п’ятій статті 32 Закону відповідно до принципу переконливості та пропорційності.

Стосовно максимального розміру штрафу, встановленого в пункті 1 частини шостої статті 32 Закону, зазначаємо, що викладений підхід відповідає частині третій статті 59 Директиви (ЄС) 2015/849, де максимальний розмір штрафу для СПФМ, що є фінансовими установами, визначений на рівні 10% від обороту або, як мінімум, пʼяти мільйонів євро.

Окремо слід звернути увагу на процедуру застосування Національним банком заходів впливу. Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 106 рішення про застосування до установ заходів впливу приймає Правління Національного банку (далі ‒ Правління) або колегіальний орган, який створений відповідно до статті 15 Закону України “Про Національний банк Україниˮ та якому Правлінням делеговані окремі повноваження щодо регулювання та нагляду (далі ‒ Комітет). Згідно з пунктом 11 Положення № 106 Національний банк має право запросити (за пропозицією Національного банку або за письмовим клопотанням установи) представника/представників установи на засідання Комітету. Аналогічний підхід у Національному банку на сьогодні діє і щодо банків: усі рішення щодо застосування/незастосування заходів впливу до банків приймаються колегіальним органом ‒ Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі – Комітет). Так, Департамент фінансового моніторингу вносить на засідання відповідного Комітету пропозиції (погоджені членом Правління Національного банку – куратором) щодо застосування/незастосування до банку заходів впливу, зокрема щодо розміру штрафу, разом із його розрахунком. Перед унесенням на розгляд Комітету проєкти рішень щодо застосування заходів впливу також погоджуються з Юридичним департаментом (у тому числі щодо кваліфікації порушення). Обов’язковим під час розгляду питання про накладення штрафу є висновок Департаменту банківського нагляду щодо впливу розміру штрафу на фінансовий стан банку.

Водночас жодний окремий структурний підрозділ Національного банку, зокрема Департамент фінансового моніторингу, не наділений повноваженнями приймати рішення про застосування заходів впливу. Також у межах проведення перевірок Національного банку передбачена можливість проведення зустрічей з керівництвом, представниками установи, на яких обговорюються питання щодо пояснень, обґрунтованих заперечень установи щодо обставин, фактів, порушень, виявлених під час здійснення перевірки (відповідно до пунктів 4, 5 розділу І Положення про порядок організації та здійснення нагляду у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду з питань реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.06.2020 № 90). Таке проведення зустрічей запроваджено з 2019 року для банків.

З метою прозорості щодо застосування заходів впливу відповідно до пункту 14 розділу І Положення № 106 Національний банк оприлюднює на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку інформацію про застосовані ним протягом місяця до установ заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (починаючи з грудня 2017 року така інформація публікується щодо заходів впливу, застосованих до банків, і містить найменування банку, застосовані до нього заходи впливу та короткий опис порушень, за які такі заходи впливу були застосовані). Також слід зауважити, що результати діяльності Національного банку, у тому числі у сфері нагляду, позитивно оцінені міжнародними експертами під час останньої оцінки Комітету MONEYVAL, проведеної в 2017 році.

Крім того, Комітет MONEYVAL у своєму новому звіті (оприлюдненому 28.08.2020) відзначив зусилля України щодо вдосконалення заходів протидії відмиванню грошей та протидії фінансуванню тероризму з моменту прийняття звіту про взаємну оцінку (MER) у грудні 2017 року. Зокрема відзначив прогрес України в посиленні санкцій відносно фінансових установ та інших субʼєктів за недотримання законодавства про протидію відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.
 

Установи мають привести свої внутрішні документи з питань ПВК/ФТ у відповідність до вимог Закону та  Положення № 107 до 30 жовтня 2020 року. 

Фотофіксацію особи у випадках, передбачених Положенням № 107, здійснює установа. 

При цьому, відповідно до вимог пункту 4 додатка 3 до Положення № 107, установа зобов’язана отримати чітку та однозначну згоду особи на проведення відеоверифікації перед початком такої процедури (у тому числі на фотофіксацію особи та/або екрану з її зображенням, та відповідних документів, що пред’являються нею). Запис відеоверифікації також має містити факт надання такої згоди.

Відповідно до пункту 8 додатку 3 до Положення № 107 установа під час відеоверифікації, зокрема здійснює фотофіксацію особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника. Фотофіксація особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, здійснюється з метою співставлення особи, яка верифікується, з її зображенням на останньому із фото, що містяться в ідентифікаційному документі.
 

Звертаємо увагу, що частиною третьою статті 14 Закону, посилання на яку значено у третьому питанні Листів, встановлені вимоги щодо супроводження переказу коштів інформацією про платника і отримувача у разі ініціювання переказу в межах України з використанням електронних платіжних засобів, електронних грошей, віртуальних активів на суму, що є меншою ніж 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, та відсутності ознак пов’язаності такої фінансової операції з іншими фінансовими операціями, що в сумі перевищують 30 тисяч гривень. Цією ж частиною також встановлені особливості здійснення верифікації платника у разі проведення вищезазначених операцій.
Водночас у разі ініціювання переказу готівкових коштів (переказу без відкриття рахунку) в межах України необхідно керуватись вимогами частин першої та другої статті 14 Закону.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 14 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу, що надає послуги переказу коштів платнику (ініціатору переказу), повинен забезпечити, щоб усі перекази супроводжувалися, зокрема такою інформацією про платника - фізичну особу:

• прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові; 
• номер рахунка/електронного гаманця, на якому зберігаються електронні гроші, з якого списуються кошти, а в разі відсутності рахунка - унікальний обліковий номер фінансової операції, який дає змогу здійснити відстеження операції; 
• місце проживання (або місце перебування фізичної особи - резидента чи місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), 
• або номер (та за наявності - серія) паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаним на території України для укладення правочинів), 
• або реєстраційний номер облікової картки платника податків, 
• або дата і місце народження.

При цьому, суб’єкт первинного фінансового моніторингу, що надає послуги переказу коштів платнику (ініціатору переказу), здійснює належну перевірку шляхом верифікації платника (ініціатора переказу) в частині даних, наведених у пункті 1 частини першої статті 14 Закону, на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних та/або надійних джерел (частина друга статті 14 Закону).

Згідно пункту 33 додатка 2 до Положення № 107 у разі здійснення переказу в межах України на суму, що не перевищує 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, установа, здійснюючи належну перевірку платника/отримувача переказу в установлених Законом випадках, крім ідентифікаційних документів, може отримувати й інші документи, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі – Закон про ЄДДР), з метою верифікації таких даних:

1. прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові; 
2. місце проживання (або місце перебування фізичної особи-резидента чи місце тимчасового перебування фізичної особи-нерезидента в Україні); 
3. реєстраційний номер облікової картки платника податків;
4. дата і місце народження.  

Перелік зазначених документів передбачений частиною першою статті 13 Закону про ЄДДР. 
 

Установа здійснює верифікацію клієнта, який є фізичною особою або фізичною особою-підприємцем (далі – ФОП), відповідно до пункту 12 додатку 2 до Положення № 107.
При цьому, звертаємо увагу, що згідно з вимогами статті 11 Закону щодо ФОП додатково необхідно здійснити верифікацію в частині ідентифікаційних даних, що стосуються його державної реєстрації, у порядку визначеному у пункті 22 додатка 2 до Положення № 107. 

Установа за наявності договору доступу до інтегрованої системи електронної ідентифікації (СЕІ) може здійснити верифікацію ФОП у порядку, визначеному у пункті 24 додатка 2 до Положення № 107.

Відповідно до вимог пункту 30 додатка 2 до Положення № 107 верифікація за допомогою системи BankID Національного банку з отриманням копій документів з накладеним кваліфікованого електронного підпису клієнта здійснюється виключно щодо клієнтів – фізичних осіб.
 

Відповідно до вимог частини восьмої 11 Закону суб’єкти первинного фінансового моніторингу зобов’язані встановлювати, зокрема реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунка під час ідентифікації та верифікації резидентів – юридичних осіб/ФОП. Банки як суб’єкти первинного фінансового моніторингу можуть не встановлювати щодо резидентів (ФОП, юридичних осіб) реквізити іншого банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунка.

З урахуванням вищезазначеного, рекомендуємо установі як суб’єкту первинного фінансового моніторингу у випадках, передбачених законодавством України, здійснювати верифікацію реквізитів банку, в якому відкрито рахунок, і номера поточного рахунка, на підставі, зокрема довідки банку, в якому у юридичної особи/ФОП відкритий рахунок, інших офіційних документів, у яких зазначені банківські реквізити юридичної особи/ФОП.
 

Файл 2KX «Дані про рахунки, на яких обліковуються кошти осіб, зазначених у санкційних списках, та про спроби проведення фінансових операцій такими особами/на користь таких осіб» (далі – файл 2КХ) зі звітною датою 01 серпня 2020 року (за липень 2020 року) подається відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 № 120 (далі – Правила № 120). 

Правилами № 120 передбачено, що файл 2КХ подається, зокрема небанківськими фінансовими установами, операторами поштового зв’язку, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій/генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій та/або небанківськими установами – резидентами/небанківськими фінансовими установами-резидентами, операторами поштового зв’язку, які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем  інформації про виконання вимог Постанови № 654^[1] в частині відмови в проведенні валютно-обмінних операцій санкційним особам, до яких застосовані санкції “блокування активів” та/або “зупинення фінансових операцій” та/або в частині відмови в здійсненні переказу коштів без відкриття рахунків за дорученням/на користь санкційних осіб, до яких застосовані санкції “блокування активів”, “зупинення фінансових операцій”, “запобігання виведенню капіталів за межі України”, “зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань” та/або “зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань (заборона надавати кредити, позики, фінансову допомогу, гарантії, заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів; заборона придбання цінних паперів)”.

Ураховуючи зазначене, установа, яка отримала ліцензію Національного банку на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків в третій декаді липня 2020 року, але не набула станом на 01 серпня 2020 року статусу члена/учасника платіжної системи, не має подавати файл 2KX зі звітною датою 01 серпня 2020 року (за липень 2020 року) у вигляді «нульового файлу звітності».

Водночас, звертаємо увагу, що 03.08.2020 набрала чинності постанова Правління Національного банку від 30.07.2020 № 113 «Про подання звітності з питань фінансового моніторингу до Національного банку України», якою встановлюється порядок та строки надання файлу 2KX починаючи зі звітної дати 01 вересня 2020 року (за серпень 2020 року).

[1] Постанова Національного банку від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Стосовно питань першого та другого Листа

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб’єктом первинного фінансового моніторингу, пов’язані з діловою, професійною чи комерційною діяльністю суб’єкта первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору, в тому числі публічного, про надання (використання) фінансових або інших послуг, здійснення суб’єктом первинного фінансового моніторингу іншої діяльності (далі - послуги) та передбачають тривалість існування після їх встановлення.

В той же час, законодавство України не містить тлумачення поняття «тривалість існування» ділових відносин. На думку Національного банку, з точки зору здійснення фінансового моніторингу, під тривалістю існування ділових відносин слід розуміти певний період, протягом якого суб’єктом первинного фінансового моніторингу в межах договору, в тому числі публічного, надаються клієнту відповідні послуги (при цьому простежується періодичність /регулярність таких дій). Таким чином, проведення разової фінансової операції з переказу коштів без відкриття рахунку на підставі публічного договору, в тому числі розміщеному на офіційному сайті ФК, не передбачає тривалості існування, і тому не є діловими відносинами у розумінні Закону. 

Разом з цим, звертаємо увагу, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу у разі здійснення переказу без відкриття рахунку зобов’язаний дотримуватися вимог Закону, зокрема в частині здійснення належної перевірки клієнта та супроводження переказу необхідною інформацією у випадках та обсягах, встановлених Законом. 

Стосовно питань третього та четвертого Листа

Закон зобов’язує суб’єктів первинного фінансового моніторингу здійснювати, зокрема належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб’єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов’язаних з фінансовою(ими) операцією(ями) (частини друга статі 8 Закону). 

Відповідно до вимог частини другої статті 11 Закону обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб’єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин.

Згідно із вимогами додатку 6 до Положення про здійснення установами фінансового моніторингу  (далі – Положення № 107), якщо ризик ділових відносин з клієнтом (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин якого) є високим установа, в тому числі ФК, зобов'язана здійснювати посилені заходи належної перевірки клієнта. Зокрема, одним із таких заходів може бути з'ясування джерел статків (багатства) та/або джерел коштів, пов'язаних із фінансовими операціями, клієнта / кінцевого бенефіціарного власника (далі – КБВ) клієнта.

Окрім цього, установа повинна підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із ознак, передбачених пунктом 6 додатку 6 до Положення № 107.

У разі виявлення ФК фінансових операцій (їх сукупності), які є незвично великими фінансовими операціями для клієнта відповідно до наявної в установи інформації про його фінансовий стан, ФК з урахуванням ризик-орієнтованих підходів має вжити заходів для з'ясування джерел коштів, пов'язаних із такими фінансовими операціями, достатніх для визначення наявності/відсутності в клієнта раціонально обґрунтованих фінансових можливостей для здійснення таких фінансових операцій.

Разом з цим, на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії  ФК розробляє внутрішні документи, які мають містити, зокрема порядок дій, який забезпечує здійснення всіх заходів з належної перевірки клієнта (зокрема заходів з ідентифікації та верифікації, встановлення КБВ, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, актуалізації даних про клієнта). В зазначеному порядку ФК з урахуванням ризик-орієнтованих підходів самостійно визначає види необхідних до вжиття установою заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення посилених заходів належної перевірки клієнта.

Стосовно питання п’ятого Листа
Частиною вісімнадцятою статті 14 Закону встановлено випадки, на які не поширюються вимоги цієї статті, зокрема, у випадку переказу коштів на суму, що є меншою ніж 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, для зарахування на рахунок отримувача виключно з метою оплати вартості товарів, робіт, послуг, погашення заборгованості за кредитом за умови, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу, що надає послуги з переказу коштів отримувачу, може здійснити відстеження через отримувача за допомогою унікального облікового номера фінансової операції переказу коштів та визначити особу, яка уклала договір з отримувачем про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг, надання кредиту. При цьому, наведена норма не містить окремих вимог стосовно того, яким чином має бути ініційований переказ коштів.
 

Відповідно до пунктів 3, 4 Додатку 4 до Положення № 107 установа для встановлення та верифікації особи КБВ має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до ЄДР. Установа також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел. Установа під час встановлення КБВ клієнта не повинна покладатися виключно на ЄДР, крім випадків, безпосередньо визначених у Положенні № 107. На підставі зазначеного повідомляємо, що для встановлення КБВ установа може використовувати офіційну інформацію щодо набуття/збільшення істотної участі в статутному капіталі суб’єкта, державне регулювання і нагляд щодо якого здійснює Національний банк України. При цьому, відповідна інформація розміщується на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

28.07.2020 постановою Правління Національного банку № 107 затверджене  Положення про здійснення установами фінансового моніторингу (далі – Положення № 107), яке містить деталізовані порядки здійснення установами фінансового моніторингу, а також терміни щодо приведення у відповідність до законодавства внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу та запровадження відповідного програмного забезпечення.  

Отже, після ознайомлення з Положенням № 107 пропонуємо переглянути питання, що містяться у Листі, на предмет їх актуальності.

Що стосується виявлення порогових фінансових операцій зазначаємо, що відповідно до статті 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019  № 361-IX (далі – Закон) фінансова операція є пороговою у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 400 000  гривень та відповідає одній або більше ознакам, визначеним у цій статті, зокрема фінансові операції політично значущих осіб, членів їх сім’ї та/або осіб, пов’язаних з політично значущими особами; фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів).

З огляду на зміст наведеної норми зазначаємо, що фінансова операція юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої  є політично значуща особа (далі – ПЗО), що здійснюється на суму, визначену в частині першій статті 20 Закону, не є пороговою фінансовою операцією оскільки згідно з Законом юридичні особи не вважаються пов’язаними з ПЗО особами[1].

