Голова Ріксбанку (Швеція) Стефан Інгвес виступив із лекцією про досвід виходу Швеції з двох фінансових криз перед представниками Національного банку, Адміністрації Президента України, Міністерства фінансів, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також банківського сектору та галузевих об’єднань.
На зустрічі у Національному банку України були також присутні представники посольства Швеції в Україні, Світового банку в Україні, Міжнародного валютного фонду в Україні, Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні.
Представляючи Стефана Інгвеса, Голова НБУ Валерія Гонтарева зазначила, що Ріксбанк є одним з найактивніших прихильників реформування українського фінансового сектору, а технічна та консультаційна допомога шведських колег є неоціненною для Національного банку та України в цілому.
Голова Ріксбанку мав справу з подоланням одразу двох фінансових криз у Швеції – у 1990-і рр. та у 2008 р., а також низкою фінансових криз в інших країнах під час роботи в Міжнародному валютному фонді.
«У 1990-і рр. криза була спричинена проблемами платоспроможності шведських банків, у 2008 р. – міжнародною кризою ліквідності. Незважаючи на те, що походження криз відрізняється, вихід із них завжди має єдину основу. Ключ для успішного антикризового менеджменту – відновлення довіри до банківської системи», - наголосив Стефан Інгвес.
За його словами, для подолання кризи у 1990 р. Швеція досягла політичного консенсусу та працювала над збільшенням довіри до банківської системи. Крім того, Відомство з підтримки банків Швеції, створене для нагляду за банками, що потребують рекапіталізації, сформувало прозорий підхід до усіх стейкхолдерів: організаційна структура та функціональний розподіл стали прозорим і зрозумілими, вимоги до учасників ринку – універсальними та єдиними. Задіяні в подоланні фінансової кризи інститути мали також визначені цілі та бачення структури майбутньої банківської системи. Разом із власниками було проведено реструктуризацію банків та розроблено механізми для підтримки фінансових інституцій.
Фінансова криза 2008 р. стала другою великою кризою, з якою зіткнулася Швеція. На той час невелика відкрита економіка цієї країни була дуже залежною від міжнародних ринків капіталу. Глобальна фінансова криза, яка розпочалася зі США, також вкрай негативно вплинула на країни Балтії, де шведські банки були ключовими гравцями на ринку. Глобальна фінансова криза у поєднанні з проблемами балтійських країн призвели до нестабільності усієї шведської банківської системи.
Із ціллю зменшення дефіциту ліквідності в шведській банківській системі, Ріксбанк запровадив низку нових механізмів з підвищення ліквідності як у локальній, так і в іноземній валюті. Шведський національний офіс зі страхування вкладів також збільшив кількість аукціонів з продажу казначейських облігацій. Проте декілька невеликих фінансових інституцій, ліквідність яких підтримали, пізніше довелося націоналізувати або реструктуризувати.
Наприкінці свого виступу Голова Ріксбанку озвучив уроки, які можна винести Україні з досвіду Швеції у стабілізації фінансового сектору:
Першопричини та слабкі місця під час криз у Швеції та Україні можуть відрізнятися, проте загальні принципи їх вирішення стосуються обох країн;
Слабкий банківський нагляд у довгостроковій перспективі спричиняє проблеми, вирішення яких потім дорого коштуватиме системі;
В антикризовому менеджменті ключовим є швидке реагування, адже ситуація навряд чи покращиться сама по собі;
Фінансова стабільність часто залежить від доступу до ліквідності в іноземній валюті;
Необхідно обмежувати зобов’язання локальних банків в іноземній валюті;
Політична стабільність та виважена фіскальна політика – обов’язкові складові реформи фінансового сектору.
За його словами, для подолання кризи у 1990 р. Швеція досягла політичного консенсусу та працювала над збільшенням довіри до банківської системи. Крім того, Відомство з підтримки банків Швеції сформувало прозорий підхід до усіх стейкхолдерів: організаційна структура та функціональний розподіл стали прозорим і зрозумілими, вимоги до учасників ринку – універсальними та єдиними. Задіяні в подоланні фінансової кризи інститути мали також визначені цілі та бачення структури майбутньої банківської системи. Разом із власниками було проведено реструктуризацію банків та розроблено механізми для підтримки фінансових інституцій.