Водночас, пропонуємо ретельно аналізувати операції юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є ПЗО, з метою виявлення підозрілих фінансових операцій (діяльності) відповідно до статті 21 Закону, застосовуючи при цьому ризик-орієнтований підхід, а також вживати заходів, передбачених частиною тринадцятою статті 11 Закону.

Слід враховувати, що відповідно до пункту 10 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку від 29.12.2017 № 148, розрахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом унесення готівки до банків або небанківських установ для подальшого її переказу на рахунки інших суб’єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

Ураховуючи зазначене повідомляємо, що, на думку Національного банку, фінансові операції зі сплати фізичною особою лізингових платежів лізингодавцю у готівковій формі на суму, яка дорівнює чи перевищує 400 000 гривень, не вважатимуться пороговими фінансовими операціями для лізингодавця за ознакою, визначеною в абзаці 5 частини першої статті 20 Закону. Такі фінансові операції підлягатимуть фінансовому моніторингу установою банку, через касу якого здійснюється внесення готівки на відповідну суму.

Що стосується порядку подачі суб’єктами первинного фінансового моніторингу (крім банків) інформації про фінансові операції до Державної служби фінансового моніторингу України повідомляємо, що до прийняття та набрання чинності новими підзаконними нормативно-правовими актами слід керуватися:

Порядком подання інформації для взяття на облік (зняття з обліку) суб’єктів первинного фінансового моніторингу, виявлення та реєстрації, а також подання суб’єктами первинного фінансового моніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, іншої інформації, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 552;

Порядком електронної взаємодії суб’єктів первинного фінансового моніторингу та Державної служби фінансового моніторингу України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2015 № 1085;

Наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2016 № 24 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та інструкції щодо їх заповнення»;

Роз’ясненнями Державної служби фінансового моніторингу України, розміщеними  на її офіційному вебсайті[2].

Звертаємо увагу на необхідність застосування у своїй діяльності ризик-орієнтованого підходу відповідно до статті 7 Закону.

У доповнення до зазначеного повідомляємо, що Національний банк під час здійснення нагляду за відповідними суб’єктами первинного фінансового моніторингу, розглядаючи питання щодо необхідності застосування заходів впливу за порушення вимог Закону, враховуватиме період, установлений для оновлення внутрішніх процедур, та  здійснюватиме адекватні й виважені дії. 

Усім web-користувачам під час реєстрації установи в КІС видавали два набори логінів та паролів:

• логін користувача (R********) та пароль (********);
• логін користувача (M********) та пароль(********),

де * - це цифра або літера

Логін, який починається з R (скорочення від Report) – надавався для входу у кабінет з метою подачі звітності.

Логін, який починається з M (скорочення від Management), надавався для внесення змін в реєстраційні картки установи.

Оскільки на сьогодні звітність не подається через систему КІС НБУ, то вхід за логінами для подачі звітності (які починаються з R) заблокований!

Для перегляду інформації, яка міститься у кабінеті користувача, зокрема звітності за минулі періоди або внесення змін у реєстраційну картку для входу необхідно скористатися логіном, який починається з літери M.

Обов’язково необхідно перевірити коректність вводу символів, які містяться в логіні та паролі: латиниця чи кирилиця, великі чи маленькі літери, наявність додаткових видимих/невидимих символів, наявність зайвих пробілів тощо.

Якщо всі вищеперераховані перевірки виконані, але зайти до кабінету не вдалося, тоді необхідно звернутися до Національного банку, надіславши електронний лист з описом ситуації та виконаних перевірок за допомогою форми зворотного зв’язку, щоб наші співробітники опрацювали Ваш запит та проінструктували Вас щодо подальших дій.

У разі втрати доступу до КІС НБУ потрібно звернутись до Національного банку із офіційним листом та клопотанням про відновлення паролю. Лист складається у довільній формі на фірмовому бланку (у разі наявності) за підписом керівника установи та повинен, з-поміж іншого, містити наступну обов’язкову інформацію:

• найменування установи;
• код за ЄДРПОУ установи;
• ПІБ отримувача паролю та контактний номер мобільного телефону;
• електронна адреса для отримання нового паролю у зашифрованому архіві.

Зазначений лист потрібно надіслати на офіційну поштову скриньку nbu@bank.gov.ua із накладанням КЕП або у паперовій формі у порядку, наведеному за посиланням.

Звертаємо Вашу увагу, що такі листи необхідно надсилати виключно у вищенаведеному порядку. Поштова скринька portal@bank.gov.ua призначена лише для цілей звітності.

Усі дані, які містяться в реєстраційній картці установи, редагуються виключно представником такої установи через подачу відповідної реєстраційної картки на зміну даних на сайті https://kis.bank.gov.ua у кабінеті користувача. Системою не передбачена можливість в односторонньому порядку вносити зміни як співробітникам Нацкомфінпослуг (до 01.07.2020), так і співробітникам Національного банку.

• Якщо якась інформація втратила актуальність, Вам необхідно подати нову реєстраційну картку через КІС та одночасно надіслати до Національного банку паперові документи у порядку, визначеному у Положенні про Державний реєстр фінансових установ, затвердженому Розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 № 41.

• Проте, якщо установа раніше подавала документи для внесення конкретних змін, але ці зміни наразі не відображаються у КІС або відображаються некоректно, рекомендуємо подати до Національного банку правильну реєстраційну картку через КІС, а також (1) надати підтвердження про раніше поданий пакет (скан-копії відповідних документів з відміткою Нацкомфінпослуг, скан-копії та реквізити розпоряджень/рішень Нацкомфінпослуг про внесення змін, реквізити реєстраційних карток тощо) вказавши коли саме відбулися зміни, або (2) подати новий пакет документів для підтвердження коректності відомостей.

• Документи подаються до Національного банку у порядку, наведеному за посиланням.

Також, звертаємо Вашу увагу на те, що вся інформація в КІС НБУ, яка на даний момент там наявна, була в такому вигляді офіційно передана від Нацкомфінпослуг до Національного банку (за винятком тих змін, що були у встановленому порядку внесені співробітниками Національного банку після 01.07.2020, про що заявників було повідомлено в офіційному порядку).

Звертаємо Вашу увагу, що у разі виявлення некоректних даних у КІС НБУ, оновити відомості можливо лише через подання коректної реєстраційної картки, що здійснюється у вищенаведеному порядку. Поштова скринька portal@bank.gov.ua призначена лише для цілей звітності.

Відповідно до Методичних рекомендацій роботи з пошуковою системою КІС НБУ, що знаходяться за посиланням https://kis.bank.gov.ua, нову реєстраційну картку можливо подати лише, коли усі попередні реєстраційні картки установи вже зареєстровані (тобто статус реєстраційної картки в особистому кабінеті установи відповідає значенню - “Зареєстровано”).

Якщо реєстраційна картка знаходиться у статусах, які дозволяють редагувати дані (“Редагується”, “На доопрацювання”, або “Відхилено”), у такому разі користувач має можливість внести необхідні зміни та надіслати реєстраційну картку до Національного банку.

У разі, якщо остання реєстраційна картка знаходиться у статусах, які НЕ дозволяють редагувати дані та перебуває на опрацюванні в Національному банку (“Відправлено”, “Прийнято”), то користувачу варто очікувати завершення процесу ухвалення рішення у встановлені строки та після цього подавати наступну реєстраційну картку.

Якщо користувач виявив помилку (наприклад, некоректність відображених даних, орфографічні помилки/опечатки або помилка у полі “підстава подання реєстраційної картки”) у надісланій реєстраційній картці, у такому разі необхідно звернутися до Національного банку в офіційному порядку з клопотанням про відхилення або повернення реєстраційної картки на доопрацювання, після чого подати актуальну інформацію та новий пакет документів у порядку, наведеному за посиланням.

Якщо остання реєстраційна картка була надіслана в Нацкомфінпослуг і не розглянута до 15.06.2020, то користувачу необхідно звернутися до Національного банку в офіційному порядку з клопотанням про відхилення або повернення реєстраційної картки. Після чого необхідно подати актуальну інформацію та новий пакет документів у порядку, наведеному за посиланням.

В особистому кабінеті установи в КІС НБУ є вкладка для заповнення місцезнаходження. Для можливості заповнення полів:

• область,
• район,
• населений пункт,

необхідно спочатку вказати індекс, зберегти внесені дані та оновити сторінку. Далі інформація в зазначених вище полях автоматично відображається згідно з наявними довідниками КІС НБУ.

Якщо після виконання вищенаведеного алгоритму дій проблема не зникне, рекомендуємо звернутися до Національного банку, оформивши запит з описом ситуації за допомогою форми зворотного зв’язку для того, щоб наші співробітники опрацювали Ваш запит та проінструктували Вас щодо подальших дій.

Банк, ураховуючи норми законодавства України у сфері ПВК/ФТ, самостійно визначає перелік працівників банку, які залучені до проведення первинного фінансового моніторингу, та приймає рішення про порядок підтвердження бездоганної ділової репутації таких працівників на підставі інформації про фізичну особу, що дає можливість зробити висновок про відсутність встановлених компетентними органами або судом порушень вимог законодавства, а також про відсутність судимості, яка не знята або не погашена в установленому законом порядку.

При цьому, обсяг дій банку щодо підтвердження бездоганної ділової репутації працівників визначається банком у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ в залежності від посадових обов’язків таких працівників та залучення їх до заходів з фінансового моніторингу, визначених у в трудовому договорі (посадовій інструкції) працівника.

Як приклад, перевірка ділової репутації може здійснюватись банком під час прийому працівника на роботу, а також періодично переглядатися відповідно до внутрішніх процедур банку.

На виконання вимог частини першої статті 8 Закону та розділу ІІІ Положення № 65, банк розробляє та затверджує внутрішні документи з питань ПВК/ФТ, які повинні ураховувати усі вимоги, визначені законодавством України у сфері ПВК/ФТ, та містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ. При цьому обсяг дій банку щодо підтвердження бездоганної ділової репутації працівників визначається банком у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ в залежності від посадових обов’язків таких працівників та залучення їх до заходів з фінансового моніторингу, визначених у в трудовому договорі (посадовій інструкції) працівника.

Обсяг дій банку щодо підтвердження бездоганної ділової репутації працівників визначається банком у внутрішніх документах в залежності від посадових обов’язків таких працівників та залучення їх до заходів з фінансового моніторингу, визначених у трудовому договорі (посадовій інструкції) працівника. Наприклад, процедура прийому працівників на роботу, кадрова політика банку.

Довідка необхідна для погодження відповідально працівника банку, для інших працівників в залежності від внутрішніх процедур банку. Банк сам вирішує необхідність отримання довідки від МВС або використання інформації з інших джерел.

Заходи, передбачені п.2-4 ч.13 ст.11 Закону розповсюджуються на клієнтів, які (кінцеві бенефіціарні власники яких) є політично значущими особами, членами їх сімей та особами, пов’язаними з політично значущими особами.

Згідно з Законом «члени сім’ї» не належать до пов’язаних з РЕР осіб, а виділені в окрему категорію. Статус пов’язаної особи та члена сім’ї зберігається до припинення відповідних правовідносин. При цьому банк під час моніторингу ділових відносин з такими особами має використовувати ризик-орієнтований підхід.

Відповідно до ч.5 ст.7 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний встановити високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин), зокрема, стосовно  іноземних публічних діячів, членів їх сімей та осіб, пов’язаних з такими політично значущими особами, а також клієнтів, кінцевими бенефіціарними власниками яких є зазначені особи. Стосовно інших категорій ПЗО застосовується ризик-орієнтований підхід.

Банк під час установлення джерел статків (багатства) та джерела коштів, пов’язаних із фінансовими операціями PEP, використовує ризик-орієнтований підхід із метою визначення необхідної деталізації та глибини здійснення аналізу, кількості джерел інформації, що використовуватимуться для отримання та/або перевірки отриманої інформації (п.9 Додатка 9 до Положення № 65). Банк, аналізуючи історію накопичення статків (багатства), має сформувати загальне розуміння про їх походження, наприклад, завдяки спадкуванню, найманій праці, веденню бізнесу, інвестуванню (п.13 Додатка 9 до Положення № 65).

Банк для встановлення джерел статків (багатства) та джерела коштів, пов’язаних із фінансовими операціями, може використовувати офіційні документи, публічну інформацію, інформацію, отриману від клієнта, інформацію, що є в наявності у банку у зв’язку з обслуговуванням його фінансових операцій у минулому, та з інших джерел (пункт 14 Додатку 9 до Положення № 65). Документами, що підтверджують статки, можуть бути будь-які правовстановлюючі документи, передбачені законодавством, цивільно-правові правочини, а також декларації, подані на виконання вимог законодавства.

При цьому банки аналізують інформацію, зазначену в деклараціях, з точки зору можливості проведення PEP конкретної фінансової операції на відповідну суму. У разі, якщо фінансова операція не відповідає доходам, зазначеним в деклараціях, банку слід запитати додаткові документи.

Можливі різні ситуації:

1. За наявними в банку документами/інформацією є розуміння, що КБВ є РЕР, член сім’ї РЕР, пов’язана з РЕР особа.
2. Траст або інші подібні правові утворення, що створені для вигоди PEP, на нашу думку, мають таки ознаки:

• конкретні активи, що належать PEP на праві власності, передаються в розпорядження довірчого власника відповідно до умов укладеного між ними трастового договору, але прибуток з нього отримуює PEP;
• довірчим власником є особа, яка володіє та управляє активами траста на користь PEP відповідно до умов трастового договору та спеціальних обов’язків, покладених на нього законодавством відповідної держави;
• кінцевим бенефіціарним власником трасту є PEP.

3. За документами РЕР не прослідковується, але у банку є розуміння, що де-факто використовується номінальний КБВ, маскуючи свою причетність до цієї юридичної особи, трасту або іншого правового утворення.

З метою прийняття рішення банк може використовувати наступні джерела інформації:

• наявні документи;
• інформація з відкритих джерел;
• експертний висновок;
• реєстри;
• результати аналізу операцій; тощо

Фінансовими операціями, що підлягають фінансовому моніторингу, є порогові фінансові операції та підозрілі фінансові операції (діяльність). Ознаки таких фінансових операцій визначені статтями 20 та 21 Закону. Ураховуючи зазначені норми Закону, а також те, що відповідно до пункту 42 частини першої статті 1 Закону пов’язаними з політично значущими особами є фізичні особи, які відповідають визначеним критеріям, фінансові операції юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є політично значущі особи, члени їх сім’ї та/або особи, пов’язані з політично значущими особами (РЕР), не містять ознак, наведених у статті 20 Закону, та банк не зобов’язаний повідомляти про них спеціально уповноважений орган.

У разі виникнення достатніх підстав для підозри, що фінансові операції юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є РЕР, пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції, банк, відповідно до вимог підпункту «в» пункту 8 частини другої статті 8 Закону, зобов’язаний негайно повідомити про це СУО та вжити інших заходів, передбачених законодавством України у сфері ПВК/ФТ, а також внутрішніми документами банку з питань ПВК/ФТ.

Відповідно до пункту 4 частини 13 статті 11 Закону СПФМ зобов’язаний здійснювати поглиблений моніторинг ділових відносин. Згідно з пунктом 7 Додатку 9 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі – Положення № 65) банк під час проведення процедур з актуалізації наявних даних про клієнтів також здійснює актуалізацію статусу належності клієнта до категорії PEP. Додатково банк періодично на основі ризик-орієнтованого підходу аналізує наявну клієнтську базу щодо належності до категорії PEP, але не рідше ніж:

1) один раз на півроку - якщо рівень ризику ділових відносин (разової фінансової операції на значну суму) із клієнтом є високий;

2) один раз на рік - якщо рівень ризику ділових відносин (разової фінансової операції на значну суму) з клієнтом є середній;

3) один раз на три роки - для інших випадків.

Крім того, банк може уточнити відповідну інформацію після отримання даних/інформації від клієнта (представника клієнта), які клієнт має надати відповідно до обов'язків, установлених у договорі про надання послуг банку.

Також банк зобов'язаний забезпечувати актуалізацію даних про клієнта також у разі виявлення фактів наявності суттєвих змін у діяльності клієнта (зокрема, в разі зміни КБВ, керівника, місцезнаходження юридичної особи, трасту, іншого подібного правового утворення, ФОП).

Порядок здійснення актуалізації статусу PEP має бути визначений у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ.

Національними публічними діячами є фізичні особи, які займають або займали посади, перелічені в пункті 37 частини першої статті 1 Закону.

При цьому фізичні особи, які не належали до категорії національних публічних діячів до набрання чинності Законом, але їх посади увійшли до переліку, визначеному в пункті 37 частини першої статті 1 Закону, на думку Національного банку, є національними публічними діячами з дня набрання чинності цим Законом.

Також звертаємо увагу, що згідно з частиною тринадцятою статті 1 Закону обсяг дій суб’єкта первинного фінансового моніторингу щодо заходів, визначених пунктами 2-4 цієї частини, має бути пропорційним ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) з клієнтом.

До вимог п. 9, 12 додатка 2 до Положення № 65 банк здійснює верифікацію клієнта - фізичної особи (у тому числі неповнолітньої) / фізичної особи - підприємця або фізичної особи - представника клієнта на підставі ідентифікаційного документа його власника (якщо інше не передбачено в Положенні № 65) щодо таких ідентифікаційних даних, як реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП).

Банк отримує ідентифікаційний документ під час здійснення верифікації, шляхом:

• пред’явлення оригіналу документа власником у його особистій присутності;
• пред’явлення документа власником під час верифікації, здійсненої банком у режимі відеотрансляції  (додаток 3 Положення № 65).

У підпункті 5 п. 32 додатка 2 до Положення № 65 визначено, що банк може здійснити верифікацію клієнта - фізичної особи шляхом отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого банком на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженим працівником банку та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні й правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, встановлює певні вимоги до керівників банків. Водночас цим законом не встановлюються вимоги до працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу у банку. Відповідно до ч. першої статті 9 Закону України (ПВК/ФТ) правовий статус, підзвітність та підпорядкування відповідального працівника банку в організаційній структурі банку та вимоги до нього визначаються нормативно-правовими актами Національного банку (частина перша статті 9 Закону) і таким нормативно-правовим актом Національного банку є Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене Постановою № 65.

Зокрема пунктом 77 розділу V Положенням № 65 передбачено, що відповідальний працівник за проведення фінансового моніторингу у банку може бути призначений за посадою:

1. на рівні члена правління банку, який є керівником окремого підрозділу із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, або якому такий підрозділ підпорядковується;
2. на рівні керівника окремого підрозділу із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

До частини другої статті 2 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», виконання Закону не є порушенням Закону України «Про захист персональних даних» в частині обробки персональних даних; обробка персональних даних відповідно до вимог Закону здійснюється без отримання згоди суб’єкта персональних даних.

Також, відповідно до тієї ж частини другої статті 2 Закону та пункту 37 додатку 2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ № 65, банк зобов’язаний під час здійснення ідентифікації клієнта інформувати його про покладені на нього зобов’язання щодо обробки персональних даних для цілей запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Форма та порядок такого інформування встановлюється банком самостійно.

Таким чином, банк на запит клієнта повідомляє інформацію щодо тих рішень СУО, які були прийняті відповідно до абзацу третього частини дев’ятої статті 23 Закону.

У випадку, зазначеному в Листі, Банк з урахуванням вищезазначених вимог повідомляє клієнта у разі отримання рішення СУО про продовження зупинення видаткових фінансових операцій, які були зупиненні СУО відповідно до частини третьої статті 23 Закону.

Вимога щодо виявлення розбіжностей між відомостями про КБВ клієнта, які містяться в ЄДР, та інформацією про КБВ, отриманою СПФМ в результаті здійснення НПК, та повідомлення СУО встановлена новим Законом про ПВК/ФТ, який набрав чинності з 28.04.2020.

Отже, СПФМ зобовязаний повідомити СУО про розбіжності між відомостями про КБВ, виявлені з 28.04.2020 по новим клієнтам  під час здійснення відповідних заходів НПК, по існучим - під час актуалізації даних/інформації про клієнта в строки та випадки, передбачені Положенням № 65 та внутрішніми документами СПФМ з питань фінансового моніторингу. 

При цьому датою виявлення розбіжностей  між відомостями про КБВ клієнта  є дата внесення до анкети клієнта інформації про відповідного КБВ, інформації про якого немає в ЄДР (останній абзац п.25 додатку 15 до Положення № 65).

Відповідно до пункту 25 Додатку 15 до Положення № 65 під «наявністю розбіжності між відомостями про КБВ, які містяться в ЄДР, та інформацією про КБВ, отриманою банком у результаті здійснення НПК» потрібно розуміти відсутність інформації про фізичну особу, що встановлена банком як КБВ за результатом здійснення НПК, в ЄДР як КБВ відповідної юридичної особи.

1. У разі якщо КБВ, виявлений СПФМ під час належної перевірки, зазначений в Єдиному державному реєстрі як засновник, вважаємо, що в такому випадку не потрібно повідомляти СУО про розбіжності між відомостями про КБВ, оскільки по суті це не є розбіжністю.

До відома: норма «У разі якщо засновниками юридичної особи є виключно фізичні особи, які є бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи не подається» ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про державну реєстрацію) виключена з редакції цього Закону, що діє з 28.04.2020.

Пунктом 4 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону про ПВК/ФТ передбачено обов’язок юридичних осіб, зареєстрованих до набрання чинності цим Законом, подавати державному реєстратору інформацію про КБВ в обсязі, визначеному цим Законом, та структуру власності протягом трьох місяців з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності (з 01.06.20 почали діяти нові форми заяв, що подаються для державної реєстрації Наказ Мінюста від 19.05.2020 № 1716/5 «Про оновлення форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).

2.  Що стосується питання 2: Ураховуючи положення Закону про державну реєстрацію відомості про КБВ юридичної особи чи засновника юридичної особи подають та в подальшому оновлюють усі юридичні особи, крім політичних партій, структурних утворень політичних партій, професійних спілок, їх об’єднань, організацій профспілок, передбачених статутом профспілок та їх об’єднань, творчих спілок, місцевих осередків творчих спілок, організацій роботодавців, їх об’єднань, адвокатських об’єднань, торгово-промислових палат, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій.

Оже, якщо СПФМ виявлений КБВ по особам, по яким Законом про державну реєстрацію не передбачено подання (включення до ЄДР) інформації про КБВ, вважаємо, що в такому випадку СПФМ не потрібно звітувати СУО про розбіжності між відомостями про КБВ. 

Банк по закінченню аналізу структури власності клієнта, даних з офіційних документів, офіційних та/або інших відкритих джерелах, у разі встановлення розбіжностей по КБВ, вносить до анкети відповідну інформацію із зазначенням відповідної дати.

Датою виявлення розбіжностей є дата внесення до анкети клієнта інформації про відповідного КБВ, інформації про якого немає в ЄДР (пп.2 п.25 Додатка № 15 до Положення № 65).

Дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, - прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові, країна громадянства та постійного місця проживання, дата народження, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу) пункт 15 частини першої статті 1 Закону.

Так. Якщо банк впевнений щодо особи КБВ, він подає до ДСФМУ відповідну інформацію про розбіжності у порядку, передбаченому Положенням № 65, зазначивши у полі «коментарі» інформацію про відсутність даних щодо країни громадянства та постійного проживання КБВ.

Ні. Згідно з пунктом 19 частини другої статті 8 Закону отримання правоохоронними органами від банків документів або інформації, що становлять банківську таємницю, здійснюється в порядку та в обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з частиною десятою стататі 16 Закону обмін інформацією, що є таємницею фінансового моніторингу, її розкриття та захист здійснюються відповідно до закону. Обмеження щодо надання інформації, встановлені абзацом другим частини десятої статті 16 Закону, не поширюються на випадки розкриття інформації суб’єктам державного фінансового моніторингу, які відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за відповідними суб’єктами первинного фінансового моніторингу, в рамках здійснення нагляду у сфері запобігання та протидії, а також правоохоронним органам відповідно до закону.

Таким законом є спеціальний закон, який визначає повноваження правоохоронного органу, у тому числі, щодо отримання інформації, що становить банківську тємницю.

Отже, надання банками інформації правоохоронним органам має здійснюватися відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того звертаємо увагу, що порядок розкриття банками інформації, що становить банківську таємницю, визначений у Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, що затверджені постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 № 267. 

У разі, якщо по рахунку клієнта, щодо якого СПФМ було прийняте рішення про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) до його закриття продовжуються фінансової операції щодо зарахування коштів, і СПФМ вважає, що такі операції є підозрілими, СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про такі операції - негайно після виникнення підозри або достатніх підстав для підозри (підпункт «в» пункту 8 частини другої статті 8 Закону). Повідомляти Держфімоніторинг про фінансові операції зі списання з рахунку клієнта, щодо якого СПФМ було прийняте рішення про відмову у підтримання ділових відносин (обслуговуванні), плати за розрахунково-касове обслуговування не потрібно.

Відповідальний працівник банку видає внутрішнє розпорядження в разі прийняття рішення про:

1. зупинення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 23 Закону про ПВК/ФТ, ‒ у день зупинення фінансової операції;
2.  поновлення проведення фінансової операції у випадку, установленому абзацом другим частини десятої статті 23 Закону про ПВК/ФТ, ‒ у день поновлення банком проведення відповідної фінансової операції (п.2 Додатку 13 до Положення № 65).

У разі отримання рішення від СУО про подальше зупинення фінансових операцій розпорядження про зупинення видаткових фінансових операцій видавати не потрібно.

Призупинення здійснення фінансової операції – тимчасове зупинення процедури проведення фінансової операції у разі виявлення банком інформації, що потребує подальшого аналізу на предмет необхідності вжиття банком певних дій з метою виконання ним обов’язків законодавства у сфері ПВК/ФТ та/або внутрішніх документів банку з питань ПВК/ФТ, зокрема у разі збігу даних учасника фінансової операції з даними особи з переліку терористів;

П.7 Додатка 14 до Положення № 65 передбачає, що система ФТ-моніторингу зобов’язана забезпечувати призупинення фінансової операції до її проведення та призупинення процедури встановлення ділових відносин (відкриття рахунку) у разі виявлення індикатора пов’язаності з особами з переліку терористів або збігу даних, який не спростований. Інші випадки застосувати процедури призупинення не передбачені.

Заходи щодо уточнення/актуалізації інформації щодо клієнта розробляються банком з урахуванням ризик-орієнтованого підходу. Порядок дій, який забезпечує здійснення всіх заходів з належної перевірки клієнта (зокрема заходів з актуалізації даних про клієнта) має бути визначений у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ відповідно до вимог пункту 26 Положення № 65. Документальним підтвердженням вжитих банком заходів щодо актуалізації даних про клієнта може бути, зокрема інформація, отримана від клієнта у формі заповненого опитувальника або листа, засвідченого клієнтом (у тому числі, що містить повідомлення щодо відсутності змін у ідентифікаційних даних клієнта).

Крім того, Банк може вживати заходів щодо актуалізації даних про клієнта шляхом використання дистанційних систем обслуговування, засобів електронної пошти із застосуванням КЕП/удосконаленого електронного підпису, телефонного зв’язку, кол-центру, інших дистанційних каналів зв’язку в межах технічних можливостей банку. У будь-якому разі Банк документує вжиття цих заходів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати їх належне вжиття (у тому числі, зі збереженням відповідних записів, файлів) п.18 Додатку 1 до Положення № 65.

Законодавством з питань фінансового моніторингу не передбачено механізму тимчасового призупинення обслуговування. Банк має право відмовити у проведенні фінансової операції у випадках, передбачених ст.15 Закону. 

Водночас, банк у своїх внутрішніх документах може передбачити порядок тимчасового зупинення обслуговування, установивши при цьому адекватний термін такого зупинення та не забороняючи проведення обов’язкових платежів.

Відповідно до п. 56 ч.1 ст.1 Закону спроба проведення фінансової операції - здійснення клієнтом чи особою, яка діє від його імені або в його інтересах, дій, спрямованих на проведення фінансової операції, якщо така фінансова операція не була проведена.

Водночас, у разі виявлення підозрілої фінансової операції, що проводиться на користь клієнта та яка не була проведена, таку фінансову операцію також можна вважати «спробою проведення фінансової операції» та повідомити про неї СУО.

Такого обов’язку немає. Водночас, у випадках проведення контрагентом, якому банк відмовив у підтриманні ділових відносин через неприйнятно високий ризик, банк приймає рішення згідно з обставинами, які стали підставою для присвоєння такій особі неприйнятно високого ризику та діє відповідно до внутрішніх документів з урахуванням ризик-орієнтованого підходу, уникаючи зловживання.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема, установлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей. 

Водночас, у випадках зміни обставин у клієнта, які дають підстави переоцінити ризик клієнта, зокрема, у разі надання ним необхідних документів, банк може прийняти рішення про продовження з ним ділових відносин або поновити обслуговування та відкрити його новий рахунок.

Обов’язок щодо повідомлення про встановлення НВР відсутній. У випадках, передбачених ч.1. статті 15 Закону, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

Відповідно до частини 13 статті 11 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний додатково під час належної перевірки здійснювати стосовно клієнтів, які (кінцеві бенефіціарні власники яких) є політично значущими особами, членами їх сімей та особами, пов’язаними з політично значущими особами, заходи, зокрема, одержувати дозвіл керівника суб’єкта первинного фінансового моніторингу для встановлення (продовження) ділових відносин. Отже, відповідно до вимог Закону вимоги щодо отримання дозволу на встановлення ділових відносини розповсюджуться на юридичих осіб, КБВ яких є PEP, та не розповсюджуються на тих  юридичних осіб,  керівниками яких є PEP.

Звертаємо увагу, що листи з рекомендаціями НБУ, які надсилались банкам з метою виконання попереднього Закону з ВК/ФТ, у тому числі з питань виявлення пов’язаних з РЕР осіб, є чинними виключно в частині, що не суперечить редакції  Закону.

Анкета клієнта ведеться банком в електронному вигляді та має містити інформацію, отриману банком за результатами НПК (уключаючи ПЗНП), а також висновки банку щодо оцінки ризику ділових відносин (фінансової операції без установлення ділових відносин) з клієнтом із зазначенням дат здійснення таких оцінок та переоцінок (у разі зміни рівня ризику) (п.22 Додатку 1 до Положення № 65). Відображення в анкеті інформації здійснюється банком на власний розсуд. При цьому допускається відображення загального висновку.

Відповідно до частини 12 статті 14 Закону банк отримувача у разі виявлення факту відсутності даних про платника та/або отримувача, приймає на основі ризик-орієнтованого підходу* рішення щодо відхилення або проведення такого переказу або подання запиту банку платника на отримання необхідної інформації. Таке рішення банк отримувача може прийняти до чи після здійснення зарахування коштів на рахунок отримувача або їх видачі отримувачу в готівковій формі.

*під час прийняття відповідного рішення банк може враховувати, наприклад, наступне: держава СПФМ платника або отримувача не виконує рекомендації FATF, або має стратегічні недоліки у сфері ПВК/ФТ; наявна негативна інформація про СПФМ платника; переказ надійшов від СПФМ, який неодноразово не надає інформацію на запит про платника та/або отримувача тощо.

Згідно з нормами додатка 16 Положення № 65 у разі прийняття рішення про запит на отримання необхідної інформації, банк отримувача надсилає банку платника відповідний запит. У такому запиті має бути встановлений строк надання інформації (до трьох робочих днів для платежів у межах України, до п’яти робочих днів для транскордонних платежів).

У разі прийняття рішення про проведення переказу, банк отримувача зобов’язаний документувати підстави прийняття такого рішення із належним його обґрунтуванням. Процедури прийняття рішення щодо проведення, зупинення, відхилення переказів коштів, у яких відсутня інформація про платника та/або отримувача, мають бути прописані банком у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ.

Водночас зазначаємо, що підпунтом четвертим пункту другого Постанови НБУ від 19.05.2020 № 65 встановлений перехідний період для налаштування та автоматизації банківських процесів з метою забезпечення виконня нормативних вимог, у тому числі щодо супроводження переказу коштів інформацією про платника та/або отримувача.

З урахуванням вимог Рекомендації 16 FATF та Регламенту (ЄС) 2015/847, Банк як СПФМ, що надає послуги переказу коштів отримувачу, здійснює моніторинг термінових переказів коштів, що ініційовані за межами України, на предмет наявності таких даних щодо платника – фізичну особу:

• у разі здійснення переказу коштів на суму, що є меншою ніж 30 тисяч гривень (еквівалентну суму в іноземній валюті) – інформації, що аналогічна інформації про платника, визначеної частиною четвертою статті 14 Закону;
• щодо переказів на суму, що дорівнює або перевищує 30 тисяч гривень – інформації, що аналогічна інформації про платника, визначеної частиною першою статті 14 Закону.

Отже, викладені норми законодавства (ст.11 Закону про запобігання легалізації, додаток 2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, п. п. 62, 63 розділу V Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів) не містять будь-яких виключень щодо неподання законним представником малолітньої особи документа, виданого відповідним контролюючим органом, що засвідчує реєстрацію малолітньої особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, під час відкриття поточного рахунку на ім’я такої особи.

Водночас звертаємо увагу, що банк може не вимагати довідки про присвоєння РНОКПП малолітній особі під час здійснення її верифікації на підставі поданого її законним представником документа, що посвідчує малолітню особу, у випадку емісії малолітній особі додаткового електронного платіжного засобу до поточного рахунку законного представника.

Банк здійснює верифікацію законного представника малолітньої особи в порядку, визначеному для фізичної особи (пункт 14 додатка 2 до Положення).

27 квітня 2020 року набрали чинності зміни до постанови Правління Національного банку України 03.11.2014 № 699 «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим» (Постанова № 699). Зазначені зміни стосувалися, зокрема, скасування норми, згідно з якою фізичні особи, які зареєстровані/постійно проживають на території вільної економічної зони «Крим», для цілей застосування нормативно-правових актів НБУ, прирівнювалися до нерезидентів (за інвестиційними операціями – до іноземних інвесторів).

Національний банк України листом від 27.04.2020 № Р/25-0006/20778 «Щодо заходів належної перевірки осіб, які мають постійне місце проживання на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» надав банкам України роз’яснення щодо практичного використання вимог Постанови № 699 та особливості здійснення заходів належної перевірки клієнтів-фізичних осіб, які мають постійне місце проживання на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, також, звернув увагу на те, що заходи з належної перевірки, зокрема, ідентифікація та верифікація клієнтів-фізичних осіб, які мають постійне місце проживання на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, має здійснюватися на загальних засадах відповідно до вимог законодавства з питань фінансового моніторингу, за умови надання ними офіційних документів, оформлених згідно з законодавством України.

Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 11 Закону місце проживання або місце перебування фізичної особи-резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи-нерезидента в Україні), а також інша інформація, необхідна для з’ясування мети та характеру майбутніх ділових відносин, проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, встановлених суб’єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших офіційних та/або надійних джерел, якщо така інформація є відкритою, не потребують верифікації в разі відсутності в суб’єкта первинного фінансового моніторингу підозр щодо достовірності (чинності) таких документів та/або інформації.

Інформація про операції фізичних осіб/фізичних осіб-підприємців, які мають постійне місце проживання на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, відображається у статистичній звітності відповідно до роз’яснень, наведених у листі Національного банку України від 24.04.2020 № 31-0006/20310.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 11 Закону 06.12.2019 №361-ІХ суб'єкти первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації резидентів встановлюють, зокрема, для фізичної особи - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, дату народження, номер (та за наявності - серію) паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, відомості про місце проживання або місце перебування, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер (та за наявності - серію) паспорта громадянина України, в якому проставлено відмітку про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, чи номер паспорта із записом про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків в електронному безконтактному носії, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності).

Одним із способів документування факту особистої присутності фізичної особи під час здійснення верифікації, про який йдеться у Листі, є зчитування ідентифікаційних даних із безконтактного електронного носія, імплантованого до ID-картки, збереження протоколу проведеної автентифікації під час здійснення процедури зчитування (принаймні пасивної автентифікації відповідно до пункту 5.1 частини одинадцятої IКAO Doc 9303) та збереження протоколу фіксації факту введення особою вірного персонального ідентифікаційного номера, призначеного для ідентифікації та авторизації доступу до безконтактного електронного носія (ПІН1) або здійснення фотофіксації особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить  фото власника, з подальшим накладенням КЕП уповноваженим працівником банку та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото (підпункт 3 пункту 13 додатка 2 до Положення № 65).

Банк може документувати факт зчитування ідентифікаційних даних з ID-картки й у інший спосіб за умови, що факт особистої присутності власника ідентифікаційного документа під час процедури зчитування може бути доведено банком таким чином, що не викликає сумнівів.

Щодо питання збереження протоколів (протоколу проведеної автентифікації та протоколу фіксації факту введення особою вірного персонального ідентифікаційного номера), то Положення № 65 не встановлює вимог стосовно формату їх збереження.

Наразі не вбачається потреби у внесенні змін до структури і технології обміну інформацією в СЕП, пов’язаних із прийняттям Закону. Реквізитів, які передаються через СЕП відповідно до вимог Інструкції №22 (зокрема кількості й довжини наявних полів), достатньо.

Кількість символів реквізиту «Призначення платежу» електронного розрахункового документа Системи електронних платежів Національного банку становить 160 символів. Інформація, яка перевищує 160 символів, розміщується в полі «Допоміжні реквізити» за допомогою допоміжного реквізиту «Продовження призначення платежу» або шляхом оформлення документа в СЕП у вигляді «блока інформаційних рядків», як це передбачено пунктами 6.2 та 6.3 документу «Система електронних платежів Національного банку України. Опис інтерфейсу між САБ банку і СЕП НБУ».

НБУ у листі від 17.05.2020 № 52-0011/23540 надав роз’яснення як скористатися допоміжним реквізитом «Продовження призначення платежу», якщо недостатньо 160 символів поля «Призначення платежу».

У разі переказу коштів з транзитних рахунків банків (за операціями без відкриття рахунку), такий переказ здійснюватиметься з внутрішньобанківського рахунку і розрахунковий документ (меморіальний ордер) формуватиме банк. При виконанні таких міжбанківських переказів, які не є результатом об’єднання декількох однотипних платежів за отримувачем чи платником в один платіж (тобто так званими масовими/агрегованими платежами), банк як СПФМ, що надає послуги платнику, зобов’язаний дотримуватись вимог частини п’ятої статті 14 Закону. У такому випадку супроводження переказу інформацією про безпосереднього платника та/або отримувача коштів забезпечується шляхом зазначення у реквізиті «Призначення платежу» розрахункового документа необхідних даних, визначених частиною першою статті 14 Закону.

Отже реквізитів, які передаються через СЕП відповідно до вимог Інструкції №22 (зокрема кількості й довжини наявних полів), достатньо. Наразі не вбачається потреби у внесенні змін до структури і технології обміну інформацією в СЕП, пов’язаних із прийняттям Закону.

З огляду на те, що встановлення єдиних правил заповнення реквізиту  «Призначені платежу», які б забезпечили виконання норм статті 14 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон про легалізацію), потребуватиме часу та  фінансових затрат на доопрацювання САБ та СЕП НБУ, на нашу думку, банкам доцільно проаналізувати кількість таких платежів та співставити з затратами на доопрацювання.

Додатково зазначаємо, що банк розробляє процедури моніторингу переказів коштів з використання ризик-орієнтованого підходу з урахуванням критеріїв, наведених в пункті 9 додатку 16 Положення № 65.

Крім того, необхідно враховувати випадки, на які не розповсюджуються вимоги статті 14 Закону щодо супроводження переказу коштів (див. частину 18 статті 14).

Банк виступає банком-відправником, що обслуговує фінансову компанію (ФК). Звертаємо увагу, що в описаній ситуації (коли кошти перераховуються отримувачу в іншому банку) Банк фактично виступатиме в ролі посередника з переказу коштів щодо ФК. У разі здійсненння переказу готівкових 5000 гривень і більше Банк зобов’язаний дотримуватись вимог частин 6, 16 статті 14 Закону про запобігання, а саме:

• запровадити процедури з метою перевірки, що дані про платника (ініціатора переказу) і отримувача переказу заповнені з використанням знаків та символів, що допускаються правилами відповідної платіжної системи (у разі наявності таких вимог платіжної системи);
• запровадити процедури моніторингу переказів, включаючи, у разі необхідності, моніторинг у реальному часі або моніторинг за фактом виконання переказу з метою виявлення відсутності інформації про платника (ініціатора переказу) та/або отримувача переказу у випадках, передбачених  ч. 1 ст. 14 Закону;
• забезпечити збереження і передачу всієї отриманої інформації про платника і отримувача переказу.

Окрім цього, Банк як посередник з переказу коштів повинен також дотримуватись вимог частин 10, 11 статті 14 Закону про запобігання – щодо вжиття заходів до переказів, що не містять відповідної інформації про платника/отримувача переказу, у тому числі направлення відповідного запиту на СПФМ платника (в описаній ситуації запиту на ФК), та інформувати Національний банк щодо фактів відсутності інформації про платника/отримувача переказу (відповідно до частини 14 статті 14 Закону про запобігання).

Банк є банком-отримувачем платежу, що надходить на рахунки фізичних/юридичних осіб з рахунку ФК.

У цьому випадку банк виступатиме СПФМ отримувача, що зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених частинами 6, 10, 12, 14 статті 14 Закону про запобігання щодо моніторингу і перевірки переказів та вжиття відповідних заходів у випадку виявлення відсутності інформації про платника та отримувача.

У разі отримання переказу готівкових коштів 5000 гривень і більше, що надходить на рахунки фізичних чи юридичних осіб з рахунку ФК Банк зобов’язаний контролювати наявність інформації, що передбачена ч. 1 ст. 14 Закону відносно особи, яка здійснила платіж.

Окремо звертаємо увагу, що частиною вісімнадцятою статті 14 Закону про запобігання визначено випадки, коли вимоги статті 14 (у тому числі, вимоги щодо супроводження переказів інформацією і моніторингу переказів) не поширюються на здійснення окремих категорій переказів, серед яких:

2) переказ коштів з метою сплати податків та інших обов’язкових платежів або переказ коштів за житлово-комунальні послуги;

5) переказ коштів на суму, що є меншою ніж 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, для зарахування на рахунок отримувача виключно з метою оплати вартості товарів, робіт, послуг, погашення заборгованості за кредитом за умови, що СПФМ отримувача може здійснити відстеження через отримувача за допомогою унікального облікового номера фінансової операції переказу коштів та визначити особу, яка уклала договір з отримувачем про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг, надання кредиту;

8) переказ коштів готівкою в межах України у сумі, що є меншою ніж 5 тисяч гривень, та відсутності ознак пов’язаності такої фінансової операції з іншими фінансовими операціями, що в сумі перевищують 5 тисяч гривень.

У разі відсутності у міжбанківському розрахунковому документі інформації про клієнта (ініціатора переказу) в обсязі, визначеному частиною першою статті 14 Закону, банк-отримувач міжбанківського переказу може на основі ризик-орієнтованого підходу прийняти рішення про подання запиту до банку-відправника щодо уточнення/отримання необхідної інформації.

Запит до банку-ініціатора може бути забезпечено іншими інформаційними каналами на засадах і за технологією, передбаченими за домовленістю сторін. При цьому необхідно урахувати виключення, встановлені частиною 18 статті 14 Закону.

Також зазначаємо, що перекази коштів, ініційовані з використанням ЕПЗ, зокрема у випадках, визначених частинами третьою, четвертою, вісімнадцятою статті 14 Закону, можуть супроводжуватись необхідною інформацією з використанням інформаційних каналів платіжної системи (або інших інформаційних каналів за домовленістю сторін). При цьому, СПФМ самостійно визначає порядок передачі інформації, якою має супроводжуватись переказ, з урахуванням технологій, що використовуються під час переказу коштів. 

Щодо повернення коштів необхідно зазаначити, що відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України:

1. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
2. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

З огляду на цю норму, після зарахування коштів на рахунок отримувача для їх повернення платнику

1. отримувач коштів має самостійно оформити платіжне доручення на повернення цих коштів;
2. у договорі банківського рахунку обумовити право банку здійснювати договірне списання коштів у разі їх зарахування до отримання уточненої інформації  щодо платника (відсутності відповіді на запит щодо уточнення інформації).

До частини першої статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно\ зняття арешту з майна або кошти банку, що знаходяться на рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.

У випадках, встановлених законом, майно або кошти банку та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, на які накладено арешт, передаються в управління (перераховуються на рахунки) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не пізніше наступного робочого дня після надходження до банку вимоги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, здобутими злочинним шляхом, та доданих до неї копій звернення прокурора та ухвали слідчого судді, суду про накладення арешту (частина третя статті 59 Закону про банки).

Порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів, списання банком коштів з рахунків платників податків/суб'єктів господарювання встановлено, зокрема, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку від 21.01.2004 № 22 та Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металлах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216.

Відповідь зазначена у запиті, що міститься на сторінці офіційного інтернет-представництва Національного банка України за посиланням. Національними публічними діячами є фізичні особи, які займають або займали посади, перелічені в пункті 37 ч. першої статті 1 Закону. При цьому, фізичні особи, які не належали до категорії національних публічних діячів до набрання чинності Законом, але їх посади увійшли до переліку, визначеному в пункті 37 частини першої статті 1 Закону, на думку Національного банку, є національними публічними діячами з дня набрання чинності Законом. Аналогічний підхід, на нашу думку, слід використовувати й під час установлення фактів належності фізичних осіб до іноземних публічних діячів та діячів, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях. Звертаємо увагу, що згідно з ч. тринадцятою статті 11 Закону обсяг дій СПФМ щодо заходів, визначених пунктами 2-4 цієї частини, має бути пропорційним ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) з клієнтом. У разі, якщо політично значуща особа перестала виконувати визначні публічні функції, СПФМ зобов'язаний продовжувати не менше ніж протягом дванадцяти місяців враховувати її триваючі ризики та вживати заходів, визначених пунктами 2 - 4 цієї частини, поки не переконається в тому, що такі ризики відсутні.

СПФМ зобов’язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим (частина перша статті 12 Закону). Порядок вжиття банками ПЗНП установлений у Додатку № 6 до Положення № 65 про здійснення банками фінансового моніторингу.

Що стосується заходів, визначених у пунктах 2-4 частини тринадцятої статті 11 Закону, звертаємо увагу, що ці заходи не належать до ПЗНП, а вживаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу стосовно клієнтів, які (кінцеві бенефіціарні власники яких) є політично значущими особами, членами їх сімей та особами, пов’язаними з політично значущими особами. Обсяг дій суб’єкта первинного фінансового моніторингу щодо заходів, визначених пунктами 2-4 цієї частини, має бути пропорційним ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) з клієнтом (абзац 6 частини тринадцятої статті 11 Закону).

Відповідно до п.29 Положення № 65 банк оновлює внутрішні документи банку з питань ПВК/ФТ на постійній основі, але не пізніше трьох місяців із дня набрання чинності змінами до законодавства України з питань ПВК/ФТ.

Враховуючи той факт, що Положення № 65 набрало чинності 21.05.2020,  внутрішні документи банку з питань ПВК/ФТ мають бути приведені у відповідність до вимог Положення № 65 до 21.08.2020.

Разом з цим повідомляємо, що Національний банк з розумінням ставиться до того, що банкам потрібно більше часу для приведення у відповідність до законодавства внутрішніх документів та налаштування відповідних процедур. Тому, під час здійснення нагляду, розглядаючи питання щодо застосування заходів впливу за порушення вимог Закону, Національний банк буде враховувати ці обставини та здійснюватиме адекватні й виважені дії.

Відповідно до п.29 Положення № 65 банк оновлює внутрішні документи банку з питань ПВК/ФТ на постійній основі, але не пізніше трьох місяців із дня набрання чинності змінами до законодавства України з питань ПВК/ФТ.

Враховуючи той факт, що Положення № 65 набрало чинності 21.05.2020,  внутрішні документи банку з питань ПВК/ФТ мають бути приведені у відповідність до вимог Положення № 65 до 21.08.2020.

Разом з цим повідомляємо, що Національний банк з розумінням ставиться до того, що банкам потрібно більше часу для приведення у відповідність до законодавства внутрішніх документів та налаштування відповідних процедур. Тому, під час здійснення нагляду, розглядаючи питання щодо застосування заходів впливу за порушення вимог Закону, Національний банк буде враховувати ці обставини та здійснюватиме адекватні й виважені дії.

П. 11 Постанови № 65 передбачено, що банк самостійно у своїх внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ на основі ризик-орієнтованого підходу визначає перелік ідентифікаційних документів, що приймаються банком для верифікації особи під час відеоверифікації. Разом з цим, завершальним етапом проведення відеоверифікації є коректне введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, який банк надсилає цій особі на озвучений під час відеоверифікації фінансовий номер телефону (пункт 16 Постанова № 65).

Відповідно до абзацу другого пункту 7 Постанова № 65 запис процесу відеоверифікації має містити частину, де особа, верифікація якої здійснюється, озвучує інформацію про номер та серію (за наявності) ідентифікаційного документа та контактний номер телефону для спілкування з банком (фінансовий номер телефону), тому банк повинен надсилати otp-пароль саме на той фінансовий номер телефону, який був озвучений/зазначений особою під час проведення її відеоверифікації. Беручи до уваги зазначене, використання otp-пароля є обов’язковим лише на завершальному етапі здійснення відеоверифікації особи, на інших етапах – введення особою otp-пароля є лише однією з опцій, яку банк за потреби та з урахуванням своїх можливостей та налаштувань обирає самостійно.

Якщо клієнт вже має рахунок в цьому банку, був ідентифікований і верифікований банком та його ідентифікаційні дані є чинними (дійсними) та актуальними, то він може відкривати наступні рахунки віддалено, оскільки проведення повторної ідентифікації і верифікації клієнта не вимагається (частина 14 статті 11 Закону, а також  п. 20 розділу ІІ Інструкції № 492).

Щодо можливості підписання документів простим ЕП у разі відкриття в цьому банку нового рахунку, зазначаємо, що ОТП-пароль по суті є простим ЕП.

Відповідно до п. 14 розділу ІІ Положення про застосування електронного підпису в банківській системі України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.08.2017 №78 (далі – Положення № 78) використання між банком та клієнтом простого ЕП здійснюється на договірній основі. Умови, які має містити такий договор, також визначені у п. 14 Положення № 78.

Отже, відносини банка з клієнтом договірні (стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Якщо під час укладання першого договору з банком було передбачено використання простого ЕП, то, керуючись нормами Положення №78, банк і клієнт можуть використовувати у своїх взаємовідносинах простий ЕП.

На сьогодні без наявності  КЕП (який, відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», прирівнюється до власноручного) відкрити рахунок в банку новому клієнту за умови проведення його відеоверифікації неможливо.

Разом з тим, звертаємо увагу, що на ID-картку можна записати КЕП (https://dmsu.gov.ua/news/dms/6686.html), проте така послуга надається територіальним підрозділом ДМС за бажанням власника ID-картки.

Банк може здійснити відеоверифікацію ФОП та фізичної особи-представника юридичної особи в частині верифікації ідентифікаційного документу фізичної особи (згідно пункту 12 додатка 2 до Положення № 65).

Проте, просимо прийняти до уваги, що згідно з вимогами Закону:

• по ФОП додатково необхідно здійснити верифікацію в частині ідентифікаційних даних, що стосуються його державної реєстрації, на підставі даних, що містяться в ЄДР (отриманти їх у порталі електронних сервісів шляхом безоплатного доступу або у вигляді належним чином засвідченої копії зареєстрованого установчого документа, якщо  установчих документів немає в ЄДР);
• по фізичній особі-представнику юридичної особи необхідно перевірити на підставі офіційних документів наявність у цієї особи відповідних повноважень.

Банк може використовувати й інші методи ідентифікації та верифікації представників юридичної особи, які є її підписантами (включені до переліку осіб, які мають право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи клієнта), зокрема, шляхом отримання необхідних ідентифікаційних даних підписантів від клієнта у вигляді листа/опитувальника, підписаного КЕП керівника цієї юридичної особи.

Після укладення договору доступу до СЕІ банк може здійснити верифікацію ФОП або фізичної особи-представника юридичної особи та перевірити наявність у представника су’єкта господарювання відповідних повноважень шляхом отримання документів для встановлення ділових відносин за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, які підписані/засвідчені КЕП ФОП або КЕП фізичної особи як представника юридичної особи.

Верифікація за допомогою системи BankID з отриманням копій документів з накладеним КЕП клієнта здійснюється виключно щодо клієнтів - фізичних осіб.

Так, це можливо

Внутрішні документи банку з питань ПВК/ФТ2 мають містити, у тому числі, способи заповнення необхідної інформації про платника та/або отримувача в документах про переказ коштів. Разом з цим, якщо необхідні поля не передбачені в формах заяв на переказ/видачі готівки, але такі поля вимагаються для заповнення в системах переказу коштів, то вимоги статті 14 Закону виконуються.

Так, з урахуванням вимог частин четвертої та сьомої статті 14 Закону СПФМ здійснює верифікацію платника/отримувача відповідно до частини другої статті 14 Закону у разі, якщо СПФМ отримує від платника/видає отримувачу переказу кошти у готівковій формі.

Тобто під час здійснення належної перевірки платника/отримувача переказу в готівковій формі СПФМ повинен перевірити (підтвердити) належність особі отримувача переказу ідентифікаційних даних.

Звертаємо увагу, що відповідно до абзацу третього частини третьої статті 11 Закону належна перевірка клієнта здійснюється в разі наявності підозри (тобто незалежно від суми переказу коштів без відкриття рахунку).

Водночас з урахуванням вимог статей 11, 14 Закону повторна ідентифікація та верифікація клієнта не є обов’язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована належним чином, за умови відсутності в банку підозр та/або підстав уважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта є нечинними.

Відповідно до абзацу 4 пункту 12 Додатка 2 до Положення № 65 банк може використовувати й інші методи ідентифікації та верифікації представників юридичної особи, які є її підписантами (включені до переліку осіб, які мають право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи клієнта), зокрема шляхом отримання необхідних ідентифікаційних даних підписантів від клієнта у вигляді листа/опитувальника, підписаного КЕП керівника цієї юридичної особи.

Отже, якщо необхідні ідентифікаційні дані підписантів отримані від клієнта у вигляді листа/опитувальника, підписаного КЕП керівника цієї юридичної особи, то копії їх ідентифікаційних документів не потрібні.

Підтвердження факту особистої присутності підписантів у таких випадках не вимагається.

Водночас звертаємо увагу, що у разі наявності сумнів у достовірності наданої інформації або виникнення підозр, банку слід провести верифікації підписанта.

З огляду на те, що у зазначеній у листі ситуації платником є юридична особа, винятки частини вісімнадцятої статті 14 Закону не стосуються здійснення належної перевірки її представника - фізичної особи, що діє від імені платника.

Відповідно у разі здійснення переказу коштів фізичною особою від імені юридичної особи слід керуватись нормами частини дев’ятнадцятої статті 11 Закону. Порядок дій банку щодо ідентифікації та верифікації представника клієнта та документування результатів НПК визначений у додатках 1, 2 до Положення 65.

Отже, банк здійснює перевірку необхідних повноважень у представника клієнта, а також ідентифікацію та верифікацію представника та документує проведення відповідних заходів належної перевірки (наприклад шляхом виготовлення ксерокопій ідентифікаційного документа, витягу з ЄДР4). При цьому, відповідно до підпункту 2 пункту 26 розділу ІІІ Положення порядок дій, який забезпечує здійснення всіх заходів з належної перевірки клієнта (зокрема заходів з ідентифікації та верифікації) банк як СПФМ повинен визначити у внутрішніх документах з питань ПВК/ФТ.

Платіжні організації платіжних систем та їх учасники (банки та небанківські установи) можуть укладати договори з операторами послуг платіжної інфраструктури з метою здійснення останніми операційних, інформаційних та інших технологічних функцій щодо переказу коштів. Супроводження переказів інформацією та зберігання відповідної інформації щодо таких переказів також може бути забезпечено СПФМ на умовах аутсорсингу шляхом залучення оператора (процесинговий центр), який забезпечує здійснення операцій з використанням ЕПЗ.

В такому випадку СПФМ зобов’язаний встановити вимоги до здійснення переказу коштів таким чином, щоб забезпечити супроводження переказу коштів даними про платника та отримувача відповідно до вимог статті 14 Закону, а також забезпечити контроль за виконанням оператором цих вимог. Оскільки оператори (у тому числі процесингові центри) не є СПФМ, відповідальність за супроводження переказу коштів необхідною інформацією про платника/отримувача відповідно до Закону покладається на СПФМ, що надає послуги платнику.

З приводу одночасного виконання вимог Стандарту безпеки даних індустрії платіжних карток (далі - PCI DSS) та Закону також зазначимо, що передавання повного номеру ЕПЗ (платіжної картки) відповідає вимогам нормативних актів Європейського Союзу, зокрема, Регламенту Європейського Парламенту та Ради від 20.05.2015 2015/847 про інформацію, що супроводжує переказ коштів, положення якого було імплементовано в Закон. Крім того, PCI DSS не містить заборони на передавання PAN.

Національним банком опрацьовується проєкт внесення змін до Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.11.2010 № 481, якими, зокрема, пропонується встановити випадки, за яких емітент електронних грошей може не здійснювати належної перевірки користувача-фізичної особи у разі застосування достатніх заходів щодо виявлення незвичних або підозрілих операцій та за відсутності ознак пов’язаності такої фінансової операції з іншими операціями, у тому числі, щодо здійснення операцій з використанням електронного технічного/транзитного гаманця.

Водночас, якщо за результатами аналізу операцій з електронними грошима у банка виникли підозри, банку слід вживати заходів належиої перевірки користувачів електронних гаманців, установлених Законом.

З урахуванням визначення терміну «активи» у п. 2 частини першої статті 1 Закону електронні гроші віднесено до коштів. Частиною 17 статті 14 Закону також визначено, що вимоги статті 14 поширюються на фінансові операції з переказу, що здійснюються з використанням електронних грошей. У свою чергу, вимоги додатка 16 до Положення  № 65 також стосуються переказів з використанням електронних грошей.

Відповідно до вимог Положення № 481 емітент зобов’язаний здійснювати контроль за дотриманням оператором та агентами під час здійснення операцій з електронними грошима вимог Положення 481 та правил використання електронних грошей, а також забезпечити запровадження заходів із запобігання відповідно до законодавства України. Таким чином, запровадження емітентом заходів, які встановлені Законом та Положенням № 65, а також здійснення контролю за діяльністю агентів щодо дотримання цих заходів покладається на емітента. Емітент за потреби має доопрацювати програмне забезпечення, що супроводжує здійснення операцій з електронними грошима, з метою дотримання (у тому числі, агентами) усіх вимог, встановлених Законом, Положенням № 65 та Положенням № 481.

Якщо агент з розповсюдження є банком або у разі участі банку в операціях з розповсюдження електронних грошей банк як СПФМ зобов’язаний виконувати вимоги Положення № 65.

З урахуванням визначень термінів «онлайн-моніторинг переказів коштів» та «подальший моніторинг переказів коштів» у підпунктах 33, 39 пункту 4 розділу І Положення № 65 вимоги Положення № 65, зокрема, щодо моніторингу переказів коштів, не поширюються на агента з розповсюдження, що не є банком-отримувачем або банком-посередником.

Пункти 33, 35 додатка 2 до Положення № 65 визначають умови, за яких банки можуть застосовувати спрощені моделі верифікації клієнтів – фізичних осіб (такі моделі вказані відповідно у пунктах 32, 34 додатка 2 до Положення № 65), і визначають вимоги до електронних гаманців, які банк-емітент електронних грошей відкриває своїм клієнтам.

Тобто агент з розповсюдження, що не є банком-емітентом електронних грошей, не може використати право застосовувати спрощені моделі верифікації клієнтів – фізичних осіб, які визначені пунктами 32, 34 додатка 2 до Положення № 65.

Також повідомляємо, що наразі Національним банком опрацьовується проєкт внесення змін до Положення № 481, якими зокрема пропонується встановити випадки, за яких емітент електронних грошей може не здійснювати належної перевірки користувача-фізичної особи.

При здійсненні р2р-переказів виконання вимог частини третьої статті 14 щодо супроводження переказу коштів необхідною інформацією [номерами ЕПЗ платника та отримувача] забезпечує банк-еквайр як СПФМ платника, що ініціює здійснення переказу з використанням ЕПЗ та відповідно володіє інформацією про ініціатора та отримувача переказу (а саме - номерами їх платіжних карток). Відповідна інформація [номери ЕПЗ платника та отримувача] направляється банком-еквайром у розрахункових файлах платіжної системи на банки-емітенти платіжних карток платника і отримувача.

Зазначимо, що механізм поповнення платіжної картки з використанням ПТКС повинен відповідати, у тому числі, вимогам статті 14 Закону. Разом з цим, Національний банк не уповноважений надавати попередні висновки щодо відповідності моделей/механізмів, розроблених суб’єктами первинного фінансового моніторингу, вимогам законодавства. Звертаємо увагу, що листом Національного банку від 27.07.2020 № 57- 0009/37237 учасники платіжного ринку були проінформовані про моделі взаємодії під час переказу коштів готівкою для поповнення власних платіжних карток в ПТКС на суму, що дорівнює або перевищує 5 тисяч грн.

Положенням № 65 передбачено, що банк уносить до реєстру відмов дані, визначені пунктом п.26 додатку 15 до цього Положення, зокрема, дату прийняття рішення банком щодо відмови в установленні (підтриманні ділових відносин).

Згідно із пунктом 8 додатку 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом про ПВК/ФТ випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що серед іншого, має містити процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування.

Отже, в зазначеному банком випадку вважаємо, що банк зобов’язаний повідоми про відмову протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення щодо відмови в підтриманні ділових відносин (розірвання ділових відносин).

Звертаємо увагу, що Закон не визначає такої ознаки порогових фінансових операцій як «зарахування коштів з держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон». 

В той же час, код ознаки 2030 відноситься до ознаки  «фінансові операції із переказу коштів до держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон» , яка не поширюється на фінансові операції із зарахування коштів на рахунки клієнтів банку, в тому числі, від контрагентів, що мають відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон та/або якщо рахунки цих контрагентів відкриті у фінансовій установі, зареєстрованій у державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон.

Згідно рекомендацій ДСФМУ щодо подання з 28.04.2020 банками до Держфінмоніторингу інформації про фінансові операції, код ознаки 2030 діє в рамках ознаки «Фінансові операції із переказу коштів за кордон (в тому числі до держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон)», який рекомендується використовувати для переказів коштів у разі, якщо хоча б одна із сторін - учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон, та/або у разі переказу коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі, зареєстрованій у державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон.

Установами, через які банк здійснює передавання (отримання) активів, є банки/фінансові установи- кореспонденти.

Щодо зазначених питань вважаємо, що вимога стосовно повідомлення Держфінмоніторингу про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, розповсюджується лише на випадок розірвання ділових відносин (закриття рахунку) з таким клієнтом на підставі статті 15 Закону.

В той же час, у разі відмови в проведенні підозрілої фінансової операції банк повідомляє про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, лише у разі наявності підозр щодо таких операцій відповідно до Рекомендацій Держфінмоніторингу від 28 квітня 2020 року.

У випадку проміжку часу між датою відмови у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і датою закриття рахунка (зокрема, стосується карткових рахунків) щодо повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, зазначаємо таке.

Повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, надаються до Держфінмоніторингу стосовно осіб, з якими розірвані ділові відносини (закрито рахунок),  не пізніше наступного робочого дня з дня відмови від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка) у вигляді ХА - файлу з кодом ознаки внутрішнього фінансового моніторингу – 510 (додаток 3 (К_DFM03) до Інструкції щодо заповнення форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 29.01.2016 № 24).

Наразі Закон не визначає обов’язку для суб’єкта первинного фінансового моніторинг (далі – СПФМ) подавати інформацію про зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, в період часу між прийнятим СПФМ рішенням про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і фактичним закриттям рахунку. У таких випадках СПФМ зобов'язаний повідомити Держфімоніторинг про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, не пізніше наступного робочого дня з дня відмови (частина перша статті 15 Закону).

Водночас, у разі якщо по рахунку клієнта, щодо якого СПФМ було прийняте рішення про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) до його закриття продовжуються фінансової операції щодо зарахування коштів, і СПФМ вважає, що такі операції є підозрілими, СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про такі операції - негайно після виникнення підозри або достатніх підстав для підозри (підпункт «в» пункту 8 частини другої статті 8 Закону).

Щодо зазначених питань вважаємо, що вимога стосовно повідомлення Держфінмоніторингу про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, розповсюджується лише на випадок розірвання ділових відносин (закриття рахунку) з таким клієнтом на підставі статті 15 Закону.

В той же час, у разі відмови в проведенні підозрілої фінансової операції банк повідомляє про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, лише у разі наявності підозр щодо таких операцій відповідно до Рекомендацій Держфінмоніторингу від 28 квітня 2020 року.

У випадку проміжку часу між датою відмови у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і датою закриття рахунка (зокрема, стосується карткових рахунків) щодо повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, зазначаємо таке.

Повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, надаються до Держфінмоніторингу стосовно осіб, з якими розірвані ділові відносини (закрито рахунок),  не пізніше наступного робочого дня з дня відмови від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка) у вигляді ХА - файлу з кодом ознаки внутрішнього фінансового моніторингу – 510 (додаток 3 (К_DFM03) до Інструкції щодо заповнення форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 29.01.2016 № 24).

Наразі Закон не визначає обов’язку для суб’єкта первинного фінансового моніторинг (далі – СПФМ) подавати інформацію про зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, в період часу між прийнятим СПФМ рішенням про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і фактичним закриттям рахунку. У таких випадках СПФМ зобов'язаний повідомити Держфімоніторинг про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, не пізніше наступного робочого дня з дня відмови (частина перша статті 15 Закону).

Водночас, у разі якщо по рахунку клієнта, щодо якого СПФМ було прийняте рішення про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) до його закриття продовжуються фінансової операції щодо зарахування коштів, і СПФМ вважає, що такі операції є підозрілими, СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про такі операції - негайно після виникнення підозри або достатніх підстав для підозри (підпункт «в» пункту 8 частини другої статті 8 Закону).

Щодо зазначених питань вважаємо, що вимога стосовно повідомлення Держфінмоніторингу про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, розповсюджується лише на випадок розірвання ділових відносин (закриття рахунку) з таким клієнтом на підставі статті 15 Закону.

В той же час, у разі відмови в проведенні підозрілої фінансової операції банк повідомляє про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, лише у разі наявності підозр щодо таких операцій відповідно до Рекомендацій Держфінмоніторингу від 28 квітня 2020 року.

У випадку проміжку часу між датою відмови у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і датою закриття рахунка (зокрема, стосується карткових рахунків) щодо повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, зазначаємо таке.

Повідомлення про проведення фінансової операції щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, надаються до Держфінмоніторингу стосовно осіб, з якими розірвані ділові відносини (закрито рахунок),  не пізніше наступного робочого дня з дня відмови від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка) у вигляді ХА - файлу з кодом ознаки внутрішнього фінансового моніторингу – 510 (додаток 3 (К_DFM03) до Інструкції щодо заповнення форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 29.01.2016 № 24).

Наразі Закон не визначає обов’язку для суб’єкта первинного фінансового моніторинг (далі – СПФМ) подавати інформацію про зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, в період часу між прийнятим СПФМ рішенням про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) і фактичним закриттям рахунку. У таких випадках СПФМ зобов'язаний повідомити Держфімоніторинг про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта, не пізніше наступного робочого дня з дня відмови (частина перша статті 15 Закону).

Водночас, у разі якщо по рахунку клієнта, щодо якого СПФМ було прийняте рішення про відмову у підтриманні ділових відносин (обслуговуванні) до його закриття продовжуються фінансової операції щодо зарахування коштів, і СПФМ вважає, що такі операції є підозрілими, СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про такі операції - негайно після виникнення підозри або достатніх підстав для підозри (підпункт «в» пункту 8 частини другої статті 8 Закону).

Постановою НБУ № 96 від 07.07.2020 встановлений перелік НФУ, нагляд за якими здійснює НБУ і які повинні виконувати обов’язки фінансових агентів щодо надання звітів по Угоді FATCA: кредитні спілки і страхові компанії, які здійснюють страхування життя (з урахуванням критеріїв, визначених в Додатку ІІ до Угоди FATCA).

Інші небанківські установи не підпадають під критерії фінансових агентів згідно Угоди FATCA, тому якщо у такі установи будуть обслуговувати резидентів (громадян) США, вони не повинні звітувати до ДПС.​

На думку НБУ, відмова в обслуговуванні нерезидентів з метою уникнення звітування є негативною практикою.

Зміни, внесені до Податкового кодексу України у зв’язку із ратифікацією Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й  застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA) (далі у цьому блоці запитань-відповідей - Угода FATCA), стосуються обов’язків фінансових агентів щодо визначення підзвітності рахунків клієнтів для цілей міжнародних договорів про обмін інформацією для податкових цілей (зокрема, Угоди FATCA) та подання звіту про підзвітні рахунки.

З урахуванням статей 14 та 69 Податкового кодексу України та додатка І до Угоди FATCA для цілей виконання вимог Угоди FATCA при встановленні/моніторингу ділових відносин банки як фінансові агенти повинні з'ясувати, чи клієнт не підпадає під дію Угоди FATCA. Для цього банки запитують у клієнтів та їх кінцевих бенефіціарних власників, чи мають вони відношення до США, шляхом надання для заповнення спеціальних запитальників.

Запитальники (опитувальники), які надають для заповнення банки України клієнтам – власникам рахунків, розроблені Службою внутрішніх доходів США (IRS) для цілей виконання фінансовими установами зобов’язань згідно Закону FATCA та відповідних міжурядових угод, зокрема форма W-8BEN-E для юридичних осіб, W-8BEN для фізичних осіб, W9 для юридичних та фізичних осіб – резидентів США.

Тобто наданий клієнту банку для заповнення запитальник не свідчить про те, що такий клієнт підпадає під визначення податкового резидента США чи під дію Угоди FATCA, а лише призначений для з’ясування цих обставин.

Таким чином, вимоги банків щодо заповнення клієнтами окремого запитальника обумовлені міжнародними зобов’язаннями України.

Відповідно до статті 55 Закону про банки відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.       

На думку Національного банку України, з метою забезпечення розуміння та коректного заповнення клієнтом відповідних форм опитувальників, які збираються для цілей виконання Угоди FATCA, банк повинен здійснити переклад відповідних форм запитальників, складених іноземною мовою, на державну мову.

Враховуючи вимоги статей 14,69 Податкового кодексу та положень Угоди FATCA (у тому числі додатка І) для цілей виконання вимог Угоди FATCA при встановленні/моніторингу ділових відносин банки як фінансові агенти  повинні з'ясувати, чи клієнт не підпадає під дію Угоди FATCA. Для цього банки запитують у клієнтів, чи мають вони відношення до США, шляхом надання для заповнення спеціального запитальника, розробленого Службою внутрішніх доходів США (IRS).

Відповідно до підпункту 69.8.2 пункту 69.8 статті 69 Податкового кодексу за наявності у фінансового агента обґрунтованої, документально підтвердженої підозри, що рахунок належить до підзвітних, фінансовий агент зобов’язаний надіслати на адресу власника рахунка запит з вимогою про надання пояснень та інформації, що стосуються підозри. Ненадання власником рахунка протягом 15 календарних днів з дня отримання запиту фінансового агента запитуваної інформації та/або документів або надання інформації та/або документів, що не спростовують обґрунтованої підозри фінансового агента, є підставою для відмови в подальшому наданні послуг, у тому числі для розірвання договірних відносин з ним. У разі розірвання договірних відносин з власником фінансового рахунка фінансовий агент повертає залишок коштів власнику такого рахунка та не несе відповідальності за спричинені власнику фінансового рахунка збитки, пов’язані з розірванням договірних відносин.

Окрім цього, з урахуванням обов’язків суб’єктів первинного фінансового моніторингу (далі – СПФМ) та вимог до здійснення належної перевірки, викладених у статтях 8, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" банки як СПФМ самостійно визначають у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу порядок здійснення належної перевірки клієнтів.

Підпунктом 14.1.2571 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу, серед іншого, визначено, що фінансовий агент – банк або небанківська фінансова установа, які відповідно до вимог Податкового кодексу та інших актів законодавства зобов’язані подавати звіт про підзвітні рахунки центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та нести відповідальність за порушення покладених на них обов’язків у порядку, встановленому законодавством. Регулятори ринків фінансових послуг у межах повноважень, визначених статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", встановлюють переліки небанківських фінансових установ, які зобов’язані виконувати обов’язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів.

Правління Національного банку постановою від 7 липня 2020 № 96 затвердило Перелік небанківських фінансових установ, які зобов’язані виконувати обов’язки фінансових агентів відповідно до міжнародних договорів про обмін інформацією, до якого включено кредитні спілки та страхові компанії, що здійснюють страхування життя.

Враховуючи вищевикладене, на думку Національного банку, Угода FATCA та законодавство України не вимагає від інших фінансові установ, крім кредитних спілок та страховиків зі страхування життя, виконувати обов’язки фінансових агентів, зокрема, щодо реєстрації в Службі внутрішніх доходів США (IRS) та отримання спеціального реєстраційного номера GIIN.

На думку Національного банку України, Угода FATCA та законодавство України не вимагає від інших фінансові установ, крім кредитних спілок та страховиків зі страхування життя, виконувати обов’язки фінансових агентів, зокрема, щодо реєстрації в Службі внутрішніх доходів США (IRS) та отримання спеціального реєстраційного номера GIIN.

Водночас для отримання роз’яснень щодо тлумачення/застосування окремих положень Угоди FATCA/Додатків до Угоди FATCA рекомендуємо звернутись до Міністерства фінансів України як компетентного органу України для цілей Угоди FATCA (відповідно до підпункту f(2) пункту 1 статті 1 Угоди FATCA).

Підпунктом 14.1.257¹ пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, у тому числі, що не є фінансовими агентами особи, звільнені від надання інформації про підзвітні рахунки відповідно до Угоди FATCA, а також іншого міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору.

Відповідно до постанови Правління Національного банку від 7 липня 2020 № 96 "Про затвердження Переліку небанківських фінансових установ, які зобов’язані виконувати обов’язки фінансових агентів відповідно до міжнародних договорів про обмін інформацією", до зазначеного переліку включено кредитні спілки та страхові компанії, що здійснюють страхування життя (за винятком кредитних спілок та страховиків, які відповідають критеріям, установленим у Додатку ІІ до Угоди FATCA).

Враховуючи вищевикладене, кредитна спілка самостійно визначає, чи є вона фінансовим агентом – на основі аналізу відповідності критеріям, наведеним у Додатку ІІ до Угоди FATCA. Так, на думку Національного банку України, з урахуванням специфіки діяльності кредитних спілок можна розглянути, наприклад, винятки, які визначені у розділі ІІІ Додатка ІІ до Угоди FATCA, серед яких: А. Фінансова установа з локальною клієнтською базою, В. Місцевий банк.

Відповідно рекомендуємо кредитній спілці задокументувати результати здійснення такого аналізу, щоб за потреби мати змогу продемонструвати їх контролюючим органам.

Разом з цим, Національний банк України не уповноважений надавати висновки щодо наявності/відсутності в установи статусу фінансового агента відповідно до Угоди FATCA або перевіряти правильність визначення установою такого статусу.

Враховуючи положення Угоди FATCA, Податкового кодексу України щодо визначення підзвітних рахунків, а також Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, банки самостійно з урахуванням власної облікової політики та критеріїв підзвітних рахунків, визначених відповідно в Угоді FATCA та Податковому кодексі України, визначають балансові рахунки, які використовуються для відкриття рахунків клієнтів банку, щодо яких вимагається звітування для цілей виконання вимог Угоди FATCA.

Відповідно до вимог пункту 2 додатка 2 до Положення № 107 установа зобов’язана здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта) до встановлення ділових відносин, вчинення правочинів, проведення фінансової операції. 

За допомогою системи BankID Національного банку у випадках, передбачених Положенням № 107, можна отримати  від банку, що є абонентом-ідентифікатором, файли, які містять ідентифікаційні дані фізичної особи.

Установа отримує ідентифікаційний документ під час здійснення верифікації клієнта – фізичної особи шляхом пред’явлення оригіналу документа власником у його особистій присутності або пред’явлення оригіналу документа власником під час відеоверифікації з дотриманням вимог, визначених у додатку 3 до Положення № 107 (пункт 12 додатка 2 до Положення № 107). 

У пункті 29 Положення № 107 зазначено, що повторна ідентифікація та верифікація клієнта (його представника) не є обов’язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована належним чином, за умови відсутності в установи підозр та/або підстав уважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними.
 

Банки зобов'язані без будь-яких обмежень приймати для обміну від фізичних та юридичних осіб зношені банкноти, які не мають ознак підроблення та мають ознаки зношення або пошкодження: потертості, забруднення, відбитки штампів, надриви та надрізи, отвори, відірвані краї або кути.

Касові працівники банківських установ повинні без обмежень приймати банкноти з ознаками значного зношення або пошкодження, які не мають ознак підроблення та які: зберегли цілу частину площею не менше ніж 55% своєї початкової площі; розірвані (розрізані) на дві частини, на яких збереглись обидва однакові номери та серія, і загальна площа цих частин є не меншою, ніж 55% початкової площі банкноти. Пошкоджені банкноти, складені з двох або більше частин, банки зобов’язані вилучати з обігу і приймати на дослідження за ініціативою громадян-пред’явників як сумнівні щодо справжності та/або платіжності і в установленому порядку надсилати для проведення дослідження до відповідних територіальних підрозділів Національного банку. За результатами цих досліджень, які здійснюються Національним банком безкоштовно, клієнтам відшкодовується відповідна сума грошових знаків національної валюти, визнаних справжніми і платіжними.

Якщо за результатами дослідження банкноти будуть визнані підробленими або пошкодженими під час надзвичайного режиму, їх буде вилучено з обігу без відшкодування їх вартості та в установленому порядку передано правоохоронним органам для проведення відповідного розслідування.

Для обміну зношених, пошкоджених, сумнівних щодо справжності та/або платіжності банкнот національної валюти – гривні на придатні до обігу банкноти необхідно звернутись до будь-якого банку України (філій та відділень).

Такий обмін здійснюється безкоштовно та без обмежень.

Банк, фінансова установа зобов'язані перевіряти ознаки платіжності та справжності банкнот іноземної валюти з використанням обладнання для роботи з готівкою, що забезпечує контроль ультрафіолетового, інфрачервоного, магнітного захисту, а також візуальний контроль проти світла, у відбитому світлі та із збільшенням не менше ніж у 10 разів. Відповідальною особою під час визначення ступеня зношеності, справжності та платіжності банкнот іноземної валюти є працівник каси банку або фінансової установи, який безпосередньо здійснює валютно-обмінну операцію. Якщо банкноти іноземної валюти з незначними пошкодженнями відповідають установленим банком-емітентом зразкам і зберегли ознаки платіжності, вони визнаються платіжними і мають прийматися уповноваженими банками.

Банкноти іноземної валюти, які в процесі використання значно зносились або мають значні пошкодження, приймаються у касах уповноважених банків, фінансових установ на інкасо. Прийняті на інкасо банкноти надсилаються до іноземного банку-кореспондента, з яким укладено відповідну угоду, для здійснення обміну на нові банкноти. У разі сумніву щодо справжності банкнот іноземної валюти банки мають вилучити їх та надіслати для проведення досліджень до Національного банку. Крім цього, банк має також приймати для проведення досліджень сумнівні банкноти іноземної валюти за бажанням пред’явника на підставі заяви. Національний банк здійснює дослідження сумнівних щодо справжності банкнот іноземної валюти безкоштовно. Банкноти іноземної валюти, визнані справжніми, незалежно від ступеня зношення повертаються ініціатору дослідження. Підроблені грошові знаки вилучаються без відшкодування їх вартості та в установленому порядку передаються Національній поліції України для проведення розслідувань.

Для обміну зношених, пошкоджених, сумнівних щодо справжності та/або платіжності банкнот іноземної валюти на придатні до обігу банкноти необхідно звернутись до будь-якого банку України (філій та відділень), що здійснює операції з відповідною іноземною валютою.

Може. Відповідно до пункту 21 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (зі змінами), суб’єкти господарювання під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов’язані приймати у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) без обмежень банкноти і монети (у тому числі розмінні, обігові монети, пам’ятні банкноти та монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є платіжними засобами і не викликають сумніву в їх справжності та платіжності. 

Сумнів касира підприємства (підприємця) стосовно справжності та/або платіжності грошових знаків є суб’єктивним і не є остаточним. 

У разі виникнення сумніву щодо справжності та/або платіжності готівки касир підприємства (підприємець) не приймає таку готівку у сплату за товари (роботи, послуги). Відповідно касова операція не  відбувається. При цьому суб’єкти господарювання мають право запропонувати споживачу сплатити вартість товару іншими банкнотами та/або монетами, а із сумнівними щодо справжності та/або платіжності грошовими знаками звернутися до будь-якого банку (філії, відділення) для їх обміну на придатні до обігу грошові знаки або надсилання їх на дослідження до уповноваженого підрозділу Національного банку.

Може. Згідно з пунктом 8 розділу II Правил¹, банки та інші юридичні особи не мають права приймати:

• банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами або хімікатами тощо, площа яких під час приймання та оброблення може стати меншою, ніж 55% початкової площі банкноти. Якщо пошкодження двох або більшої кількості банкнот призвело до їх склеювання (спікання), то пред'явнику банкнот не рекомендується самостійно порушувати цілісності групи склеєних банкнот;
• банкноти, забруднені хімічними та радіоактивними речовинами, будь-якими токсичними органічними субстанціями, що впливають або за певних умов можуть негативно впливати на здоров'я людини.

Територіальні підрозділи Національного банку здійснюють обмін справжніх банкнот, забруднених хімічними та радіоактивними речовинами, будь-якими токсичними органічними субстанціями, тільки в разі наявності документа про проведення дезінфекції та/або дезактивації банкнот, наданого установою (особою), на яку відповідно до законодавства України покладено функції щодо їх проведення. Фізичні та юридичні особи зобов'язані для обміну таких банкнот звертатися безпосередньо до відповідних територіальних підрозділів Національного банку України. Уповноважені підрозділи Національного банку приймають рішення про обмін банкнот у присутності пред'явника або мають прийняти їх на дослідження за його заявою, форма якої наведена в додатку 2 до Правил¹.

Територіальні підрозділи Національного банку здійснюють обмін справжніх банкнот, забруднених хімічними та радіоактивними речовинами, будь-якими токсичними органічними субстанціями, тільки в разі наявності документа про проведення дезінфекції та/або дезактивації банкнот, наданого установою (особою), на яку відповідно до законодавства України покладено функції щодо їх проведення. Фізичні та юридичні особи зобов'язані для обміну таких банкнот звертатися безпосередньо до відповідних територіальних підрозділів Національного банку України. Уповноважені підрозділи Національного банку приймають рішення про обмін банкнот у присутності пред'явника або мають прийняти їх на дослідження за його заявою, форма якої наведена в додатку 2 до Правил¹.

З якої дати діють правила заокруглення?
Правила заокруглення вступили в дію з 01 липня 2018 року.

Як саме заокруглюється сума розрахунку до 0?
Заокруглення відбувається за математичним правилом. Якщо сума розрахунку закінчується на 1, 2, 3, 4 копійки – вона заокруглюється до 0 у бік зменшення суми. Якщо сума розрахунку закінчується на 5, 6, 7, 8, 9 копійок – вона заокруглюється до 0 у бік збільшення суми.

Чи припинив Національний банк карбувати дрібні розмінні монети?
Так. Національний банк припинив карбування монет номіналами 1, 2, 5 копійок через втрату ними купівельної спроможності та монет номіналом 25 копійок, оскільки у разі відсутності монет номіналами 1, 2 та 5 копійок 25 копійок не розмінюються 10 копійками.

Чи можуть українці й надалі використовувати монети дрібних номіналів для купівлі товарів та послуг?
Ні. Монети номіналом 1, 2, 5, 25 копійок вилучаються в обігу, ними не можна розраховуватися.

Як довго можна обмінювати чи здавати копійки?
Обміняти без обмежень та безкоштовно на платіжні обігові монети та банкноти всіх номіналів у сумах, кратних 10 копійкам можна:

• монети номіналом 1, 2 та 5 копійок – у Національному банку та уповноважених банках (АТ "Ощадбанк", АТ КБ "ПриватБанк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "ПУМБ") – до 30 вересня 2022 року включно;
• монети 25 копійок – в усіх відділеннях українських банків – до 30 вересня 2021 року включно; а також у Національному банку та уповноважених банках (АТ "Ощадбанк", АТ КБ "ПриватБанк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "ПУМБ") – до 30 вересня 2023 року включно.

Для обміну значно пошкоджених банкнот гривні, які втратили платіжні ознаки внаслідок пожежі, катастрофи, стихійного лиха чи іншого нещасного випадку, а також побутового пошкодження, необхідно звертатись до регіональних підрозділів грошового обігу Національного банку України. Наразі підрозділи Національного банку є в Дніпропетровській, Одеській, Харківській, Хмельницькій, Львівській областях та м. Києві.

Пред’явнику банкнот не рекомендується самостійно порушувати цілісної групи банкнот, якщо пошкодження двох або більшої кількості банкнот призвело до їх склеювання (спікання).

У разі відсутності в регіоні підрозділу грошового обігу Національного банку України необхідно звертатись до уповноважених банків, яким надано повноваження на зберігання запасів готівки Національного банку. На цей час такі повноваження мають три банки – АТ "Ощадбанк", АТ КБ "ПриватБанк", АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Уповноважені банки не обстежують значно пошкоджені банкноти, а пакують їх з максимальним збереженням цілісності та передають як сумнівні для проведення досліджень до Департаменту грошового обігу Національного банку України разом із заявою пред’явника, довідкою про вилучення (прийняття) банкнот для дослідження та іншими документами щодо ситуації, внаслідок якої виникло пошкодження банкнот (довідка про пожежу, катастрофу, виникнення іншої ситуації).

За результатами досліджень, які проводяться Національним банком України безкоштовно, клієнтам відшкодовується відповідна сума грошових знаків національної валюти, визнаних справжніми і платіжними. Неплатіжні банкноти Національний банк не відшкодовує.

Фізичні та юридичні особи в разі сумніву щодо справжності банкнот іноземної валюти можуть звернутись до банків (філій, відділень), що здійснюють валютно-обмінні операції.
Банк (філія, відділення) приймає такі банкноти і разом із заявою пред’явника та довідкою про вилучення (прийняття) банкнот для дослідження передає Національному банку України.
Дослідження сумнівних щодо справжності банкнот іноземної валюти здійснює Департамент грошового обігу Національного банку України безкоштовно.
Банкноти іноземної валюти, які за результатами дослідження визнані справжніми, незалежно від ступеня зношення та пошкодження повертаються ініціатору дослідження (банку).
Підроблені банкноти вилучаються з обігу, не повертаються і не відшкодовуються, а в установленому порядку передаються уповноваженим працівникам національної поліції України.
Про результати дослідження банк зобов’язаний проінформувати клієнта, повернути йому справжні банкноти іноземної валюти або за його бажанням прийняти ці банкноти для здійснення касових операцій.
З актом про дослідження сумнівних банкнот клієнт може ознайомитися під підпис.
Звертаємо увагу, що Національний банк України не проводить касових операцій з банкнотами іноземної валюти, у тому числі не здійснює обмін зношеної та пошкодженої іноземної валюти.
Касові операції зі справжніми зношеними та пошкодженими банкнотами іноземної валюти здійснюють банки (філії, відділення), небанківські фінансові установи, які приймають такі банкноти на інкасо

Цінова стабільність не передбачає незмінних цін, вона означає помірне їхнє зростання.

Жоден центральний банк не прагне досягти нульової інфляції. Коли інфляція наближається до нульового рівня, зростає ймовірність переходу до дефляції, яка є так само негативно впливає на економіку, як і висока інфляція.

У більшості розвинених країн під ціновою стабільністю розуміють забезпечення низької та стабільної інфляції на рівні від 1 до 3 відсотків. Для країн з ринками, що розвиваються, середньострокова інфляційна ціль є зазвичай вищою і встановлюється центральними банками в межах від 4 до 8 відсотків. Середньострокова ціль щодо інфляції в Україні визначена на рівні 5 відсотків  із допустимим діапазоном відхилень ±1 в.п. (для річного приросту індексу споживчих цін).

Ціна на будь-який товар, зокрема і на іноземну валюту, залежить від пропозиції та попиту на нього. Якщо за певних обставин значно знижується пропозиція іноземної валюти (за умови збереження попиту на неї), то на внутрішньому ринку формується її дефіцит. А як відомо, на дефіцитний товар зразу підвищується ціна.

У такому разі для утримання обмінного курсу гривні на певному рівні Національний банк буде вимушений продавати валюту зі своїх запасів – міжнародних резервів. Але це є лікуванням симптомів, а не хвороби. Проблема, яка призвела до переважання попиту на валюту над її пропозицією, продовжуватиме негативно впливати на економіку країни. А утримання вартості гривні на неринковому рівні зменшує золотовалютні резерви країни. І коли резервів залишається недостатньо для підтримки курсу, відбувається обвальна девальвація національної валюти. Найчастіше це супроводжується економічною кризою, яка підриває добробут населення, стійкість банківської системи та платоспроможність держави. За останнє десятиліття в Україні так сталося двічі – у 2008 та 2014 роках.

Натомість плаваючий валютний курс дозволяє пристосовуватися виробникам та споживачам до зміни економічної ситуації та протистояти негативним впливам. Наприклад, зниження світових цін на продукцію, яку експортують українські виробники, призведе до зменшення надходження валютної виручки в країну. У такому разі курс гривні буде поступово знижуватися, що  спричинить зменшення собівартості товарів в доларовому еквіваленті. У такий спосіб пом’якшиться негативний вплив на обсяги виробництва. Тобто девальвація гривні дозволить зберегти конкурентоспроможність українських товарів закордоном, а значить, не доведеться скорочувати обсяги виробництва.

Звичайно, знецінення національної валюти має і негативні наслідки, зокрема для громадян стануть дорожчими імпортні товари та подорожі за кордон. Але такі наслідки є значно м’якшими, якщо порівняти з падінням обсягів виробництва та збільшенням кількості безробітних.

Гроші є специфічним товаром, проте, як і інші товари, цінуються, тільки якщо кількість їх обмежена. Якщо центральний банк емітуватиме (іноді кажуть “друкуватиме”) гроші для  державних витрат, це значно збільшить обсяг грошей в обігу. Але загальний попит на товари та послуги буде рости швидше, ніж здатність економіки їх виробляти, і це неминуче призведе до підвищення інфляції.

Тобто спрямування емісійних коштів на фінансування державних потреб може призвести до негативних наслідків для економіки країни та добробуту громадян внаслідок:

• розгортання інфляційних процесів,
• знецінення національної грошової одиниці відносно іноземних валют,
• негативного впливу на економічне зростання у довгостроковому періоді.

Наприклад, Україна має сумний досвід 1990-х років, коли кредитування окремих галузей економіки, а також значний бюджетний дефіцит були профінансовані Національним банком. Як наслідок, макроекономічна ситуація в Україні вийшла з-під контролю. У 1992 — 1994 інфляція на своєму піку сягнула понад 10 000%, а реальний ВВП впав на 9,7%, 14,8%, 22,8% відповідно. Наслідком цього було катастрофічне падіння рівня життя громадян.

Первинна емісія грошей завжди здійснюється у безготівковій формі і лише через банки (оскільки Національний банк працює виключно з ними). Національний банк може проводити її через три канали:

• Кредитний – банки отримують у Національному банку кредити під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти. Ці кредитні кошти НБУ зараховує на їхні рахунки.
• Валютний – банки продають Національному банку валюту, натомість він зараховує на їхні рахунки гривню.
• Фондовий – Національний банку купує в банків цінні папери та зараховує на їхні рахунки гривню.

Готівкова емісія завжди є похідною від безготівкової. Банк просить Національний банк списати кошти зі свого рахунку і отримує готівку з каси НБУ. Потім банк може видати готівку клієнту, списавши безготівкові кошти з його рахунку. Водночас кількість грошей в економіці не змінюється – безготівкової гривні на рахунках стає менше, готівкової на відповідну суму більше.

Загальні вимоги до складання звітності, порядок її підписання та подання до Національного банку визначені Правилами організації статистичної звітності, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 13.11.2018 № 120 (зі змінами) та постановою Правління Національного банку України від 25.06.2020 № 84.

Дані подаються до Національного банку з різною періодичністю: щоденно, щодекадно, щомісячно, щоквартально, щопівроку, щорічно та за запитом.

Вони використовуються для забезпечення виконання регулятивних, наглядових функцій, валютного регулювання і нагляду відповідно до законодавства України.

На базі отриманої інформації регулятор складає:

• грошово-кредитну та фінансову статистику, банківську статистичну інформацію та інформацію щодо ринку фінансових послуг;
• статистику платіжного балансу, міжнародної інвестиційної позиції, зовнішнього боргу.

Інформація, яка є публічною, розміщується на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку.

Національний банк отримує звітність від:

• банків України та філій іноземних банків в Україні;
• небанківських фінансових установ, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України з 01.07.2020 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" від 12.09.2019 № 79-IX;
• небанківських установ-резидентів, небанківських фінансових установ-резидентів, які є платіжними організаціями або членами платіжних систем, операторів послуг платіжної інфраструктури;
• небанківських фінансових установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій або генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій (отриману до набрання чинності Закону України "Про валюту і валютні операції");
• небанківських фінансових установ, підприємств, організацій, фізичних осіб-підприємців, які мають рахунки, відкриті за межами України. Але це не стосується дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв України за кордоном, а також відокремлених структурних підрозділів резидентів;
• операторів поштового зв’язку.

Респонденти (постачальники звітності) складають звітність та подають її до Національного банку у вигляді файлів за електронним підписом уповноваженої особи, визначеної відповідними нормативно-правовими актами.

Детальна інформація про ідентифікатори та назви показників, метрики, одиниці виміру, параметри, рівень консолідації, некласифіковані реквізити показників, посилання на законодавчі акти, правила та особливості формування показників, номери файлів, періодичність та строки подання, респондентів та опис процедури перевірки даних міститься в Реєстрі показників статистичної звітності відповідно до Правил № 120 та в Реєстрі показників звітності небанківських фінансових установ, які розміщені на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку.

Респонденти подають показники звітності у файлах у форматах XML та JSON. Текстова інформація (пояснення)  надається у сканованому вигляді.

Є три рівні перевірки даних файлів з показниками звітності на відповідність вимогам, установленим Національним банком:

• первинний – технологічний контроль, перевірка, чи правильно структуровані дані. Здійснюється респондентом, який подає інформацію, та Національним банком;
• вторинний – контроль, який здійснюється Національним банком під час приймання файла з показниками  звітності;
• експертний – контроль якості отриманих звітних даних, їх цілісності, достовірності, узгодженості в часі, сумісності з даними інших джерел інформації, відповідності вимогам міжнародних стандартів статистики та звітності. Цей контроль здійснюють структурні підрозділи НБУ для визначення необхідності внесення змін у файли з даними.

Описи первинного та вторинного контролів для кожного файлу з даними звітності розміщено на сторінці Реєстру показників статистичної звітності відповідно до Правил № 120 та Реєстру показників звітності небанківських фінансових установ.

Якщо у Національного банку є зауваження до показників за результатами контролю, респондент зобов’язаний надати пояснення на запит НБУ.

У разі виявлення респондентом або Національним банком помилок у даних звітності, респондент може здійснити заміну файлу з показниками: до настання строку – самостійно, після визначеного строку – за дозволом Національного банку.

На відміну від монетарної політики, де існує основна ціль (цінова стабільність) та індикатор для вимірювання основної цілі (переважно індекс споживчих цін), макропруденційна політика, метою якої і є забезпечення фінансової стабільності, значною мірою покладається на якісні (тобто не вимірювані кількісно) цілі й не має єдиних універсальних показників для їх оцінки.

Проте існує спектр показників, які допомагають виміряти рівень фінансової стабільності (наприклад, рівень непрацюючих кредитів в економіці, коефіцієнти боргового навантаження, співвідношення наданих кредитів до вартості застави та багатьох інших), а також комплексні індикатори, які дозволяють оцінити поточну ситуацію у фінансовому секторі, проте не дають прогнозу подальшого розвитку ситуації (наприклад, Індекс фінансового стресу, представлений у Звіті про фінансову стабільність НБУ).

Для оцінки фінансової стабільності центробанки також вимірюють стійкість системи за різних сценаріїв (зокрема шокових), вивчають фінансові зв'язки фінансових установ (з іншими фінансовими установами та клієнтами), проводять опитування банків та компаній.

У більшості країн виявилося, що регуляторами, які мають необхідні знання, експертизу та ресурси (людські, організаційні, фінансові), й по суті відповідають за фінансову стабільність, є центральні банки. Відтак сприяння фінансовій стабільності стало частиною мандатів багатьох центробанків світу.

НБУ отримав такий мандат у 2015 році. Законом України «Про Національний банк України» (ст. 6) встановлена функція сприяти фінансовій стабільності (як другий пріоритет після підтримання цінової стабільності).

Український центральний банк має широкий інструментарій для забезпечення фінансової стабільності. Перше, що НБУ робить — якісний аналіз та інформування/попередження про виявлені ризики. Якщо попередження недостатньо, регулятор може застосувати макропруденційні інструменти: вимоги до капіталу чи ліквідності, а також інші (секторальні) інструменти.

Національний банк дотримується рекомендацій Європейської ради із системних ризиків (ESRB), яка у 2013 році рекомендувала уповноваженим органам чітко та публічно визначити цілі та інструменти макропруденційної політики. У переважній більшість європейських країн на сьогодні це зроблено та оприлюднено у макропруденційних стратегіях. Так само Національний банк України визначив цілі та інструменти політики забезпечення фінансової стабільнсоті у Стратегії макропруденційної політики. Окрім того, Національний банк регулярно інформує громадскість про заплановані зміни у регулюванні через публікації на сайті Національного банку, на офіційних сторінках Національного банку у соцмережах та під час зустрічей зі ЗМІ, учасниками ринку та експертами.

Глобальна криза-2007/08 сприяла популяризації та поширенню ідей політики, спрямованої на виявлення та обмеження системних ризиків з метою досягнення фінансової стабільності. Те, що завдало шкоди багатьом фінансовим системам, підняло на поверхню вразливості фінансового сектору та недоліки у роботі регуляторів. Одним з цих недоліків була недостатня увага до стану фінансової системи загалом.

Макропруденційні заходи означають певні обмеження, які накладаються на фінансові установи. Зокрема, це може стримувати темпи розвитку і спричиняти втрати не тільки для банків, а й загалом для всієї економіки. Вони активно використовуються тільки тоді, коли такі обмеження допомагають уникнути великих втрат у майбутньому під час кризи.

Система BankID НБУ створена для того, щоб громадяни мали зручний та безпечний доступ до державних, фінансових, комерційних та інших послуг, що надаються дистанційно та потребують ідентифікації.

Система BankID НБУ надає можливість передати персональні дані користувачів від абонента – ідентифікатора (банку, в якому відкрито рахунок) до абонента – надавача послуг (який надає послугу з використанням цих даних). Тобто відбувається електронна дистанційна ідентифікація фізичних осіб через систему.

Щоб скористатися Системою BankID НБУ, достатньо мати відкритий рахунок у банку, приєднаний до Системи BankID НБУ, та комп’ютер або смартфон із доступом до мережі Інтернет.

Із переліком установ, що підтримують технологію Системи BankID НБУ, можна ознайомитися за посиланням.

Наголошуємо, що запит та підтвердження згоди на передавання даних надає тільки користувач – власник персональних даних.

Абонентами Системи BankID НБУ є абоненти – ідентифікатори (банки) та абоненти – надавачі послуг.

Для приєднання до Системи BankID НБУ установі необхідно:

• подати заяву про намір приєднання до Системи BankID НБУ та пакет необхідних документів
• отримати рішення Ради Системи BankID НБУ про дозвіл приєднання до системи;
• укласти договір приєднання до системи;
• здійснити відпрацювання взаємодії абонентських вузлів абонентів з центральним вузлом Системи BankID НБУ;
• укласти договір розрахунків та виконати його вимоги;
• підключитися до промислового середовища.

Зауважимо, що абоненти – ідентифікатори та абоненти – надавачі послуг використовують Cистему BankID на комерційних умовах. Це дає можливість абонентам-ідентифікаторам (банкам) монетизувати передачу даних абонентам – надавачам послуг. Оплата за ідентифікацію користувача стягуватиметься безпосередньо з абонента – надавача послуг

Так, ідентифікація через Систему BankID НБУ є безпечною для користувачів. Їх персональні дані не зберігаються в Системі BankID НБУ.

Усі дані користувачів передаються через Систему BankID НБУ у зашифрованому вигляді із накладанням кваліфікованого електронного підпису або кваліфікованої електронної печатки банку.

Тільки власник персональних даних може ініціювати передавання свої даних від абонента – ідентифікатора до абонента – надавача послуг. Передавання ідентифікаційних даних третім особам без згоди користувача (власника даних) заборонено та є неможливим.

Для електронного пристрою, що не поповнюється:

• максимальна сума, яка може зберігатися – 4 000 грн.

Для електронного пристрою, що поповнюється:

• сума розрахунків – 62 000 грн на рік;
• максимальна сума, що може зберігатися – 14 000 грн.

Детальніше про ліміти та розрахунки електронними грошима

Звернутися до банку та укласти договір.

Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з:

• умовами договору,
• тарифами на обслуговування,
• правилами користування.

У договорі має бути, зокрема, зазначено:

• порядок обслуговування рахунку,
• порядок установлення курсу продажу, обміну або конвертації іноземної валюти,
• інформацію про ліміти та/або обмеження за операціями,
• порядок розгляду спорів,
• відповідальність емітента та користувача.

У разі блокування, втрати ЕПЗ, вилучення платіжної картки банкоматом, неотримання коштів в банкоматі тощо необхідно звернутись до банку емітента.

Якщо громадянин має ці кошти на своєму рахунку, то краще здійснити безготівковий платіж на рахунок знайомого чи родича. Такі платежі здійснюються, як і раніше, без обмежень за сумою. Адже власники банківських рахунків вже ідентифіковані та верифіковані банками, які відкривали їм такі рахунки. Таку сплату просто і зручно можна здійснити віддалено за допомогою дистанційних сервісів банку.

Якщо ж громадянин має виключно готівку – тоді цей платіж можна зробити:

• у відділенні банку, маючи з собою паспорт;
• через пристрої з функцією приймання готівки – термінали самообслуговування, банкомати (далі – ПТКС), які технологічно зможуть забезпечити верифікацію платника. Якщо це, наприклад, ПТКС банку, в якому платник має картку, тоді банк зможе верифікувати його за допомогою такої картки. 

У будь-якому разі фінансові компанії мають достатньо часу, щоб обладнати ПТКС різними технічними можливостями. Адже Національний банк встановив довготривалий перехідний період – до кінця 2020 року.

Безготівкові платежі з картки на картку чи з рахунка на рахунок, як і раніше, можна здійснювати без будь-яких обмежень, і дробити платежі на частини не потрібно. Власники банківських рахунків, до яких прив'язані платіжні картки, і зараз вже є достатньо ідентифікованими.

Банки мають інформацію про кожного власника рахунка і власника картки. Вони знають звичні операції з історії його платежів, мають інформацію, яку він сам надав банку, відкриваючи рахунок.

Крім того, звичайні операції громадян на невеликі суми не є об’єктом фінансового моніторингу. Адже це – низькоризикові операції, банк їх не буде прискіпливо перевіряти. Натомість новий закон зміщує акцент на аналіз ризикових та великомасштабних операцій на суму понад 400 тисяч гривень.  

Більше того, Національний банк ніколи не вимагав, щоб клієнти банків надавали інформацію про джерела походження коштів за звичайними операціями на невеликі суми.

Ні. Зарахування на карткові рахунки клієнтів – тобто звичайні операції українців – не є об’єктом перевірок для фінансового моніторингу. Такі низькоризикові операції не цікавитимуть банки. Мета закону зовсім у іншому. Банки, відповідно до вимог нового закону, мають акцентувати увагу на найвищих зонах ризику – ризикованих та великомасштабних операціях понад 400 тисяч гривень.

Проте фінансові установи мають виконувати деякі технічні вимоги закону, наприклад, присвоїти кожній операції свій унікальний номер. Для цього вони матимуть достатньо часу, адже буде встановлений тривалий перехідний період – до кінця 2020 року. За цей час вони зможуть виконати всі технічні моменти.

Ні, не повинен.

Національний банк ніколи не вимагав, щоб клієнти банків надавали інформацію про  джерела походження коштів за звичайними операціями на невеликі суми.

Громадянам не треба для кожного невеликого платежу мати при собі довідку про доходи чи інші документи.

Це стосується не тільки переказу коштів іншим громадянам та оплати товарів і послуг, а й переказу коштів на власний рахунок.

Підтверджувати походження коштів треба лише під час великих – понад 400 тисяч гривень – операцій.

Такий платіж можна зробити у відділенні банку, маючи з собою паспорт, або через  ПТКС, що технологічно може забезпечити верифікацію платника (зчитати дані з його картки).

Якщо ПТКС має такі технологічні функції, тоді можна спокійно здійснити операцію на ту суму, яка потрібна клієнту.

Якщо ні, тоді у ПТКС буде встановлений ліміт, і клієнт просто не зможе здійснити операцію на суму понад 5 тисяч гривень.

До 5 тисяч гривень в ПТКС можна поповнити готівкою рахунок або картку без ідентифікації платника. Від 5 тисяч гривень – через банківське відділення або ПТКС, що технологічно може забезпечити верифікацію платника (зчитати дані з його картки).

Оскільки йдеться про валютний рахунок наявного та уже ідентифікованого клієнта банку, жодних лімітів на зарахування коштів на рахунок законодавством не встановлено.

Як і раніше, жодних лімітів та обмежень на зарахування коштів на рахунок, перерахованих  з-за кордону, валютним законодавством чи законодавством з фінансового моніторингу не встановлено.

Тут йдеться про переказ коштів у іноземній валюті, який здійснюються з рахунку на рахунок.

Тобто це уже наявні ідентифіковані клієнти банку. Він уже має інформацію про цих клієнтів, вивчив та розуміє їхні звичайні операції.

Якщо банку такий переказ здається незвичним і у нього виникнуть запитання – необхідно буде лише пояснити банку суть операції.

Якщо оплата карткою здійснюється в інтернет-магазині за товар або послугу, то такий переказ коштів необхідно лише супроводити номером картки платника. Це одне з виключень щодо ідентифікації, передбачене у законі.

Так, при здійсненні цієї операції необхідно ідентифікувати та верифікувати платника. Тобто клієнту треба мати з собою паспорт та пояснити, що це за платіж, наприклад, зазначити у реквізитах, що це допомога родичам.

Банк не блокує безпідставно рахунки клієнтів, якщо має про них всю необхідну інформацію.

Відкриваючи рахунок, клієнт надає банку інформацію про себе, про свої доходи тощо. Банк щодня спостерігає та знає історію операцій клієнта і знає, які є звичними для нього.

Тож тільки якщо йдеться про нетипову операцію, яка на відповідає фінансовим можливостям клієнта, тоді банк звернеться за відповідними поясненнями.

Якщо клієнт пояснить, що це, наприклад, результат отримання спадщини, тоді банк здійснить операцію, і клієнт зможе спокійно використовувати ці кошти.

Все буде як і раніше. Жодних обмежень на безготівкові платежі закон не встановлює.

Так, ідентифікація та верифікація власників електронних гаманців буде потрібна.

Але не таких гаманців, що використовуються абонентами для оплати мобільних послуг. Закон не встановлює вимог до мобільних операторів.

Йдеться про клієнтів, які самостійно відкривають електронні гаманці, щоб здійснювати по них різні операції – купувати товари, платити за послуги.

Таких користувачів фінансові установи повинні будуть до кінця року ідентифікувати та верифікувати. Зазвичай для цього потрібен буде їх паспорт та ідентифікаційний код.

Операції через такі гаманці будуть лімітованими, і якщо клієнт дотримуватиметься цих лімітів, він зможе пройти спрощену ідентифікацію.

Переказ коштів між банками виконується в строк до трьох операційних днів.

Це визначено статтею 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". 

Операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2006 року № 320.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) - системно важлива платіжна система, створена Національним банком України для забезпечення переказу коштів між банками у національній валюті в межах України через рахунки, відкриті в Національному банку України.

Національний банк дав рекомендації українським банкам та попросив їх поставитися з розумінням до скрутного становища позичальників через карантин, реструктуризувавши кредити громадян і бізнесу.

Якщо ви маєте кредит, але через повну або часткову втрату роботи не можете його обслуговувати, ви маєте звернутися до банку,  надавши офіційну інформацію про себе та свій кредит,  а також документи, що підтверджують неможливість  оплати.

Банк має надати Вам зворотнійзв ̓язок. Національний банк рекомендує банкам дозволяти позичальникам, які потрапили в скрутне фінансове становище, не платити тіло кредиту та відсотки під час карантину, принаймні частково. Також рекомендуємо банкам, за потреби, продовжувати кредитний договір з позичальниками, а також дозволяти їм платити менші регулярні платежі під час карантину та певний час після його завершення. Адже громадянам може знадобитися певний  час, щоб відновити своє фінансове становище.

Водночас звертаємо увагу усіх позичальників: ви не можете самовільно припинити обслуговувати кредиту, адже ви маєте укладений кредитний договір із банком і відповідно взяли на себе обов’язок виконувати відповідні фінансові зобов’язання. Тому поважайте себе і відповідально ставтеся до  своїх обов’язків. Проте не забувайте повідомити банк, якщо ваш фінансовий стан погіршився через карантин.

Також нагадуємо, що банкам сьогодні заборонено законодавством нараховувати неустойки (пені, штрафи) за несвоєчасне здійснення платежів за споживчими кредитами, а також підвищувати відсоткову ставку за ними.

НБУ не планує вводити жодних обмежень на операції з валютою. Їхнє введення навпаки могло б зашкодити ситуації та спровокувати більшу паніку на валютному ринку.

Національний банк не змінює свою політику на валютному ринку. У країні діє гнучке курсоутворення. А Національний банк згладжує надмірні коливання курсів. «Подушки безпеки» – міжнародних резервів – для цього достатньо.

Наразі ніхто точно не може сказати, чи може готівка потенційно бути носієм вірусу. Щоб мінімізувати будь-які такі ризики, ми рекомендуємо оплачувати товари та послуги онлайн, максимально переходити на безготівкові розрахунки, безконтактні та мобільні платежі за допомогою смартфонів та розумних годинників, чипованих платіжних карток.

Ми намагаємося зробити безготівкові платежі дешевшими, ніж готівкові. Для цього НБУ тимчасово скасував для банків тарифи в Системі електронних платежів. Сьогодні банківські послуги повинні бути дистанційними для забезпечення соціальної відповідальності банківської системи.

Але банкомати банків вже ж повинні сьогодні бути підкріплені готівкою, щоб клієнти завжди за нагальної потреби могли зняти кошти.

Також НБУ відправляє на "карантин" гривневу готівку, яку ми отримуємо від банків. Готівка лежить у сховищі два тижні, а потім обробляється під температурою.

Банківська система продовжує працювати у штатному режимі. Ми не запроваджуємо жодних обмежень на робо